Fotoinform

У Кіровоградському обласному художньому музеї було проведено перегляд фільму «Блаженна Ксенія Петербурзька», присвяченого життєвому подвигу святої.
Свята блаженна Ксенія народилася в першій половині XVIII столітя в родині благочестивих і благородних батьків. Після досягнення повноліття Ксенія Григорівна поєдналася в шлюбі з придворним півчим, полковником Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком в Санкт-Петербурзі. Але не довго судилося молодій парі жити разом: Андрій Федорович помер, залишивши Ксенію Григорівну вдовою на двадцять шостому році її життя.
Цей несподіваний удар так сильно вразив Ксенію Григорівну, так вплинув на молоду вдову, що вона відразу, ніби забула все земне, людське, всі радощі і утіхи, і внаслідок цього багатьом здавалася як би божевільною, такою, що позбулася розуму.
Ксенія рішуче роздала все своє майно бідним і звільнившись від всіх земних обов'язків вибрала для себе важкий шлях юродства. Вона одягається в костюм чоловіка, і запевняє усіх, що Андрій Федорович зовсім не вмирав, а померла його дружина Ксенія Григорівна, і вже потім ніколи не відгукувалася, якщо її називали Ксенією Григорівною, і завжди охоче відгукувалася, якщо її називали Андрієм Федоровичем.
Певного місця проживання Ксенія не мала. Переважно вона цілий день бродила по Петербургу в районі церкви святого Апостола Матвія, де у той час жили в маленьких дерев'яних будиночках небагаті люди. Дивний костюм бідної, ледве взутої жінки, що не мала місця проживання, її розмови іносказання, її покірливість, відсутність гніву давали нерідко злим людям і, особливо, вуличним хлопчиськам привід і сміливість глумитися над блаженною. Блаженна ж всю цю ганьбу переносила смиренно.
З часом до дивацтв блаженної звикли. Їй стали пропонувати теплий одяг і гроші, але Ксенія ні за що не погоджувалася проміняти своє лахміття і все своє життя проходила в червоній кофтині і зеленій спідниці або навпаки – зеленій кофтині і червоній спідниці. Очевидно, це були кольори військового обмундирування її чоловіка. Милостиню вона також не приймала, а брала лише від добрих людей «царя на коні» (копійки із зображенням вершника) і негайно ж віддавала цього «царя на коні» таким же біднякам, як і сама вона.
Іншим разом робітники, які будували нову кам'яну церкву на Смоленському кладовищі, почали помічати, що вночі, під час їх відсутності, із споруди, хтось наносить на верх церкви, що будується, цілі гори цеглин. Довго дивувалися цьому робітники. Довго дивувалися, звідки береться цеглина. Нарешті вирішили довідатися, хто міг бути цей дармовий, невтомний працівник, який щоночі носить для них цеглину. Виявилось, що це була раба Божа блаженна Ксенія.
За великі її подвиги і терпіння Господь ще за життя прославив свою угодницю. Раба Божа Ксенія удостоїлась дару прозріння сердець і майбутнього. Навчаючи людей правдивості, блаженна Ксенія нерідко відкривала і таємниці тих осіб, кого вона відвідувала. Милість Божа так осяяла Ксенію, що навіть ті, до кого вона заходила, або у кого споживала їжу, були щасливі і успішні в справах. І торговці, і візники, всі старалися їй допомогти; особливе благополуччя відвідувало тих, кому сама блаженна Ксенія давала що-небудь.
На сімдесят першому році земного життя вона померла. Тіло її було поховане на Смоленському кладовищі. І багато знамень милості Божої почало відбуватися біля її могили. Її могила і до цього дня являється однією зі святинь Петербургу, що приваблює численних паломників.
Перегляд фільму про життя святої Ксенії Петербурзької викликав неабиякий інтерес у пересічних відвідувачів музею, а також у тих, хто цікавиться життям Блаженної.

Анатолій Кімнатний – завідуючий відділом Кіровоградського обласного художнього музею – картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна»