Fotoinform

Вони нагадують собою унікальний довідник з короткими розповідями про всіх колишніх керівників УВС та понад сотні працівників карного розшуку з початку створення Кіровоградської області у 1939 році, боротьбу зі злочинністю наприкінці 80-их - початку 90 -их років та про службу молодих правоохоронців у зоні АТО на сході України.
З фактографічного обширу книг кожен спогад про сприймається як своєрідно завершене оповідання, що вписується в їхній наскрізний сюжет.
Слід відзначити уміння автора трилогії, які мають чітку профорієнтаційну спрямованість, за допомогою кількох влучно знайдених штрихів змалювати колоритну життєву ситуацію, заглибитися у внутрішній світ героїв розповідей - працівників міліції.
Про них колишній правоохоронець, якій віддав понад 30 років службі на оперативно-начальницьких посадах у карному розшуку Кіровоградської області, веде документальну оповідь простою й дохідливою мовою з внутрішньою повагою до кожного зі своїх колег та умінням не лише почути голоси реальних людей минулого, зокрема оперативників а й цікаво, зі знанням справи, розповісти про них читачеві.
У замальовках пригодницького жанру про колег зустрічаються свіжі, конкретні обриси і образи, давність яких вимірюється роками. Мимоволі відзначаєш не лише місткість пам'яті автора цікавих розповідей, а й починаєш ясніше уявляти собі, якими ж сильними були його першовраження від зустрічей з майбутніми героями своїх розповідей.
Тому не випадково генерал-майор міліції у відставці Віктор Пащенко назвав автора цих книжок “визнаним літописцем старої міліції та нової поліції”.
Народився Веніамін Янішевський у Кіровограді. Після навчання у залізничній школі № 21 ( нині ЗСШ №14 ) та ремісничому училищі працював за здобутою спеціальністю ливарника на заводі “Червона зірка”, а після служби в армії закінчив факультет фізичного виховання педагогічного інституту імені О.С Пушкіна. Здобуті у цьому навчальному закладі та Академії МВС України знання, високий рівень фізичної підготовки, надзвичайна працездатність, висока рухова активність мого давнього знайомого, якому в осанні дні березня виповнилося 78 років, й зараз допомагають йому залишатися серед людей і бути з людьми.

На його думку, уміння захопити читача розповіддю- це лише один бік справи, бо багато важить і смислова зацікавленість написаного її автором.
У документальних нарисах вона живиться і підтримується напругою інтенсивної думки та роздумами авт ора. Він небезуспішно застосовує своєрідну машину часу, обіймаючи нинішнє і раз по раз заглиблюючись у минуле Це відповідає характерові, масштабності й значимості його задуму. Тому колеги Янішевського постають зі сторінок книг справді цікавими, духовно й душевно змістовними. І щиро дякую автору за простоту і доступність викладу документального матеріалу, вміння донести свою думку до читача, постійно вдосконалювати своє письмо.
З кожною новою книгою (до слова, вже готується до друку четверта книга за цією ж тематикою -авт.) Веніамін Михайлович намагається поглиблювати і поширювати розповіді про своїх героїв.
Варто відзначити й предметну обізнаність автора книг у показі специфіки сфери діяльності своїх героїв., які працювали над розкриттям резонансних кримінальних злочинів, у які вривається й й сам оповідач — учасник тих подій.
- Я довго йшов до підготовки своїх спогадів до друку окремими виданнями, каже автор книг.- Окремі матеріали друкував у місцевих газетних виданнях.. Траплялося, що доповнював їх новими матеріалами про тих, хто в різні роки став на боротьбу зі злом, тримаючи в руках меч Закону. Ось тільки б не помилитися. Бо ж не кожний злочинець - злочинець. Проте, слід пам'ятати, що злочинець-один, а на сторожі суспільства стоїть Закон на чолі з працівниками правоохоронних органів.
У сказаному переконуєшся після ознайомлення з важкою щоденною роботою десятків людей по звільненню нашого суспільства від злочинності наприкінці 80 -х та початку 90-х років загострення кримінальної ситуації в країні, коли міліція та кримінальний світ зійшлися у смертельному двобої.
Читаючи Янішевського, відчуваєш, як він поспішає, щоб нікого не забути, зберегти для нащадків правдиву історію роботи Кіровоградської міліції в іменах і справах, адже багатьох з них - тих незабутніх героїв, людей непомітного подвигу вже немає з нами. Хтось з них загинув при виконанні службового обов’язку, а багато з них відійшли у вічність,
У передмові до останньої вже третьої книги під назвою "Незабутні імена" її автор пише: “Зараз модно вішати всіх собак на наших співробітників, на всю систему в цілому. Згоден. Що серед них є корупціонери, хто прийшов у систему “зрубати капусту”, зрадники і таке інше. Але навіщо паплюжити всіх?. Адже переважна більшість міліціонерів, а зараз поліцейських, сумлінно виконують свій обов'язок, готові віддати життя за Україну.”
І як добре те, що автор книги починає її розповідями про службу молодих правоохоронців, які нині служать в зоні проведення проведення антитерористичної операції на сході України.
Першою з них є документальний нарис з назвою “Герой АТО” про світлу, скромну й доброзичливу людину, здібним 38-річним офіцером Павлом Сніцарем - командиром батальйону Національної гвардії України, який Указом Президента України нагороджений орденом “За мужність “ (посмертно) за особисту мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України.
З ним автор нарису познайомився завдяки тодішньому начальнику УМВС в області Віктору Пащенку, який сказав при зустрічі про Павла наступне: “Ось з таких, дай Боже, повинні формувати вищий керівний склад усього МВС”. Другий раз зустрілися після Революції Гідності у той час , коли Сніцар разом із батальйоном забезпечував охорону громадського порядку у Києві. Не думалося, що мине час - і покладе гвоздики до труни та проводжатиме його в останню путь на Алеї Слави на Рівненському цвинтарі.
“Розшуковці в зоні АТО” - ще одна розповідь про перший виїзд зведеної групи співробітників управлінь карного розшуку та боротьби з організованою злочинністю УМВС Кіровоградської області у період з липня по серпень 1914 року. За словами учасника тих подій Дмитра Шишкарьова, “вартові правопорядку несли службу по 10-15 годин на день. А в окремих випадках і цілодобово. І це майже безпосередньо на лінії розмежування. За той час хлопці стали “нерозлий вода”. Один одного з півслова, з одного погляду стали розуміти”.
Насамкінець розповіді зазначу, що у трилогії В. Янішевського, до слова, давнього друга газети, проглядається високий професіоналізм. Його його книги, безумовно, можуть бути рекомендовані в якості методичного посібника по розкриттю найважчих кримінальних злочинів, адресовані насамперед молодим офіцерам міліції, криміналістам, слідчим, юристам, студентам юридичних вишів.
Незважаючи на суворість їхнього змісту, відчувається у них нота романтизму і навіть ностальгії за професією, якій присвятив життя Веніамін Янішевський - вдумливий спеціаліст, відданий справі офіцер, який бачить у своїй справі сенс життя.
Тим, хто читатиме його нариси, необхідно збагнути, що служба в органах - вибір нелегкої професії, про яку розповідає на численних прикладах їх автор молодим працівникам поліції, передаючи досвід минулих поколінь правоохоронців в документальній формі.

Анатолій Саржевський, фото автора