Fotoinform

28 червня 1996 року, фактично – уночі, Верховна Рада України ухвалила Основний Закон нашої держави - Конституцію України, відродивши у серцях мільйонів патріотів надію на те, що тепер, нарешті, Україна піде по тому шляху, яким вже давно йдуть усі цивілізовані держави світу. Адже саме Конституція будь-якої держави є основним чинником і гарантом нормального її функціонування в рамках чітко визначеного правового поля. Відповідно до Конституції України, день її народження є державним святом.
Але кожного року дана подія стає приводом не стільки для радості, скільки - для глибоких та сумних роздумів. Адже задекларовані в Конституції права і свободи громадян, у більшості своїй так і залишаються на папері, не втілюючись у реальному житті. Це породжує у суспільстві певне роздратування та бажання змінити чинну Конституцію. Навряд чи це можна вважати виходом із ситуації, адже немає ніякої гарантії, що нова Конституція не буде носити такий же декларативний характер. Дане питання треба розглядати тільки у руслі підвищення правової культури суспільства, особливо тих конкретних людей, від яких і залежить вирішення питань такого рівня.
В експозиції представлений цікавий інформаційний матеріал, зокрема – газета «Урядовий кур’єр» (№ 103 від 8 червня 2011 року), в якій розміщено велику статтю «Конституційний процес: як розбудити «сплячу красуню»?», присвячену 15-річчю прийняття Конституції України. В даній статті політологи та інші аналітики як раз і висловлюють свої думки з приводу того, чи треба вносити зміни до Конституції, або навіть приймати новий Основний Закон України, і що треба зробити, щоб «прокинулася «спляча красуня», тобто - запрацювала діюча Конституція.
Цікавим з пізнавальної точки зору є і представлений поруч навчальний посібник «Конституційні свободи, права та обов’язки громадян» (К., 1998), в якому не тільки перераховані права та обов’язки, задекларовані в Конституції та інших, похідних від неї, нормативно-правових актах, а ще й проведена цікава паралель – як аналогічні норми відображені, а головне – виконуються, в інших країнах світу.
Частину експозиції складає інформаційний матеріал, присвячений людині, яка не будучі українцем за походженням (батько – чех, мати – литовка), стала одним із символів нашої держави. Мова йде про гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика, якому судилося стати автором унікального політико-правового документу, який на 80 років випередив американський, французький, норвезький, нідерландський та інші Основні закони. Це так звана «Конституція Пилипа Орлика» (1710), а точніше – «Конституція прав і вольностей Війська Запорозького», котра була написана двома мовами - українською та латинською. Цей документ подарував усьому світові нові демократично-правові засади, зокрема – принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, ставши предтечею сучасної Конституції України.
Логічною складовою даної експозиції є робота, що презентує символіку нашої держави, у даному випадку – Малий Герб України. Це виконаний у техніці вишивки хрестиком твір «Боже, великий, единый, нам Украину храни!», автором якого є співробітник Кіровоградського обласного художнього музею Наталія Рєпкіна.
Художнім доповненням експозиції стала картина Миколи Гнатовича Бондаренка (1914 – 1999) з промовистою назвою «Ще не вмерла Україна», яка була створена на хвилі національного піднесення у 1993 році. Крім того, що робота виконана у кращих традиціях реалістичного живопису, вона відрізняється своєю оригінальністю, оскільки віддзеркалює практично усю історію нашої держави, презентуючи цілий ряд історичних особистостей, які, на думку автора, сприяли формуванню національної свідомості українців та становленню України як незалежної, демократичної держави європейського зразка. В даній роботі реалізовано ще два цікавих художніх прийоми – зображення самої України у вигляді молодої, стрункої дівчини в національному одязі і з тризубом (символом влади) у руках та наявність у верхній частині картині птаха у промені сонця, що є символом Божої милості та заступництва щодо України.
Автор цієї унікальної картини, Микола Гнатович Бондаренко народився 2 січня 1914 року в селі Картушено, на Луганщині. З 1931 по 1934 рік навчався у Київському художньому інституті, а з 1939 по 1940 рік - в Одеському художньому училищі ім. М.Б. Грекова. Працював художником у редакціях газет «Вперед» міста Ревеньки (1934-1936, 1938-1939) та «Кіровоградська правда» міста Кіровограда (1951-1954).
З 1940 по 1946 роки Бондаренко - офіцер Міністерства Державної Безпеки. Приймав участь у Великій Вітчизняній війні в якості оперуповноваженого відділу «СМЕРШ» 57-ї армії та особового відділу 53-ї армії II Українського фронту, був учасником визволення міста Кіровограда.
З 1946 року Микола Гнатович живе і працює в Кіровограді (з 1948 по 1951 рік - художником Кіровоградського товариства художників, з 1951 по 1964 рік - художником-живописцем Кіровоградських художньо-виробничих майстерень художнього фонду УРСР). В 1980 році Бондаренко був прийнятий у Спілку художників Української РСР.
Робота художника була також тісно пов'язана з громадською діяльністю. Зокрема, він був членом правління Одеської організації Спілки художників України та членом художньої ради художньо-виробничих майстерень.
Творчість Миколи Гнатовича Бондаренка розвивалася у напрямку соціалістичного реалізму. Працюючи в жанрі станкового живопису, він писав тематичні картини, портрети сучасників, пейзажі степового Кіровоградського краю. В своїх пейзажах художник постає як людина, безмежно закохана в свій рідний степовий край.
Особливе місце в його творчості займають батальні твори. Як учасник Великої Вітчизняної війни, в своїх творах Микола Бондаренко намагався правдиво відобразити жорстоку і водночас героїчну боротьбу радянського народу з німецько-фашистськими загарбниками. До таких творів можна віднести «Переможці і загиблі» (1984-1989 роки). Серед робіт антивоєнного спрямування вирізняється його робота «Ядерний гриб над Хіросімою» (1989-1990 роки).
Тематика полотен митця дуже різнопланова. В його творчості можна знайти картини, присвячені темам, що й зараз вражають глядача своєю актуальністю, наприклад – «Трагедія Чорнобиля» (1994)).
В часи незалежності України Микола Гнатович звернувся у своїх творах до сюжетів, присвячених історії нашої держави. Серед таких робіт – «Смерть гетьмана Мазепи» (1992), «Козацька засідка» (1994-1995), «Останні вірші Кобзаря» (1989). Деякі твори Майстра оспівують незалежність нашої держави та вселяють оптимізм у серця тих, хто у ній розчарувався. До таких картин відноситься, зокрема, і вже згадана вище «Ще не вмерла Україна» (1993).
Помер Микола Гнатович в 1999 році, залишивши після себе велику творчу спадщину. Багато з робіт художника є на сьогодні безцінною складовою фондового зібрання Кіровоградського обласного художнього музею.
Отже, мета представленої експозиції ще раз підкреслити значення Конституції для повноцінної життєдіяльності держави та віддзеркалення тернистого і одночасно героїчного історичного шляху України.

Юрченко Олег Григорович – старший науковий співробітник
Кіровоградського обласного художнього музею