Fotoinform

«Там, де Ятрань круто в’ється,
Від пожару в’ється дим,
Партизан з чужинцем б’ється,
З чорним ворогом лихим…» (Андрій Малишко)

Ковпак Сидір Артемович (13 травня (26 травня) 1887 — 11 грудня 1967), командир партизанських загонів в Україні у Велику Вітчизняну війну, двічі Герой Радянського Союзу (1942, 1944), генерал-майор (1943). У 1941—45 роках провів 5 рейдів по тилах німецької армії (понад 10 тис. кілометри). Автор книги «Від Путивля до Карпат».
Партизанський рух був і залишається однією з найефективніших і універсальних форм боротьби. Він дозволяє малими силами успішно боротися проти переважаючого чисельністю й озброєнням супротивника. У силу цих причин історичний досвід партизанського руху ХХ сторіччя представляється нам винятково важливим, а розглядаючи його, не можна не торкнутися легендарного ім'я Сидора Артемійовича Ковпака, родоначальника практики партизанських рейдів.
Цьому видатному українцю, народному партизанському командиру, двічі Герою Радянського Союзу, що отримав в 1943 році звання генерал-майора, належить особлива роль у розвитку теорії і практики партизанського руху новітнього часу.
Сидір Ковпак народився в родині полтавського селянина-бідняка. Подальша його доля своєю насиченою боротьбою і її несподіваними поворотами цілком характерна для тієї революційної епохи. Ковпак почав воювати ще в першу світову - розвідником-пластуном, що заслужив два латунних георгіївських хрести і численні поранення, а вже в 1918 році, після німецької окупації революційної України, самостійно організував і очолив червоний партизанський загін - один з перших в Україні. У 20 – 30 – ті роки займався господарською роботою, особливо відзначившись в дорожньому будівництві, що з гордістю іменував своєю улюбленою справою. У 1941 році виконував обов'язки голови Путивльського міського виконкому Сумської області. У цій сугубо мирній посаді його і застала війна.
У серпні 1941 року партійна організація Путивля практично в повному складі - крім її раніше мобілізованих членів - перетворилася в партизанський загін. Це була одна з багатьох партизанських груп, створених у зручному для партизанської боротьби лісистому трикутнику Сумської, Брянської, Орловської і Курської областей, що стали базою усього майбутнього партизанського руху. Однак Путивльський загін швидко виділився серед безлічі лісових підрозділів своїми особливо сміливими і разом з тим вивіреними й обачними діями.
Партизани Ковпака уникали тривалого перебування в рамках якого-небудь визначеного району. Вони робили постійні тривалі маневри у ворожому тилу, піддаючи несподіваним ударам віддалені німецькі гарнізони. Так народжувалася знаменита рейдова тактика партизанської боротьби, а Ковпак уже на самому початку становлення партизанського руху він став його найвідомішою і видною фігурою.
При цьому сам Ковпак зовсім не відрізнявся якоюсь особливою бравою військовою зовнішністю. За словами його соратників, партизанський генерал скоріше нагадував літнього селянина в цивільному, що дбайливо опікує своє велике і складне господарство. Саме таке враження він зробив на свого майбутнього начальника розвідки Петра Вершигору, у минулому - кінорежисера, а згодом - відомого партизанського письменника, що розповів у своїх книгах про рейди ковпаковських загонів. Ковпак і справді був незвичайним командиром - він уміло поєднував свій величезний досвід солдата і господарського працівника з новаторською сміливістю в розвитку тактики і стратегії партизанської боротьби. Ця особливість - чітка організація всіх сфер партизанського життя у винятково складних, непередбачених умовах війни в тилу ворога - давала можливість робити самі складні, небачені по своїй сміливості і розмаху операції. Вже в 1941-42 роках Сидір Ковпак, під керівництвом якого до цього часу знаходилося ціле об'єднання партизанських загонів, починає свої перші рейди - тривалі бойові походи на територію, ще не охоплену партизанським рухом. У 1942-43 ковпаківці роблять рейд із брянських лісів на Правобережну Україну по Гомельській, Пінській, Волинській, Ровенській, Житомирській і Київській областях - несподівана поява в глибокому тилу ворога дозволила знищити величезне число військових комунікацій супротивника, одночасно зібравши і передавши в Ставку найважливіші розвідувальні дані. Влітку 1943 року, у переддень Курської битви, Сумське партизанське об'єднання Сидора Ковпака за наказом Центрального штабу партизанського руху починає свій знаменитий Карпатський рейд, шлях якого пройшов по найглибших тилах супротивника. Особливістю цього легендарного рейду було те, що тут ковпаковським партизанам довелося регулярно робити маршові кидки по відкритій, безлісній території, на величезній відстані від місць базування, без усякої надії на підтримку і допомогу ззовні. У ході Карпатського рейду Сумське партизанське об'єднання пройшло понад 10 тис. км у безупинних боях, розгромивши німецькі гарнізони в сорока населених пунктах Західної України, включаючи територію Львівської й Івано-Франківської областей. Знищуючи транспортні комунікації, ковпаківці зуміли на тривалий час блокувати важливі напрямки підвозу гітлерівських військ і бойової техніки до фронтів Курської дуги. Гітлерівці, що кинули на знищення об'єднання Ковпака елітні есесівські частини і фронтову авіацію, так і не зуміли знищити партизанську колону - виявившись в оточенні, Ковпак приймає несподіване для ворога рішення розділити об'єднання на цілий ряд дрібних груп, і одночасним «віяловим» ударом у різних напрямках прорватися назад до поліських лісів. Цей тактичний хід блискуче виправдав себе - усі розрізнені групи вцеліли, знову з'єднавшись в одну грізну силу - ковпаковське об'єднання. У січні 1944 воно було перейменовано в 1-ю Українську партизанську дивізію, що одержала ім'я свого командира - Сидора Ковпака.

В експозиції представлено парадний портрет двічі Героя Радянського Союзу генерала-майора Ковпака Сидора Артемовича написаного у 1944 році у місті Києві народним художником України і СРСР, лауреатом премії ім. Т.Г. Шевченка Миколою Петровичем Глущенком (1901-1977). Окрім портрету Ковпака Глущенко написав портрети керівників партизанського руху – Федорова, Наумова, Дружиніна, Сабурова. Частина з них була призначена для партизанського музею в Києві, інші експонувалися на тимчасовій виставці. Хоча всі ці портрети не позбавлені елементів репрезентивності, проте автору пощастило все-таки передати характерні індивідуальні риси відважних партизанських ватажків.
Дійсно, кожний митець шукає свої слова, щоб розповісти про ті драматичні події, розкрити суть великого протистояння, проспівати свою «Баладу про солдата», зрозуміти її історичний масштаб. Глущенко в роки Великої Вітчизняної війни відмовляється від насиченого кольору і чистих фарб, часто писав сухі, натуралістичні за живописом полотна. Саме так написано портрет С.А.Ковпака, стриманий у кольорі, вугластий, немов скульптурне зображення, він вирізняється своєю психологічністю, на полотні художнику вдалося передати характер великого полководця. В портретних полотнах Глущенко цікавився не стільки особливостями зовнішніх індивідуальних рис, а також і внутрішнім світом персонажів. Все підпорядковував основному – розкриттю характеру людини.
Також в експозиції представлені документально - архівні матеріали та світлини С. Ковпака 1942-1960 років.

Олена Степанок – завідуюча відділу науково-просвітницької роботи обласного художнього музею