У Кропивницькому відкрили експозицію «Ми пам’ятаємо»

Листопад 23, 2018 | Новини | Переглядів: 665 | Коментарі: 0

24 листопада 2018 року Україна схиливши голову в жалобі згадає своїх синів і дочок закатованих злочинним радянським режимом в 1932-33 роках.

Вшанування на державному рівні пам’яті тих хто загинув від злочинних добре спланованих і організованих дій радянської влади, це та невеличка данина того, що можуть дати сучасні українці попередньому поколінню, яке жило в 30-ті роки минулого століття.

Свічка пам’яті, яка горить на підвіконні осель, це та ознака, що незважаючи на катастрофічні жертви, які понесла українська нація завдання, які ставила перед собою злочинна окупаційна влада, виконати так і не вдалося. Не вийшло, не склалося в них… Не змогли вони перервати той генетичний код українства знищуючи в зародку основи української нації, а саме українське село та інтелігенцію. В головах керівництва більшовицької влади виник план по знищенню покоління українців, яке пережило події 1917-1921 років, українців які бачили а то і приймали участь самі в національно-визвольній боротьбі за незалежність України в армії Української Народної республіки під командуванням Симона Петлюри чи в загонах десятків і сотень отаманів по всій території України, людей, що мали родичів, знайомих – учасників тих подій, чи просто жили в той час. Метою тоталітарного режиму, що існував на території України, було безумовно знищення українського селянства, як колиски української нації, перервати генетичний зв'язок поколінь між українцями та виховати оту безлику, безнаціональну спільноту під назвою «радянський народ». Засобом для виконання свого людиноненависницького плану у більшості стали не кулі та тюрми, не економічна та гуманітарна політика, а просте позбавлення населення бунтівної України продовольства. Під виглядом хлібозаготівель у селян забирали все, що можна було їсти. Щоб селяни голодуючих регіонів не могли виїхати чи покинути населений пункт в інший спосіб їх просто оточували військами, які не дозволяли це зробити. Люди помирали в страхітливих муках, на найродючіших землях світу фіксувалися факти людоїдства. Помаранчева революція 2004 року, Революція Гідності 2013-2014 років показали всьому світу та й українцям зокрема, що генетичний зв'язок поколінь, свідомість українства тоталітарному більшовицькому режиму хоч як він не намагався, перервати і зруйнувати не вдалося. Світова спільнота на вимогу української держави поступово визнає Голодомор 1932-1933 років в Україні геноцидом української нації, що є свідчення того, що українська держава пам’ятає світ визнає.

В експозиції «Ми пам’ятаємо» до огляду представлено мистецькі твори, що представляють даний трагічний період української історії, а саме: Бондаренка М.Г. (1914-1999) «Зима 33-го» (1993), Надєждіна М.В. (1935) «Рєквієм» (1967), Полонського Ф.М. (1941) «Безвихідь» (2008), Надєждіна А.М (1935) «Чорна пасхалія» (2006). Доповнюють експозицію інформаційні матеріали, що висвітлюють хронологію та специфіку війни радянської влади проти українського селянства, також в них можна побачити, як відбувалося вшанування жертв цього злочину представниками української діаспори за кордоном в часи ще радянської України. Цікавими експонатами експозиції є пам’ятні монети номіналом 5 гривень із серії «Голодомор – геноцид українського народу» (2008) виконані та запроваджені в обіг до 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Микола Правда 


ПОШИРЮЙТЕ. Коментуйте. Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі та заклики до насильства.


Завжди в курсі надзвичайних ситуацій, ДТП, аварій, відключень світла, води та теплопостачання. Щоб дізнаватись новини першими, підписуйтесь на нас у YouTube, ТЕЛЕГРАМ та сторінку в Facebook та Instagram.
Сподобалася ця публікація? Не пропустіть наступні публікації і почніть стежити за нашими новинами ПІДПИСАТИСЯ.
Hostpro




Protected by Copyscape DMCA Takedown Notice Search Tool