Fotoinform

Тема Другої світової війни до сих пір залишається предметом постійних досліджень та палких дискусій істориків, краєзнавців, журналістів, політологів тощо. Адже ця війна не тільки перевершила по масштабам військових операцій, руйнівним наслідкам та людським жертвам усі попередні воєнні конфлікти, а й залишила, на превеликий жаль, чимало «білих плям», що ускладнює на сьогодні всебічне та об’єктивне висвітлення даної теми. До того ж тривалий час акцент робився на визначенні «Велика Вітчизняна війна», яке «залишало за кадром» багато незручних для радянського керівництва та заборонених для простих радянських людей речей. Мова йде, зокрема, про феномен радянсько-німецької дружби, плідну співпрацю Гестапо та НКВС (цікаву тему, варту окремого ґрунтовного дослідження), планування спільного десанту на британські острови, розгром, знову ж таки - спільними зусиллями, у вересні 1939 року Польщі та спільні паради Червоної та німецької армій з цього приводу. Та й у відносинах з Японією все було далеко не так просто, як описувалось свого часу у радянських підручниках. У всякому разі, Далекосхідна компанія серпня 1945 року, як і аналогічні дії Червоної Армії у країнах Європи 1944-1945 років аж ніяк не підпадають під визначення «Велика Вітчизняна війна». Розуміння цього знаходило прояв навіть за радянських часів, у всякому разі слова «Не стареют душой ветераны, ветераны Второй мировой» із відомої пісні часів правління Леоніда Брежнєва ніхто криміналом не вважав.

Батальйон «Кіровоград» отримав у допомогу медикаменти

Як би там не було, масштаби Другої світової війни дійсно вражають. Адже у різній мірі вона охопила собою 61 державу та 80% населення земного шару. Вогняний смерч пронісся над країнами Європи, Азії, Африки, широкими океанськими просторами, досяг берегів Нової Землі і Аляски на півночі, атлантичного узбережжя Європи – на заході, Курильських островів – на сході, кордонів Єгипту, Індії і Австралії – на півдні. Жертвами цього вогняного дракона стали понад 60 мільйонів людей.

На жаль, особливість географічного розташування України, що стала ареною битви двох диктаторів – Гітлера і Сталіна та її, фактично, колоніальне становище в межах Радянської імперії, мали для неї, без перебільшень, катастрофічні наслідки. Про це красномовно свідчить хоча б той факт, що «Битва за Україну» почалася набагато раніше початку Другої світової війни, що знайшло, зокрема, свій прояв у геноциді українського селянства, знищенні української інтелігенції, воєнних фахівців тощо.
Настраждавшись від червоних фашистів український народ отримав пізніше можливість пересвідчитися у жахливій суті фашизму коричневого. Адже, під час окупації, німці створили на території України понад 230 концтаборів і гетто, знищили 3,8 мільйонів мирних жителів та 1,5 мільйона військовополонених, майже 2,4 мільйони чоловік вивезли на примусові роботи до Німеччини. Понад 250 українських сіл було спалено дотла.
Але сподівання Вермахту, що усі українці одразу кинуться мститися комісарам і сприймуть з радістю «Новий порядок» (аналог сучасного «Руського миру») не справдилися. Адже в лавах радянській армії та військово-морського флоту воювало понад 7 мільйонів українських воїнів. Кожен другий з них поліг на фронті, а кожен другий з тих, хто залишився у живих, повернувся додому інвалідом.
Загальна кількість загиблих українців обчислюється, за різними даними, від 8 до 10 мільйонів, а це - кожен шостий українець.
Масштаби трагедії України у тій війні та внесок, зроблений нашим народом у загальну справу досягнення миру перебільшити важко. Тому і образа на тих, хто насмілюється сьогодні називати українців фашистами - цілком адекватна, зрозуміла і виправдана.

Відзначення нашою державою 2 вересня як Дня завершення Другої світової війни – питання принципове, оскільки, по-перше, це долучає нас до європейського бачення історії та європейського світогляду, які кардинально відрізняються від радянської міфології. А по-друге, ми не маємо право забувати про активну участь українців в розгромі фашистської армади у Європі та японської самурайської армії на Далекому Сході. Тим більше – в умовах Вітчизняної війни з черговим агресором, який маскуючись за красивою назвою «Руський мир», став на шлях відродження фашизму, мілітаризму та імперіалізму, поставивши увесь світ перед загрозою Третьої світової війни.

Основна концепція відкритої в обласному художньому музеї експозиції «Вони наближали Перемогу» - показати роботи художників-земляків, які пройшли дорогами Другої світової війни, зробивши не тільки вагомий внесок в перемогу над європейським фашизмом і нацизмом, а й поховавши амбіціозні імперські плани тогочасної Японії. Зрозуміло, що воєнна тематика стала пізніше однією із головних тем у творчості цих майстрів пензля. Саме вона і переважає в презентованій експозиції «Вони наближали Перемогу».
Відвідувач музею зможе побачити картини Миколи Гнатовича Бондаренка «Ветерани» (1982), Олександра Семеновича Логвинюка «Переможець» (1988), Віталія Семеновича Колесніченка «Була страшна війна» (2007). Одою трударям війни можна вважати і чудову картину Володимира Олександровича Федорова «Портрет учасника звільнення міста Кіровограда М.Калєхова» (1985). В експозиції представлені також виконані олівцем малюнки Федорова, на яких зображені його фронтові побратими, та бойові нагороди митця. Частину експозиції склав цікавий інформаційно-ілюстративний матеріал, який висвітлює життєвий та творчий шлях наших славетних художників-земляків, чий військовий подвиг є прикладом для наслідування, тим більше - в умовах чергової агресії проти нашої Батьківщини.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею