Fotoinform

Рівно 20 років тому назад, 1 грудня 1991 року, народ України 92 відсотками голосів підтвердив Акт про державну незалежність України, виявивши бажання жити у незалежній, демократичній, європейській державі. Результати того референдуму вразили увесь світ тоді і продовжують дивувати багатьох зараз. І дійсно, як могло статися, що люди, над якими свого часу добре «попрацювала» радянська ідеологічна машина, виявили себе істинними патріотами України? 

Тут, мабуть зіграли свою роль декілька факторів, серед яких, зокрема, розчарування щодо перспективи побудови «світлого майбутнього» та інформаційний бум з шокуючими подробицями злочинів комуністичного режиму. Крім того українці добре знали з яких гарних стартових позицій вступає Україна на шлях незалежності – кращі у світі чорноземи, потужна промисловість, роботящі люди. Врешті-решт - третій у світі ядерний потенціал. Тоді багатьом здавалось, що з отриманням незалежності наша держава зразу займе достойне місце у європейській спільноті.
На жаль, не так сталося як бажалося. На сьогодні, по багатьом показникам, Україна пасе задніх. Рівень бідності та корупції в нашій державі явно не вписується в «європейські стандарти». Ейфорія, що охопила людей у перші роки незалежності швидко змінилася розчаруванням та страхом перед завтрашнім днем.
Дехто вже жалкує про свій вибір, зроблений 20 років тому назад, спостерігається посилення ностальгії за радянським минулим, особливо – «періоду застою».
І все ж , як сказав один усім відомий політик, «процес пішов». Пішов важко, болісно, але – незворотньо. І сьогодні вже можна точно стверджувати, що Україна відбулась як держава, хай і не в тому поки ще варіанті, про який ми тоді усі мріяли.
Але, як кажуть, надія помирає останньою.

Тому символічним є те, що центральною частиною розгорнутої в обласному художньому музеї експозиції стала картина Миколи Гнатовича Бондаренка (1914 – 1999) «Ще не вмерла Україна» (1993), сама назва якої ніби спрямована на відродження віри у тих, хто розчарувався. Доречи, автор картини – унікальний художник і справжній патріот України, який багато своїх картин присвятив такій непростій історії нашої держави, трагічній і героїчній одночасно.
Картина «Ще не вмерла Україна» - твір також унікальний. Він презентує різних людей – гетьманів України різних часів, інші політичних діячів, письменників, громадських діячів тощо, які на думку автора зробили вагомий внесок у становлення України як держави. Сама ж Україна виступає у вигляді чарівної дівчини у національному одязі та тризубом у лівій руці як символом влади.
Символічними є також промінь сонця та голуб у верхній частині композиції. Вони – як Дух Святий над Україною, який ніколи не залишить її без свого захисту.

Значну частину експозиції складають роботи із гіпсу. Це макети медалей із зображенням знову ж таки тих історичних постатей, які поклали своє життя на олтар жертовності заради того, щоб Україна змогла врешті-решт реалізувати себе як незалежна держава. Відвідувач музею зможе побачити зображення Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Михайла Грушевського, Симона Петлюри, Володимира Винниченка. Кожен з цих героїв не просто історична фігура, а – ціла епоха.
Поруч представлені дві різні на розміром медалі «Герб», у центральній частині яких – легендарний тризуб.
Автор усіх цих робіт – Андрій Васильович Німенко (1925 – 2006).
Він народився 13 грудня 1925 року в с. Інгуло-Кам’янці Новгородківського району Кіровоградщини. Дитячі та юнацькі роки майбутнього майстра пройшли в Долинському районі.
Андрій Васильович – учасник Великої Вітчизняної війни. Йому не було й вісімнадцяти років, коли він пішов на фронт. Майбутній майстер зокрема брав участь у визволенні Кривого Рога, Знам’янки і Кіровограда, був нагороджений орденами і медалями.
Після війни Андрій Німенко навчався в Київському художньому інституті, який закінчив у 1951 році. Працював на викладацькій роботі, став кандидатом мистецтвознавства, членом Національної спілки художників та Національної спілки письменників України, Заслуженим діячем мистецтв Грузії. Брав участь у численних виставках, організовував свої персональні виставки.
Андрій Німенко – автор монографічних досліджень про розвиток української дожовтневої і радянської скульптури, розділів четвертого і шостого томів «Історії українського мистецтва». Працював над монументально-декоративним оформленням Київського метрополітену та інших споруд, один з перших відродив на Україні призабуте мистецтво карбування з міді, латуні та інших металів.
Щедро нагородила природа талантами Андрія Німенка. Митець плідно і наполегливо працював в галузі станкової та монументальної скульптури, графіки та мистецтвознавства. Він - автор серії скульптурних портретів українських письменників, серії медальєрних портретів українських гетьманів, пам’ятників Лесі Українці у Луцьку, Михайлову Павлику в Косові, Давиду Гурамішвілі у Миргороді та інших творів.
Ще один бік таланту Андрія Німенка – літературний. Підтвердженням цьому є той факт, що митець став автором семи поетичних збірок, книги прози «Лісові фантазії» (1991) та чисельних спогадів.
Не дивлячись на те, що на Кіровоградщині Андрій Німенко відомий в першу чергу як скульптор, фахівці-мистецтвознавці та шанувальники майстра стверджують, що він зумів розкритися як багатогранна особистість і в якості художника.
На малій батьківщині Андрія Васильовича, де його пам’ятають і люблять, в музеї історії Долинського району постійно експонується виставка його робіт.
Андрій Васильович пішов з життя у січні 2006 року. Після смерті художника його дружина Лариса Терентіївна Масенко та син Максим Андрійович Німенко передали в дарунок музею 358 робіт митця. Деякі з них є незмінним атрибутом виставок патріотичного спрямування, оскільки пронизані патріотичним духом і присвячені людям, без яких становлення України як незалежної держави було б неможливим.

В експозиції також представлений ілюстративний і інформаційний матеріал, який презентує державну символіку України з поясненнями до неї та спогади і роздуми щодо події, яка відбулася 20 років тому назад, відкривши нову еру в історії нашої держави.

Юрченко Олег Григорович – старший науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею