Fotoinform

Це стало можливим внаслідок поєднання декількох факторів, серед яких – небайдужість місцевої громади, яка не втомлювалась піднімати дане питання перед місцевою владою, політична воля обласного керівництва, розуміння і підтримка на рівні Києва, та справжній героїзм і самопожертва тодішнього колективу обласного художнього музею, який виніс на собі неймовірний фізичний та психоемоційний тягар, і врешті решт, подолавши усі перепони, зробив безцінний подарунок палким шанувальникам високопрофесійного мистецтва та патріотам рідного краю.

Достатньо згадати, яка величезний натовп людей стояв 9 травня 2001 року біля приміщення музею, який не зміг тоді вмістити усіх бажаючих взяти участь в офіційній церемонії його урочистого відкриття, що викликало у багатьох присутніх невдоволення та роздратування замість розуміння ситуації та усвідомлення того, якою ціною вдалося здійснити здавалось б неможливе. Адже за кадром залишилось чимало неприємних моментів, пов’язаних із вирішенням організаційних і господарських питань у максимально скорочені терміни, одноосібні нічні чергування головного зберігача фондів в умовах відсутності музейної сигналізації, необхідність звертатися за допомогою до колег з обласного краєзнавчого музею, трудовий десант якого підставив своє дружнє плече. Все це назавжди залишилось в пам’яті у тих, кому випала честь стати першими співробітниками загальновизнаної на сьогодні мистецької перлини краю. А першим, як відомо, завжди найважче.

Очолював тоді цей героїчний колектив першопрохідців випускник Санкт-Петербурзького державного академічного інституту живопису, скульптури та архітектури імені І.Ю. Рєпіна, принциповий прихильник реалістичного живопису, наразі - член Національної спілки художників України Валерій Миколайович Давидов, чия картина «Ранок мого музею» (2017) стала символічною складовою виставки з однойменною назвою.

Присвятою Музею мистецтв можна вважати і роботу члена Національної спілки художників України, завідуючого картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» Анатолія Кімнатного. Художник зобразив будівлю музею, стіну якого вже прикрашає чудовий МУРАЛ, а в якості перехожих виступають конкретні люди, так чи інакше пов’язані з нашою установою. Картина створена минулого року під час пленеру в рамках відзначення 50-річчя Всеукраїнського свята театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти».

В цілому ж концепція виставки полягає в тому, щоб презентувати роботи, які були передані, або, навіть, спеціально створені саме під відкриття обласного художнього музею. Значну частину експозиції складають картини художника, чия творчість навіть породила таке поняття як «епоха Володимира Федорова». Володимир Олександрович (1920-1986) був всебічно розвиненою особистістю, мав енциклопедичні знання, захоплювався літературою, історією, світовим мистецтвом, вільно орієнтувався в мистецьких течіях, знався на музиці. В його творчому доробку – теми, пов’язані з постатями Тараса Григоровича Шевченка, декабристів тощо. Він створив цілу портретну галерею, серію морських пейзажів, тематичних картин, зокрема – на історичну тематику та театральну тематику, залишив після себе кілька альбомів малюнків з зображенням акторів театру, багато з яких були його друзями. Переживши жахіття війни, він, ніби дитина, радів кожному мирному дню, цінуючи і насолоджуючись життям. Мабуть тому творчість художника така життєрадісна, життєстверджуюча, сонячна, оптимістична, що є особливо важливим в умовах нашого депресивного часу. Весельчак, балагур, романтик, він умів віднайти поезію в абсолютно прозаїчних речах, зокрема – виробничій тематиці, ставши літописцем своєї епохи.
Серед презентованих на виставці картин майстра - декілька портретів його дружини Ніни Георгіївни, яка за життя Володимира Федорова була для нього усім - надійним тилом, другом, музою, янголом-охоронцем, а пізніше зробила все можливе для популяризації творчості чоловіка, передавши до фондового зібрання музею понад тисячі його робіт і речей, що в перспективі дає можливість, за умов наявності відповідного приміщення, відкрити бодай галерею Володимира Федорова.

Теплим ліризмом просякнута презентована на виставці робота «Спогади про батька» (1986) випускника Сімферопольського художнього училища імені М.Самокиша та Ленінградського інституту живопису, скульптури та архітектури імені І.Рєпіна, члена Національної спілки художників України Олександра Семеновича Логвинюка (1936-2004), який, як і Федоров, був літописцем життя тодішньої країни. А ще, Олександр Логвинюк є яскравим прикладом того, як народившись на теренах іншого регіону, людина стала невід’ємною складовою мистецького життя саме нашої Степової Еллади, оспівуючи її красу в архітектурному та природничому аспекті.

Відвідувача виставки може здивувати авторство однієї із робіт на виробничу тематику «Портрет будівника КремГЕС Агапова», оскільки для багатьох творчість художника-земляка, заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України, палкого українофіла Бориса Михайловича Вінтенка (1927-2002) асоціюються виключно з неповторною авторською технікою майстра, яка вже давно стала його візитною карткою, отримавши назву «мерехтливого», або – «серпанкового» живопису. Провідною темою у творчості художника був образ рідної степової України, якій Вінтенко освідчувався у коханні своїми дивовижними пейзажами, що стали на думку фахівців глибоким філософським віддзеркаленням гармонії природи і вічності.

Унікальною філософією та світосприйняттям вирізняються роботи художників, творчість яких виходить за межі канонів реалістичного мистецтва. Серед таких – народний художник України, засновник та багаторічний керівник Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України Михайло Володимирович Надєждін, член Національної спілки художників України Федір Федорович Лагно, член Національної спілки художників України, колишній співробітник Кіровоградського обласного художнього музею Юрій Борисович Гончаренко. Для творчості останнього характерні знаковість, символізм та унікальна авторська техніка як своєрідний симбіоз декоративного живопису і культури поп-арту. Презентовані в експозиції твори цих митців створюють дивовижний контраст з картинами реалістичного спрямування, роблячи виставку ще більш багатогранною і цікавою.

Частину експозиції складає ілюстративно-інформаційний матеріал - друкована продукція Музею мистецтв та фотографії його колективу різних часів, оскільки саме люди вдихають життя в архітектурну споруду, перетворюючи її на унікальну мистецьку перлину.

Олег Юрченко