Fotoinform

– Про конкретний випадоктакогонасильства я вперше дізналася нез офіційної інформації, не з соціальних мереж іне з телебачення, – розпочала розмову пані Наталія. – Нам подзвонила колегаз партнерської організації та повідомила, що до неї звернулася сусідка людини, яка зазнала наругиз боку російських військових під час окупації Київської області. Потерпіла боялася говорити про це ісусідкашукала можливостіїй допомогти.

Тодіще ніхто не знав, як із такими випадками працювати.Україна не мала досвіду подолання різноманітних викликів гібридної війни, зокремане малай ефективної системи реагування на сексуальне насильство, скоєне агресорами. Серед тих, хто першими зреагувалина випадки такого насильства, були йжіночі громадські організації. Зокрема й ми в Українському Жіночому Фонді почали обговорювати цю проблему, вивчати досвід Хорватії, Боснії і Герцеговини, які пройшли через подібні випробування. А такожактивніше контактувати з урядовимиструктурами, органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями,які надаютьпослуги в таких випадках, щоб напрацювати спільні рішення.

Під час такої роботинародилася ідея Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)», який ми зараз реалізуємо. 

– Чому сексуальне насильство, пов’язане з війною, стало таким серйозним викликом?

– Насамперед, йдеться про зброю, яку російські агресори використовують для підкорення окупованих громад. З одного боку, вони застосовують у цій війнісучасні технології, а з іншого– методи Середньовіччя. Досвід показує, що ці методи, на жаль,працюють на користь агресора: люди замикаються в собі, вони бояться.Тим паче, що йдеться не про поодинокі випадки, а про досить масштабоване явище.Поки ми не створимо систему, щоб говорити про це і боротися з цим, ми не зможемо повноцінно протистояти цій зброї. 

– Що передбачає система ефективного реагування на випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною?

– Це комплексне питання, і наш Проєкт долучається до його вирішення.Важливо почутиголоси постраждалихвід сексуального насильства, вчиненого російськими військовими,зафіксувати відповіднимчином такі історії, що дозволить Україні притягти до відповідальності всіх, хто скоїв це зло. 

Сьогодні державні інституції та громадянськесуспільство повинні стати опорою для людей, які зазналисексуального насильства, зумовленого війною.Ефективна система реагування має передбачати не лише медичну, психологічну, соціальну та інші види підтримки, але й покарання винних та відшкодування заподіяної ними шкоди.Я дуже сподіваюся, що в Україні не буде так, як у Балканських країнах, коли репарації почали виплачувати через 25 років по закінченні війни.

Тому одне із завданьПроєкту– допомогти фахівцям та фахівчиням опанувати міжнародний досвід та скористатися ним. Сьогодні за нашого сприяння дві групи спеціалістівуже знайомляться з цим досвідом на практиці. Одна повернулася зі Швейцарії, девивчала досвід впровадження термінових проміжних репарацій, а інша, до якої входять українські судді, –зХорватії, де спілкувалася з хорватськими колегами про досудові розслідування воєнних злочинів, пов'язанихіз сексуальним насильством в умовах війни. Тому освітня та інформаційна робота є важливим компонентом нашої діяльності.

– Злочини російських агресорів ретельно фіксуються. Як Проєкт сприяє такій роботі?

– Фіксація злочинів і робота з постраждалими – пов’язані речі. Фіксацієюзлочинівзаймаються правоохоронні органи. Для цього, насамперед,потрібно, щоб постраждала особа сама звернулася до них, була готова свідчити. Особливість сексуального насильства, пов’язаного з війною, полягає в тому, що йдеться про латентний злочин, який самі постраждалі нерідко замовчують. Громадські організації,особливо жіночі, працюють із такими людьми, надають їм допомогу, щоб вони заспокоїлися, могли говорити про те, що з ними сталося. На національному рівні це«Ла Страда-Україна»та Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», якіє нашими партнерамив цьому Проєкті, але також в різних областях працюютьбагато регіональних організацій, які напряму надають послуги постраждалим. Є й громадські організації, що об’єднують людей,які зазнали сексуальногонасильства, зумовленого війною, наприклад SEMA-Україна. Звісно, їхній досвід є дуже вагомим.   

Мій власний досвід спілкування з людьми, які першими допомагали постраждалим, почався з Київської області. Зараз багато чуємо про Херсонську область. Тамтешні громадські організації повідомляють, що є чималовипадків, коли катуваньзазнали й чоловіки,що окупанти вдаються не лише до зґвалтувань, але й інших форм сексуального насильства.При цьому люди настільки травмовані, що їм важко говорити про свій більз офіційними установами, державними службовцями та навітьізправоохоронцями. Інша річ– неформальне спілкування згромадськимиорганізаціями. Така наша допомога постраждалим зрештою сприяє й подальшій роботі щодо фіксації злочинів російських агресорів. 

– Чи вистачає досвіду та ресурсів громадським організаціям для такої роботи? Чи долучаєте до неї медіа?

– Для Українського Жіночого Фонду дуже важливою є роль громадських організацій. Вони часто першими бачать випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною, першими надають допомогу постраждалим. Тому один із пріоритетних напрямків діяльності Проєкту – посилення їхньої роботи, особливо на місцях. Можна мати системи, політики на національному рівні, але якщо вони не працюють у регіонах, то такі політики, на нашу думку, є не дуже ефективними.

Ми також працюємо з медіа. ЗМІ відіграють велику роль у певному документуванні випадків сексуального насильства і взагалі в тому, щоб привертати увагу суспільства до цієї теми.Ми розраховуємо на медіа і в тому, щоб люди мали можливість дізнатися про допомогу, котру надають постраждалим, про те, де і як її отримати.Але дуже важливо, щоб повідомлення журналістів були коректними та зваженими, не заподіювали шкоди постраждалим.

Ми проводитимемоміжсекторальні навчання для громадських організацій, для представників і представниць органів місцевої влади, медичних закладів на місцях, правоохоронних органів. І обов’язково запрошуватимемо на такі навчання також і медіа.

– Хтоще залучається дореалізаціїПроєкту?

– Проєкт базується на мережі Коаліцій 1325.Вони створені в 14 регіонах України,об’єднуючипредставників і представницьорганів місцевої влади та неурядових організацій. Йдеться про Київську, Херсонську, Запорізьку, Донецьку, Луганську, Харківську, Сумську, Чернігівську, Дніпропетровську, Кіровоградську, Одеську, Хмельницьку, Рівненську та Львівську області.

1325 – це Резолюція Ради Безпеки ООН «Жінки, мир, безпека», якаговорить про зростаючурольжінок у вирішенні конфліктів. Часто саме їхній голос може стати вирішальним у досягненні миру та повоєнному відновленні. Такий порядок денний просувають Коаліції 1325.

Тема сексуального насильства, пов’язаного з війною, є однією з п’яти стратегічних цілей українського Національного планудійна виконання Резолюції 1325. Це зумовлюєінституційну допомогу з боку держави, що дуже допомагає нашим партнерам на місцях. Бо не в усіх регіонах розуміють актуальність та важливість теми, якою ми займаємося. Передусім це стосується територій, які не перебували під окупацією, які знаходяться далеко від місць проведення бойових дій. Іноді від тамтешніх чиновників можна почути твердження, що проблема їх не зачіпає, вони її тут не бачать. Доводиться таким нагадувати, що проблема не зачіпає, бо вони на неї не дивляться. Адже багато жінокі чоловіків, які потерпали від сексуального насильства, пов’язаного з війною, переїхали до західних та північних регіонів України, але оскільки там ще не дуже добре налагоджена системавідповідноїдопомоги, вони по неї і не звертаються. 

І тому ще одне завдання Проєкту – посприяти, щоб такі системи були створені в різних регіонах України. 

Влада допомагає вирішуватипитання,які потребують системних рішень, політичної підтримки. Ми співпрацюємо з Офісом Віцепрем’єр-міністеркиз питань європейської та євроатлантичної інтеграціїОльги Стефанішиної, завжди отримуємо сприяннявід АпаратуУрядової Уповноваженої з питань ґендерної політикиКатерини Левченко. Серед наших партнерів також – Міністерство соціальної політики,Офіс Генерального прокурора України,Національна поліція та інші.

Ми вже почали працювати з Національною школою суддів. І тут теж розраховуємо на системні рішення, щоб навчальний тренінговий модуль, який розробляємо в рамках Проєктуспільно з ГО «Ла Страда-Україна», був інтегрований в систему освіти суддів. Також нашим партнеромє більш широка юридична спільнота,адвокати та адвокатки. Йдеться про Асоціацію жінок-юристок «ЮрФем», через них безпосередньо працюємо з постраждалими.

ВнесокУкраїнського Жіночого Фонду вбачаємо, насамперед, у допомозі з координацією цієї роботита в підтримці громадських організацій, які працюють з постраждалими.

– Як до боротьби з сексуальним насильством, пов’язаним із війною,долучаються міжнародні донорські організації?

–Перші випадки сексуального насильства, пов’язаного з війною, почали виявляти ще після російського вторгнення в Україну в 2014 році. Але масового характеру вони набули після початку широкомасштабної російської агресії в 2022 році. Невдовзі по тому до розв’язання цієї проблеми активно долучився Європейський Союз. Зокрема й наш Проєкт реалізується за його підтримки.

Ми давно та плідно співпрацюємоз Фондом ООН у галузі народонаселення. Завдяки спільній ініціативі створюємов медичних закладах пункти, кабінети, куди постраждалівідсексуального насильства, пов’язаного з війною, а такожвід домашнього насильства, які потребують медичної допомоги, можуть звернутисяпо неї.

ЗцимФондом ООН працюємо і в рамках Проєкту. Дбаємо про те, щоб інформація про необхідну допомогубула доступною людям. Бо стикаємося з ситуаціями, коли чудово обладнанікабінетив медичних закладахпрацюють, але постраждаліпро них не знають і тому не можуть скористатися їхніми послугами.

Фонд Деніса Муквеге таГлобальний Фонд допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом,які підписалиМеморандум про співпрацю з українським урядом, тежсеред наших партнерів. Завдякиспівпраці з ними зараз відбуваєтьсянавчальна поїздка  по репараціяхдля постраждалих. Тожпотужні міжнародні структури всіляко сприяють Україні у вирішенні проблеми сексуального насильства, пов’язаного з війною.

– Чи стане український досвід боротьбиз сексуальним насильством, пов’язаним із війною, підставою для вдосконалення міжнародних документів, які стосуються цієї теми?

– Україна ухвалилапершийнаціональний План дій з виконання Резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека»в 2016 роцівже під час російської агресіїі оновила його після повномасштабного російського вторгнення. За сприяння Українського Жіночого Фондуоновилися й відповіднірегіональні плани в тих 14 регіонах, у яких працюють Коаліції1325. 

Під час 67-ї сесії Комісії ООН зі становища жінок, яка відбулася в березні поточного року, українська делегація наголошувала, що досвід України, Афганістану, інших країн засвідчує, що глобальна система безпеки, на жаль, повноцінно не працює. Вона застаріла, є неефективноюі для жінок, і для чоловіків, і для державзагалом.Зараз наставчас її змінювати. Якраз тема сексуального насильства під час війни, тема «Жінки, мир, безпека», власний досвід, який Україна набуваєв цьому питанні, я думаю, має бути гарним поштовхом для початку оновлення глобальної системи безпеки.

Володимир ДОБРОТА, Національний пресклуб «Українська перспектива»

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової Уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.