Fotoinform

Село Глодоси Новоукраїнського району на Кіровоградщині розташоване практично в самому географічному центрі України – за 12 кілометрів від встановленого на околиці смт Добровеличківка сусіднього району відповідного пам’ятного знака. Офіційна історія села бере початок із середини XVIII століття, але люди почали тут селитися набагато раніше і першими поселенцями стали запорозькі козаки, чиї зимівники-хутори займали у XVI-XVII століттях значну територію сучасної Кіровоградщини. Вже пізніше сюди переселились молдавани, серби, гуцули і навіть німці.

Саме з молдаванами пов’язують нинішню назву села, отриману ще у 1784 році. Навесні болотисті береги річки Сухий Ташлик, вкриті густими заростями терену, приваблювали своїм цвітом багато диких бджіл і ос. Поєднання молдавського слова «глод» (болото) і назви цих комах нібито й породило назву – Глодоси.
З самого початку Глодоси мали статус військового поселення. Їм довелося бути сотенною слободою Новослобідського полку, шанцем Єлисаветградського пікінерського полку (з 1764 року). Згодом тут розміщувався Молдавський гусарський полк. Пізніше (після 1825 року) на території села квартирували підрозділи Третьої української уланської дивізії.
Про рівень національної свідомості жителів Глодос свідчить хоча б той факт, що за часів Української народної республіки село відправило в українську армію цілий полк вояків, який згодом став називатися Глодоською дивізією. Можна згадати і про те, що легендарний останній отаман Холодноярської республіки Орел - не хто інший, як селянин з Глодос Герасим Нестеренко.
Але для багатьох краєзнавців та любителів надзвичайних історій село Глодоси асоціюється перш за все зі скарбом, на який випадково натрапив влітку 1961 року учень десятого класу глодоської школи Володя Чухрій. Одного червневого дня, висапавши в полі свою норму буряків, хлопець повертався додому понад берегом ставка, спорудженого на річці Сухий Ташлик. І раптом, побачив зовсім близько на пагорбі великого степового орла, який шматував щойно спійману здобич. Мабуть в цю мить у Володі прокинувся інстинкт мисливця. Він нахилився і схопив камінь, що стирчав у стінці невеликого ярка. Несподівано з-під каменя посипалася земля і на сонці заблищали якісь предмети.

Так було виявлено Глодоський скарб – один з найбагатших, знайдених в Україні. Він включає 100 золотих унікальних витворів мистецтва загальною вагою 2,6 кілограмів, 70 срібних предметів загальною вагою більше 1 кілограма. Серед них, зокрема – плетені з золотого дроту ланцюги з медальйонами, золоті браслети, персні, сережки з перлинами, срібний посуд, кінська збруя, піхви меча, бляшки тощо. Всі знайдені речі діляться фахівцями на три групи – місцевого, візантійського та східного походження. Частину з них можна побачити в Музеї історичних коштовностей на території Києво-Печерської лаври. 

На думку вчених, знахідка датується VII – початком VIII століття нашої ери і скоріше за все там поховано заможного слов’янського князя чи військового вождя віком 20-40 років, що належав до племені уличів. Знайдена черепна кістка з слідами розсічення дає підставу гадати, що людині завдано смертельного удару гострим знаряддям по голові. Виявлені біля поховання зі сторони степу два довгі заокруглені рови могли бути залишками валів-укріплень на місці стоянки сторожового загону уличів, який боровся проти кочовиків-хозарів. За язичницьким звичаєм вождя спалили на місці загибелі разом з усім його багатством, а прах закопали поруч на березі річки. Наявність жіночих прикрас, перемішаних з попелом, наводить на думку про ритуальне спалення разом з ним ще й жінки. Як відомо, на подібні ритуали часто звертали увагу в своїх описах іноземні мандрівники.

Унікальність ж самої виставки, відкритої в обласному художньому музеї, полягає в тому, що це – виставка голограм з зображенням предметів, що були частиною легендарного Глодоського скарбу.
Фахівці дають наступне визначення голограми: «Голограма являє собою зареєстровану у голографії на фотопластинці картину, яка утворена двома пучками світла, один з яких іде від джерела (опорний пучок) і віддзеркалюється від об’єкта, освітленого тим же джерелом (предметний пучок). Джерелом самого ж світла є лазер».
Для виготовлення голограми застосовують цілий ряд дуже складних і точних процесів, зокрема – лазерну фотореєстрацію об’єкта, комп’ютерний синтез тощо. На одну голограму можна записати декілька зображень, створити тривимірні зображення зі стереоскопічними і об’ємними ефектами, цілим рядом ефектів руху і інтенсивними кольорами райдуги, які є складовими частинами білого кольору. В залежності від освітлення ми бачимо різні орнаменти, кольори і зображення.
Голограми класифікуються залежно від властивості світлочутливого середовища, в якому здійснюється запис; взаємного розташування голограми, об’єкту і опорного джерела; довжини хвилі випромінювання при записі та відновленні голограми; фізичної природи хвильового поля, записуваного на голограмі; призначення голограми тощо.
У зв’язку з цим виділяють наступні види голограм - двовимірні, тривимірні, геліограми, радужні, цифрові, багаторакурсні, деметалізовані тощо.
Кожен з цих видів по своєму унікальний і неповторний, і крім задоволення естетичних почуттів має велике практичне значення у житті людства, часто стаючи запорукою подальшого технічного прогресу.

Олег Юрченко, старший науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею