Fotoinform

Коли не стало Федорова Володимира Олександровича в 1986 р. мистецтвознавець, заслужений журналіст України Броніслав Петрович Куманський в своїй статті написав: «Пішов з життя художник. Світ став біднішим…». Так, світ став біднішим, адже ще скільки прекрасного могло бути відображено на полотнах художника. І ось уже минуло 25 років, як немає серед нас видатного майстра. Та його спадщина творів  залишилась з нами. Талант художника вбачається в кожному мазку пензля. І ми з захопленням продовжуємо милуватися його «Чорним лісом», «Кременчуцьким морем», «Околицями Кіровограда», «Інгулом», «В Ковалівському парку» та ін. Ось мистецтво! Стоїш – і не хочеться розлучатись, втягуєшся в справжній зміст природи, тієї її краси, яку бачив тільки художник.
Володимир Олександрович Федоров народився 7 лютого 1920 року в м. Кіровограді у робітничій сім’ї. Завдяки близьким стосункам з родиною композитора Генріха Густавича Нейгауза Володя з дитячих років навчався гри на фортепіано, і малюванню. Тож питання, де продовжити навчання після закінчення школи було не з легких, або отримати музичну освіту, або художню. І все ж таки він вступає до Одеської вищої художньої школи (нині Одеське державне художнє училище імені Грекова). Під час навчання працює гримером в Одеському оперному театрі.
Після закінчення училища в 1940 році Володимира Федорова призвали до армії. І з перших днів війни він став на захист Вітчизни, брав участь в обороні Москви, у боях на території Прибалтики, в Німеччині. Офіцер запасу, нагороджений медалями і орденом Вітчизняної війни П ступеня, був демобілізований у 1947 р. Повернувшись до рідної домівки, брав активну участь у культурному житті міста і області, працював в Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, в товаристві художників, в обласному будинку народної творчості, викладачем на курсах підготовки керівників художньої самодіяльності.
Активний учасник багатьох обласних, республіканських, всесоюзних та зарубіжних виставок. У 1978 році був прийнятий до Спілки художників СРСР. Він любив край де народився, любив бувати наодинці з природою, відчувати подих вітру, промені сонця, милуватися квіткою чи комахою, любив красу далеких обріїв південного степу і поруч з цим перспективу міських вулиць, індустріального пейзажу – він любив фарбу у всій безмежності її живописних можливостей. Тому всю свою любов переносив на полотно і дарував своїм друзям, знайомим, тим, хто цікавився його творчістю, кому подобались його твори. Разом з дружиною, Ніною Георгіївною, любили дарувати людям радість перенесену на полотна. Тож на виставці представлені роботи з приватних колекцій, особисті речі художника, нагороди, листи з фронту до матері, книги, які він любив читати. Раритетний малюнок надав для експонування член Національної спілки художників України Ю.Б. Вінтенко. Цікава історія передує цьому: В.О.Федоров та Б.М.Вінтенко познайомились в лютому 1949 року. При зустрічі - хотілось показати хто на що здатен. Тож на одному аркуші паперу намалювали один одного, поставили автографи і зробили напис «Сей знаменательный час состоялся 1 февраля 1949 г. в г. Кировограде (для потомства)». Аркуш розірвали навпіл і майже пів – віку портрети зберігалися в сім’ях. Після смерті В.Федорова Ніна Георгіївна передала частину малюнка сім’ї Вінтенка, а Юрій Борисович Вінтенко їх об’єднав.
В.О. Федоров був щедро обдарованим живописцем. Його колеги найперше відзначали в ньому тонке відчуття кольору, гармонію тонів, які майже ніколи не порушувалась. Всі роботи його відзначаються надзвичайною свіжістю виконання, незалежно від того, чи виконані олійною фарбою чи в акварелі. Фарби їх «горять» повнотою кольору, міцні і разом з тим прозорі, і безмежно ніжні. Від них віє силою безпосереднього враження і відчуття. Його роботи писані з натури, на повітрі. При цьому художник міг віднайти поезію у, здавалось би, найпростіших мотивах. Володимир Олександрович був першим серед тих, хто став художником – літописцем будівництва Кременчуцької ГЕС, Морозівського вуглерозрізу, новобудов в м. Кіровограді. Поїздки на будівництво ГЕС дали можливість зібрати величезний фактичний матеріал.
При цьому і історична тема посідала в творчості не останнє місце. Це ми бачимо в творах: «Корифеї українського театру», «Л.Толстой у М.Заньковецької», «Першотравнева демонстрація у Єлисаветграді» та ін.
У своїх роботах мовою пензля В.Федоров прагнув відтворити образ нашого сучасника. Тому в його картинах ми бачимо людину в праці, в роздумах… чимало в нього є творів, де оспівується мальовнича природа нашого степового краю, особливо м. Кіровограда. За кожне своє створене полотно йому ніколи не було соромно. Всі роки свого життя дружина - Ніна Георгіївна зберігала вірність пам’яті про Володимира Олександровича і всіляко пропагувала його творчість. Вона була ініціатором відкриття в залах обласного художнього музею щорічних виставок. Дякуючи їй фонди Кіровоградського обласного художнього музею збагатились сотнями музейних предметів. Глибокий слід, що залишив Володимир Олександрович Федоров в українському образотворчому мистецтві, не вичерпується лише його творами, а й численними меморіальними речами. То ж ми маємо надію на створення в майбутньому художньо-меморіального музею В.О. Федорова.

Валентина Ноженко – головний зберігач фондівКіровоградського обласного художнього музею, фото Ігоря ФІліпенка.