Fotoinform

Гідне місце у цьому переліку займає талановитий літератор, мистецтвознавець, художник, скульптор та медальєр Андрій Васильович Німенко. Сьогодні Кіровоградський обласний художній музей нагадує про розмаїття та ширину творчих пошуків видатного митця виставкою «Велич таланту» до 95-річчя від дня народження художника-земляка.

Народився Андрій Німенко 20 червня 1925 року на Кіровоградщині, в селі Інгуло-Кам’янка Новгородківського району. Дитячі та юнацькі роки майбутнього митця пройшли в селі Більшовик Долинського району. На своєму життєвому шляху Німенко зазнав тяжких випробувань голодомором, Другою Світовою війною та післявоєнною відбудовою країни. В 1943 році після завершення середньої освіти він пішов до армії й брав участь в запеклих боях. У своєму фронтовому щоденнику писав про визволення Кіровоградщини наприкінці 1943 – початку 1944 років, постійно згадував та сумував за своїм Долинським краєм. За виявлену мужність нагороджений орденами і медалями, які красномовно розповідають про вагомий вклад юнака у досягненні необхідного для сьогодення миру.
Після закінчення Другої світової війни Андрій розпочав навчатись в Київському художньому інституті (викладачі М.Г. Лисенко та М.І. Гельман), який закінчив 1951-го року. Далі продовжив одночасно навчатись та працювати на викладацькій роботі. В 1955 році закінчив аспірантуру в Інституті мистецтвознавства фольклористики й етнології Академії наук України та отримав звання кандидата мистецтвознавства. Був прийнятий до Національної спілки художників і Національної спілки письменників України. Цікавою подією стало отримання А. Німенком звання заслуженого діяча мистецтв Грузії (1969). Активно приймав участь у численних виставках різного рівня та особисто організовував свої персональні виставки, що користувалися успіхом.
Ще з юних років митець дивував різноманіттям свого таланту, наполегливо працював у галузі станкової й монументальної скульптури, графіки та мистецтвознавства.

Андрій Німенко широко відомий як скульптор, адже був співавтором пам'ятників Давиду Гурамішвілі у Миргороді (1969), Лесі Українці у Луцьку (1977), також був одним з авторів скульптур Шота Руставелі (1966) та Алішера Навої (1967). Йому належать скульптурні портрети Юрія Яновського, Олександра Довженка, Остапа Вишні, Григорія Тютюнника, Павла Загребельного, Володимира Винниченка, меморіальні дошки, зокрема – Юрію Яновському в місті Києві та Тарасу Шевченку в місті Житомирі. На жаль не збереглася монументальна скульптурна композиція «Арсенальці» на київській станції метро «Арсенальна» (1960).
У фондовому зібранні Кіровоградського обласного художнього музею зберігається близько 360 творів митця переданих дружиною Ларисою Терентіївною Масенко та його сином Максимом Андрійовичем Німенком. Лише невелику частину багаточисельного мистецького доробку представлено на виставці, яка вражає глядачів своїм розмаїттям напрямків, технік та матеріалів.
Ліричність його душі, любов до української землі чудово ілюструють пейзажі та натюрморти презентовані в техніці пастель та акварелі - «Натюрморт з соняшником», «Седнів. Церква», «Натюрморт з динею» та «На Азові» (1989).
Представлено живописну роботу «Оголена» виконану у жанрі «ню», де митець звертається до краси людського тіла, зупиняють погляд витонченістю художнього образу скульптури «Оголена» та «Леся Українка».

Особливим захопленням митця став давній вид скульптури малої форми - медальєрне мистецтво. Своє захоплення історією українського народу, його боротьбою Німенко втілив в понад 50 пам’ятних медалях із зображенням українських гетьманів, видатних державних діячів, майстрів слова. Серед них – Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Петро Дорошенко, Іван Мазепа, Володимир Винниченко, Михайло Грушевський, Симон Петлюра тощо. Він працював у традиційних для медальєрства жанрах ювілейної та пам’ятної медалі, до того ж чільне місце в його доробку посідають медалі-персоналії. Портретні образи А. Німенко здебільшого трактує нестандартно – вони приваблюють новизною інтонації, його зображення мають необхідний імпульс безпосередності, життєвої достовірності, сповнені внутрішньої динаміки, неспокою та поривань. Митець тяжіє до простої, лаконічної мови, але водночас дбає про смислову й емоційну повноту, асоціативну багатовимірність образу. Зазвичай його медалі двобічні – лицьова та зворотна сторони пов’язані між собою, на аверсі домінує портретний образ, реверс конкретизує ідейно-художній задум. Таким чином досягається нерозривна єдність образної та інформативної функцій медалі. Але в нашому фондовому зібранні є й однобічні медалі. Сюжетно-тематичний діапазон медалей митця досить широкий. На малій Батьківщині Андрія Васильовича, в Долинському районному краєзнавчому музеї постійно експонується виставка його робіт.

Цікаву історію створення має презентований на виставці макет медалі Артему Веделю. Свого часу заманулося Андрію Німенку відлити в металі обличчя цього відомого українського композитора, яке достовірно не збереглося. Це був портрет з уяви: одухотворений, натхненний та трохи романтичний.
Ще одну із граней свого таланту Німенка розкрив як літератор. Він є автором поетичних збірок, прози та чисельних спогадів. Важливою є монографічне дослідження про розвиток української дожовтневої і радянської скульптури та розділи четвертого і шостого томів «Історії українського мистецтва».

Андрій Васильович Німенко покинув цей світ 1 лютого 2006 року залишивши за собою безцінний внесок до культурно-мистецької спадщини. І тут хочеться згадати залишений ним надпис на медалі «Моя Україна. Леся Українка», яка теж представлена в експозиції - «Я буду вічно жити, я в серці маю, те, що не вмирає». Він став своєрідним девізом творчості художника-земляка, який буде вічно жити у своєму мистецтві. Похований митець у місті Києві.

Анна Недлінська