Fotoinform

Відкриття до Дня Незалежності України виставки на козацьку тематику – явище в умовах війни цілком природне. Адже свого часу саме запорозьке козацтво було стрижнем українського етносу, скарбницею його культури, традицій та звичаїв, а ще – військовим орденом лицарів-плебеїв, що взяв на себе важливу державницьку функцію захисту рідної землі, ставши таким чином потужною збройною силою неньки України. Саме тому поняття «козацтво» і «Україна» стали нероздільними. Відомо, що європейці називали українців «козацькою нацією», а Україну – «країною козаків».

З початком військової агресії азіатської Московії проти України-Русі відбулася культурна революція, яка знайшла свій прояв у політиці декомунізації та повернення українців до православних чеснот, збільшення попиту на вивчення своєї історії, культурних традицій, духовних джерел, автентичності тощо. За таких умов тема козаччини зазвучала особливо гостро, адже хто як не запорозькі козаки є гідним прикладом для наслідування тим, хто йде сьогодні захищати свою батьківщину. Козацька вдача, сила, відвага, самопожертва, любов до своєї землі – ось те підґрунтя, на якому здіймається наразі нова Україна.
Тому особливо актуальною стає творчість тих майстрів пензля, хто не ховаючись за лаштунками сумнівного нейтралітету, присвячує свій талант служінню українському народу, пропагуючи засобами образотворчого мистецтва героїчне минуле українців, однією із найяскравіших сторінок якого якраз і є славетне запорізьке козацтво.

До таких художників-патріотів з активною громадянською позицією відноситься і Леонід Федорович Давиденко, чий вагомий внесок в розвиток та популяризацію українського образотворчого мистецтва був гідно оцінений державою і в 2012 році митець отримав почесне звання Заслуженого художника України.

Леонід Давиденко народився в 1954 році у селищі Вільна Слобода Глухівського району Сумської області в родині, яка аж ніяк не бачила свого сина в якості майстра пензля. Але від долі не втечеш.
З 1976 року Давиденко переїжджає до Кривого Рогу і працює на посаді головного художника в тресті «Кривбасрудбуд», тривалий час виконує функції художника-оформлювача та займається розписом будівель, у тому числі – культового призначення.
У 1991 році Леонід Федорович закінчує художньо-графічний факультет Криворізького державного педагогічного інституту і вирішує, що відтепер необхідно присвятити себе виключно творчій діяльності, більше того - сформувати свій власний неповторний стиль.
І необхідно відзначити, що майстру це вдалося. Авторська техніка Леоніда Давиденка вражає своїми образами, національним духом, колористикою, незвичними формами і композицією. Він і молодим художникам радить творити щось своє, індивідуальне, неповторне.

Леонід Давиденко - яскрава особистість в художньому житті Криворіжжя, голова Криворізької міської організації Національної спілки художників України, незмінний учасник чисельних виставок різного рангу, в тому числі – персональних виставок. Останні не тільки презентують творчий доробок самого майстра, а й красномовно віддзеркалюють унікальне мистецтво Придніпров’я – самобутню гілку вітчизняної художньої школи, яка корінням своїм генетично сягає в героїчні часи тієї ж Козаччини.
Дуже важливо, особливо в умовах Вітчизняної війни проти московського неофашизму, що роботи художника мають чітко виражене національно-патріотичне спрямування, пронизані любов’ю до українського народу, його історії, культури, звичаїв і традицій. Леонід Федорович і студентів своїх навчає малювати саме Україну, оскільки завжди був переконаний, що кожен митець має розповідати в першу чергу про свою країну і свій народ. Тільки тоді його творчість буде чесною і братиме за душу.

Фахівці відзначають, що для живописних і графічних робіт Леоніда Давиденка характерні як індивідуальність і мистецький пошук, так і нерозривний зв'язок з традиційним художнім мисленням нашого народу. Адже характерною ознакою українського мистецтва завжди був символізм, традиції якого і продовжує художник, творчість якого віддзеркалює особливість слов’янського менталітету з його тяжінням до «примхливої і вибагливої мрії». Тому героями картин Давиденка часто стають язичницькі боги, персонажі легенд і переказів, герої козацького епосу та візуальні відображення сюжетів українського фольклору. Вони уособлюють різні засади життя – мудрий досвід, чоловічу статечність, жіночу спокусливість, а самі художні композиції виходять за межі реального та одномірного і являють собою приклад використання у живописі алегорії, метафори та символіки. І все це доповнюється особистою фантазією та іскрометним гумором самого майстра.
Всі перераховані вище характерні ознаки творчості Леоніда Давиденка яскраво відображені в його роботах, презентованих на виставці «Козацький код України». Реальні сюжети картин органічно гармонують з чисельними символами, міфологічними, та навіть – містичними сюжетами, що робить виставку, без перебільшень – унікальною, змушуючи вкотре згадати слова майстра – «Вам можуть не подобатися мої роботи, але такого ви точно не бачили».

Олег Юрченко, Микола Правда