Fotoinform

Знищення українського селянства таким варварським способом за тогочасних політичних умов було, на превеликий жаль, явищем цілком закономірним та передбачуваним. Адже комуністи, захопивши владу на теренах колишньої Російської імперії, планомірно проводили політику по знищенню мільйонів людей, які за рівнем свого інтелекту, освіти та культури стояли незрівнянно вище «будівничих комунізму» і аж ніяк не вписувались в штучно створену спільноту під пафосною назвою радянський народ. 

Страшну логіку більшовиків зрозуміти неважко. Адже грамотна, та навіть просто адекватна людина, не стане будувати на крові своїх співгромадян ілюзорне «світле майбутнє», розуміючи, що це цілковита авантюра, яка з самого початку приречена на фіаско. Для побудови так званого «комуністичного раю» виховувалося нове покоління людей, яке б свято вірило своїм вождям.

Саме тому цілим верствам населення - дворянству, буржуазії, купцям, священикам, інтелігенції, які складали на той час еліту суспільства, було винесено смертний вирок. Пізніше дійшла черга і до селянства – самодостатніх трударів на аграрній ниві та носіїв національних традицій, звичаїв тощо. Їх існування було неможливим в умовах тоталітарної держави, зорієнтованої на декласовані елементи, яких більшовики дуже уміло нацьковували на «контру», «буржуїв», «кулаків», граючи на ганебних людських почуттях – заздрощах, класовій ненависті, бажанні помститися, швидко збагатитися за рахунок іншого, реалізувавши на практиці гасло «Грабуй награбоване!».

Необхідно також розуміти, що штучно створений голодомор 1932-1933 років був важливим етапом «Битви за Україну», яку більшовики, всупереч «праву націй на самовизначення» і не думали відпускати у вільне плавання. Колоніальне мислення червоних язичників, помножене на радянський фанатизм, «подарувало» українцям замість обіцяного «комуністичного раю» справжнє пекло, жерла якого проковтнули мільйони людей. І до сьогодні точно не визначена кількість загиблих, яка за різними дослідженнями коливається від 5 до 10 мільйонів.
Сприйняття теми голодомору 1932-1933 років до сьогодні, навіть в умовах військових дій, сприймається неоднозначно, відіграючи роль лакмусового папірця, який дозволяє чітко визначити, хто перед тобою – українець чи малорос? Багато людей, вихованих на радянських міфах, принципово не визнають навіть сам факт голоду, тим більше – голодомору, як однієї із форм знищення цілого народу. Це стало наслідком багаторічного ідеологічного одурманення радянських людей, суворого «табу» відносно теми голодомору та жорстоких репресій проти тих, хто хоча б словом обмовився про жахливі події 1932-1933 років.

І все ж таки, дуже повільний рух незалежної України на шляху українізації в довоєнний період був суттєво прискорений після окупації Криму та початку війни на Донбасі. Був розбуджений здавалось навіки приспаний ген українського козацтва та вільнодумства, відбулася радикалізація українського суспільства, по-новому зазвучали теми національно-патріотичного спрямування, трагічні сторінки нашої історії, серед яких - геноцид українського народу 1932-1933 років. Особливо важливого значення це набуває в умовах ідеологічної війни із зухвалим агресором, в якій Україна тільки вчиться давати гідну відповідь.

Зрозуміло, що обласний художній музей міста Кропивницький не стоїть осторонь цих процесів, постійно демонструючи свою активну громадянську позицію. Війна внесла корективи в роботу нашого закладу, зокрема – його експозиційно-виставкову діяльність. І презентована експозиція «Червоне село: пекельні жерла радянської інквізиції» - яскраве тому підтвердження. Адже кожна така виставка чи експозиція – черговий цвях в труну радянської міфології, показник очищення від радянської скверни та вагомий крок на шляху пізнання власної історії. І розраховані вони першу чергу на молодь, якій будувати нову європейську Україну. Ну і окрім всього іншого презентація таких виставок і експозицій – це чергова зустріч з художніми творами унікальних майстрів пензля, небайдужих до трагічних сторінок української історії. Серед таких творів – роботи Миколи Бондаренка «Зима 1933-го» (1993) та Фелікса Полонського «Безвихідь» (2008). Талановита рука майстрів, у порівняно невеликих за розміром полотнах, зуміла передати увесь масштаб трагедії і людського горя, атмосферу жаху, болю, страждань, і що найстрашніше – безвихідь людей, приречених на мученицьку смерть. Логічною складовою виставки традиційно є тема скорботи, як наш православний обов’язок перед людьми, що прийняли страшну мученицьку смерть тільки через своє українство та бажання бути господарями на власній землі. Серед таких робіт – картина Андрія Надєждіна «Чорна пасхалія» (2006) та інші.

Частину експозиції складають інформаційні матеріали, які висвітлюють хронологію та специфіку війни радянського режиму проти сільських трударів і, знову ж таки, піднімають тему вшанування пам’яті за невинно убієнними, як на теренах сучасної України, так і за її межами. Зокрема, можна побачити, як відзначали ще за радянських часів чергову річницю Великого голоду представники української діаспори у Канаді. Цікавими експонатами виставки є також пам’ятні монети номіналом 5 гривен із серії «Голодомор – геноцид українського народу» (2008), виконані до 75-ї річниці Голодомору 1932-1933 років в Україні.

Тож дана експозиція – це чергове нагадування про «комуністичний рай», який до сих пір викликає ностальгію у чималої армії прибічників так званого «Руського миру».

Олег Юрченко