Fotoinform

Чорнобиль! Згадуються слова класика: «Як багато в цьому слові..». І дійсно, рідко коли одне слово має таке масштабне і символічне значення.

Колись – лише назва міста, тепер - географічне визначення епіцентру радіаційного вибуху, символ глобальної екологічної катастрофи, всенародної біди, безмежного горя родин загиблих, фізичних та душевних страждань приречених на повільну смерть людей, що змушує згадати загальновідому тезу «Очікування смерті страшніше за саму смерть!». 

Звернення до теми Чорнобиля наразі є, як ніколи, актуальним з огляду на катастрофічне становище, що склалося внаслідок спалаху та поширення корона вірусу COVID-19, що накрив фактично усю планету та вже забрав тисячі людських життів. Що це? Початок Третьої світової війни шляхом застосування новітньої бактеріологічної зброї масового враження!? Покаже час. Але те, що людство постало перед загрозою знищення не тільки через геополітичні ігри, а й вражену Чорнобилем імунну систему та незроблені з того застереження висновки – то факт! Мимоволі проводиш паралелі між сьогоденням та подіями 34-річної давнини – як і тоді буяє весна, сяє сонце, оживає природа, і паралельно – люди у масках, спустошені вулиці, смерть, відчуття апокаліпсису!

І виникає запитання, чому Чорнобильський набат, який пролунав 34 роки тому назад, змусивши багатьох із нас вперше побачити та відчути на собі нищівний удар невидимого ворога, не сприяв глибокому і остаточному усвідомленню жахливої ціни науково-технічного прогресу, яку платить людство за пріоритет технічних новацій перед духовним вдосконаленням людини? Адже, як показує життя, навіть для розвиненої країни з потужним матеріально-технічним ресурсом долати наслідки масштабної екологічної катастрофи дуже важко. Що вже казати про Україну, яка самовпевнено декларуючи європейський вектор розвитку, в реальному житті вперто продовжує дотримуватись латиноамериканських та африканських стандартів, зокрема і в питанні відношення до життєвих проблем простої людини, яка не має честі належати до політичної еліти, силових структур тощо. Щоб в цьому переконатися достатньо, зокрема, поспілкуватися з тими, хто в квітні 1986 року врятував людство від неминучої загибелі. Скільки разів доводилось вислуховувати про невирішені проблеми цих людей та їх цілком справедливі образи на країну, яка згадує про них тільки двічі на рік - під час офіційних урочистостей з нагоди чергової річниці Чорнобильської катастрофи та вшанування самих чорнобильців, що вже давно набуло вигляду фарсу. Воно й зрозуміло, адже покласти квіти до пам’ятника та сказати красиві слова набагато простіше, ніж забезпечити реальні пільги та цивілізоване медичне обстеження і лікування для чорнобильців.
Гірко усвідомлювати, що Чорнобиль став одним із символів України, але не тим, що дає нам підстави пишатися своєю батьківщиною, а навпаки – приводом для сорому перед цивілізованими країнами за свою нікчемність та варварство. Позитивним можна тут вважати тільки те, що Чорнобильська катастрофа стала ганебною поразкою радянської системи перед природою, яка не вибачає зухвальства тим, хто намагається її підкорити, замість того, щоб навчитися жити з нею у гармонії та злагоді. Вкотре згадуються слова відомого французького письменника Жуля Верна, який на запитання журналіста, чи поділяє він думку тих, хто стверджує, що людина це «цар природи» відповів: «Ні в якому разі! Людина – це дитя природи, до того ж – нерозумне дитя!». Але до думки таких мудрих людей тоді, як і зараз, мало хто прислуховувався, адже багатьом так кортить відчути себе «царем природи».

Суха статистика Чорнобильської катастрофи, як і статистика війни, не враховує горя окремо взятої людини, членів її родини, коханої тощо. Вона просто озвучує наступні дані – жертвами «мирного атому» стали понад три з половиною мільйона людей, з яких півтора мільйона – діти.

Одні зразу прийняли мученицьку смерть, інші назавжди залишилися каліками, інвалідами, невиліковно хворими. Фактично ті чи інші проблеми зі здоров’ям мають всі, хто мав нещастя народитися після Чорнобиля, ставши мимоволі представником «післячорнобильського покоління» з відповідними наслідками. Свого часу увесь світ був шокований результатами досліджень японських вчених, які довели, що кожне нове покоління, народжене після Чорнобиля, буде хворішим за попереднє, окресливши тим самим досить сумні перспективи для людства. Тож не треба дивуватись, що незмінною та страшною тенденцією залишається зростання кількості захворювань щитовидної залози, онкологічних захворювань, алергічних проявів тощо. Це знайшло, зокрема, свій прояв і в тому, що сьогодні в Україні, на відміну від інших країн світу, на COVID-19 інфіковано більше саме молодих людей, а не представників старшого покоління.

Чорнобиль наніс також непоправної шкоди українській флорі і фауні, викликавши, зокрема, незворотні мутаційні процеси. Тільки на півночі України радіацією було забруднено понад п’ятдесят тисяч квадратних кілометрів земель, внаслідок чого відбулася масова загибель хвойних рослин, мікроорганізмів, що мешкають у ґрунті, ссавців, втрата у рослин і тварин репродуктивної функції тощо.
Чорнобильська аварія увійшла також в життя країни як масштабна соціальна та демографічна катастрофа, оскільки із найбільш постраждалих районів було виселено більше триста п’ятдесяти тисяч чоловік, левова частка яких в умовах агонії Радянського Союзу опинилася «за бортом». Саме тоді, вперше за довгі роки, виникла така актуальна на сьогодні проблема переселенців та їх непростих відносин з місцевим населенням через конкуренцію за робочі місця, житло тощо.

Згубні наслідки Чорнобиля знайшли свій прояв навіть у зміні структури постраждалих районів. Адже люди похилого віку, як правило, відмовлялися від евакуації, віддаючи перевагу смерті у рідній домівці перед порятунком у невідомих краях. Виїжджали, переважно, молодь, кваліфіковані робітники та люди зі схильністю до підприємницької діяльності, тобто ті, хто мав перспективи щодо працевлаштування на новому місті. Тому характерною ознакою постраждалих регіонів до сих пір залишається перевищення смертності над числом народжених, що тільки збільшує сприйняття регіону як небезпечного для проживання. Талановитим віддзеркаленням Чорнобильської зони, як депресивного регіону, є картина Володимира Плітіна «І впала зірка Полину» (2006), яка показує не тільки страшні руйнівні наслідки Чорнобильської аварії, а й приреченість літніх людей, які залишилися жити у своїх домівках, відмовившись від переселення.

Не залишає байдужим і робота Володимира Чорного «Обличчя Чорнобиля» (2008) із серії «Українські трагедії», яка нагадує кадри військової хроніки, або сцену одного з американських фільмів про апокаліпсис. На темному фоні картини зображені люди у спецодязі, які вступили у двобій з бунтівним «мирним атомом», сліди руйнації, транспорт, що був залучений до ліквідації наслідків аварії та вивезення людей із забрудненої зони тощо.

Картина Леонтія Орлика «Вартовий» (1985) нагадує нам про подвиг пожежників – людей, що першими вступили у бій з Чорнобильським лихом. Приємно усвідомлювати, що і Кіровоградщина внесла вагомий внесок в ліквідацію аварії на Чорнобильській АЕС, пославши туди 20 тисяч своїх кращих синів і доньок – пожежників, медпрацівників, правоохоронців тощо. Це їм, героям і великомученикам, людство повинно бути завжди вдячним за своє спасіння.

Вражає картина Миколи Бондаренка «Трагедія Чорнобиля» (1994), яка красномовно ілюструє найгірший варіант розвитку подій внаслідок глобальної катастрофи планетарного масштабу.

Наразі важливо усвідомлювати, що Чорнобиль це невід’ємна складова нашого життя, яка постійно нагадує про себе численними проблемами у долях мільйонів людей. Тому мета презентованої експозиції полягає у тому, щоб засобами образотворчого мистецтва нагадати людям про жахливі події весни 1986 року та застерегти від повторення подібних катастроф, які можуть привести до повного знищення людської цивілізації.

Олег Юрченко