Fotoinform

Не дивлячись на чисельні ствердження про неактуальність теми Другої світової війни в умовах сучасних реалій, новітньої російсько-української війни, зміни політичної кон’юнктури тощо, події тієї війни продовжують привертати увагу істориків, краєзнавців та просто небайдужих, стаючи підґрунтям не тільки наукових досліджень, а й палких дискусій. Воно й не дивно, адже масштаби та руйнівні наслідки тієї війни дійсно вражають. У різній мірі вона охопила собою 61 державу та 80% населення земного шару. ЇЇ чорні крила накрили країни Європи, Азії, Африки, океанські простори, досягли берегів Нової Землі і Аляски на півночі, атлантичного узбережжя Європи – на заході, Курильських островів – на сході, кордонів Єгипту, Індії і Австралії – на півдні, зробивши своїми жертвами понад 60 мільйонів людей.

Інколи нам здається, що ми знаємо про ту війну все. Вже нікого не здивуєш феноменом радянсько-німецької дружби на дипломатичному та економічному рівнях, співпраці Гестапо і НКВС, спільних військових навчань і парадів тощо. Багато написано і знято фільмів про славетну битву за Британію, вагомий внесок українців в перемогу над нацизмом, масовий перехід росіян на бік Вермахту, що не дивно з огляду на дії партійних працівників і співробітників караючих органів. Але Другова світова війна постійно підкидує нам нову інформацію, вражаючи, шокуючи, змушуючи переосмислити певні уявлення та погляди. Звернення до цієї теми актуально і з огляду на те, що вона стала вагомою складовою сучасної ідеологічної війни проти України, що вимагає від нас адекватної, науково обґрунтованої відповіді.

 Рівно 80 років тому назад нацистська Німеччина, перебуваючи на вершині свого тріумфу, в сяйві військових перемог та статусі господаря Європи здійснила напад на Радянський Союз з метою усунення конкурента на шляху до світового панування. До сих пір точаться суперечки навколо питання – був це акт віроломства чи превентивний удар, і чому керівники двох тоталітарних держав із союзників перетворились на лютих ворогів, вкотре сплутавши карти тогочасних політичних гравців?

Запитань залишається багато, але загальновідомий факт, що саме Адольф Гітлер прийняв рішення, образно кажучи, перейти Рубікон і, пройшовши таким чином точку неповернення у стосунках між двома державами, стати ініціатором німецько-радянської війни, яку в колишньому Радянському Союзі і в сучасній Росії традиційно називають Великою Вітчизняною війною.
18 грудня 1940 року фюрер підписує директиву № 21 під кодовою назвою «Барбаросса», стратегічною основою якого стала теорія бліцкригу – блискавичної війни проти СРСР. Згідно цього документу протягом 1,5-2 місяців, у найгіршому випадку - протягом п’яти місяців передбачався повний розгром Червоної армії та вихід німецьких військ на лінію Архангельськ-Куйбишев-Астрахань. У подальшому планувалась повна ліквідація радянської держави та створення на її території 4 німецьких провінцій. Москву, Ленінград, Київ та ряд інших радянських міст було вирішено підірвати, або – затопити.

Передбачалось масове знищення цілих народів, яких Гітлер називав «неповноцінними націями», що не мають права на існування. Він відверто заявив, що необхідно знищити 30 мільйонів слов’ян, а потім чисельність населення буде регулюватися в кількості, необхідній для обслуговування арійської раси. У травні 1940 року була прийнята директива про розробку плану «Ост», згідно якого територію Прибалтики, Білорусії, України і європейської частини Росії передбачалось заселити німцями і після колонізації включити до складу Німеччини, а жителів цих регіонів, після відповідної фільтрації, виселити до Західного Сибіру.

Як відомо, «Рубікон» було перейдено 22 червня 1941 року. Почалася битва двох титанів, яка тривала 1418 днів. Армія вторгнення налічувала 190 дивізій – 5,5 мільйонів чоловік, більше 4 тисяч танків, 47 тисяч гармат і мінометів, 4,5 тисяч літаків, до 200 кораблів. Армія СРСР змогла виставити близько 3 мільйони бійців і командирів, 1800 важких і середніх танків, 1540 літаків нової конструкції.

Початок війни обернувся для Радянського Союзу справжньою катастрофою. Вже на початок серпня 1941 року радянська армія першого складу була фактично знищена і здавалося, що ніщо не зможе зупинити німецьку армію на шляху до Москви, Ленінграда і Києва. Але подальший розвиток подій отримав несподіваний для німецьких планів поворот, суттєво знизивши градус попередньої ейфорії. За прорваною обороною з’являлися все нові радянські дивізії, які одразу вступали у бій. Ставало зрозумілим, що Німеччина недооцінила свого противника, його військовий та промисловий потенціал, невичерпні людські ресурси. Проблемою для нацистів стала і величезна територія СРСР, яка, по-перше, створювала умови для евакуації промислових об’єктів на схід країни з подальшим налагодженням виробництва військового озброєння, а по-друге - давала можливість радянським військам постійно відступати, зриваючи плани німців відносно реалізації польського, або французького варіантів. До того ж, Червона армія, поступово виходячи з коми, стала чинити гідний опір, знижуючи темпи наступу ворога. Для Вермахту - бійця, який звик перемагати вже у першому раунді нокаутом, прозвучав гонг. Попереду був другий раунд, сповнений невизначеності.

Але за те, щоб мати можливість перевести подих і виграти бодай якійсь час Червона армія платила велику ціну. Вже в перший місяць війни вона втратила близько 1 мільйона чоловік, з них 300 тисяч загиблих та 700 тисяч полонених. А за період з червня по грудень 1941 року радянські військові втрати склали 3 мільйони 138 тисяч бійців, 6 мільйонів одиниць стрілецької зброї, 20 тисяч танків, 10 тисяч літаків. Територія СРСР, захоплена Вермахтом, перебільшила 1,5 мільйони квадратних кілометрів - втричі більше, ніж територія Франції. Для порівняння, за аналогічний період втрати сухопутних військ Німеччини склали близько 750 тисяч чоловік, авіації – декілька тисяч літаків.

Причини такого становища лежать на поверхні і вони цілком об’єктивні. Третій Рейх був на той час могутньою індустріальною імперією, на яку працювала промисловість фактично всіх європейських країн. Внаслідок окупації Європи Німеччині дісталося озброєння більше 200 дивізій противника. Тільки у Франції гітлерівці захопили майже 5 тисяч танків і бронетранспортерів та близько 3 тисяч літаків. Щодо радянського озброєння, то значна його частина суттєво поступалася німецькому у якісному плані. Це стосувалось авіації, стрілецької зброї, протитанкової і зенітної артилерії, а особливо – радіозв’язку.

До того ж Німеччина мала двохрічний, причому дуже вдалий досвіт війни в Європі і набагато випереджала радянських військових у професійній підготовці. Червона ж армія була сильно ослаблена «Великим терором» 1937-1938 років, який знищив багато талановитих та ініціативних професіоналів військової справи.

Величезну негативну роль зіграло також явне германофільство радянського керівництва, яке з самого початку взяло курс на зближення з Німеччиною та конфронтацію з країнами західної демократії. Вже влітку 1925 року була створена воєнна авіаційна школа у Ліпецьку, де на «Фоккерах» пройшли курс навчання близько 120 німецьких пілотів та наземний аеродромний персонал. В танковій школі під Казанню «Кама» де проводились випробування танків німецького виробництва та пройшли навчання близько 30 німецьких танкістів. Північніше Самари в 1928 році за участю німців відпрацьовувалось розпилювання з літаків отруйних газів, йшли випробування хімічних мін та гранат. В свою чергу 19 офіцерів вищого ешелону Червоної Армії пройшли підготовку на курсах генерального штабу Німеччини. Більше половини членів Революційної військової ради зазначеного періоду мали службові контакти з німецьким генштабом та їздили «обмінюватися досвідом». Є дані, що найменше 20 німецьких курсантів-авіаторів із Липецька та 10 танкістів, підготовлених в «Камі», дослужилися у Німеччині до генеральських погон. Як наслідок, влітку 1941 року наступаючими німецькими частинами часто командували офіцери, що пройшли фахову підготовку саме на радянській землі.
Трагізм перших місяців війни,  критичну ситуацію, у якій опинились бійці Червоної армії та їх жертовність, безправне становище радянських людей в окупації та звіряче обличчя нацизму наглядно ілюструють роботи Надії Лопухової «1941 рік», Амшея Нюренберга «Фашисти у музеї» (1943), Петра Кодьєва «Окупація» (1954) та Олександра  Парчевського «По стерв’ятникам – вогонь!» (1965). Частина робіт присвячена народному Руху Опору, серед яких «Звільнення. Із серії «Роки окупації» (1969) Н.Попова та  ескіз до картини «Партизани» (1975) Володимира Федорова.

Експозиція «Червневий Рубікон 1941-го» - це красномовне віддзеркалення засобами образотворчого мистецтва найбільш трагічного періоду радянсько-німецької війни, бажання змусити замислитись над наслідками непомірних амбіцій окремих політиків, здатних пожертвувати мільйонами людських життів заради реалізації своїх загарбницьких планів, нагадування про те, що війна – це не романтика, або такий собі крутий бойовик, а горе, страждання, біль, кров, це наша відповідь «Ніколи знову!» тим, хто кричить «Можемо повторити!».

Олег Юрченко