Fotoinform

Під час заходу були висвітлені як загальновідомі так і невідомі, чи скоріш, не досліджені сторінки заснування свята театрального мистецтва. 

Презентація була розділена на три своєрідні блоки. Перший з яких висвітлив історію кохання Надії Карлівни Тарковської та Івана Карповича Тобілевича. Перші сторінки з життя молодої сім`ї, оформлення місцини на родину Тобілевича, побудова хати та трагічна смерть Надії. Другий блок нас умовно занурив у театрально-мистецьку діяльність. Як крок за кроком наші корифеї від невеличкого театрального гуртка у Бобринці досягли великої слави і були знані далеко за межами України, і у Москві та Петербурзі. Невелика когорта людей, на чолі з Кропивницьким зробила значний вклад для розвитку театру, мистецтва та українства в цілому. Від «кочовиків» до «стаціонарців», від незнання до слави.

У цьому блоці згадувалося про першу постановку у Зимовому театрі, яка почала відлік професійного українського драматичного театру – «Наталка Полтавка» Івана Котляревського. Слід зазначити, що захід не був суто ознайомчого характеру, з сухим фактажем. Слухачі ніби мандрували від однієї локації на іншу у своїй уяві. А частина про першу виставу ніби з минулого опинилася у сьогоденні та ожила у стінах музею. Як куратор заходу, я виконала монолог Наталки Полтавки та проспівала пісню «Віють вітри, віють буйні». Акомпанувала учениця музичного училища - Дар`я Бутейкіна.

І остання частина презентації була присвячена заснуванню Хутора Надія та «Вересневим самоцвітам». Як Андрій Юрійович Тобілевич боровся за садибу своїх предків і виборов звання заповідника. Інформація про створення фестивалю бралася зі спогадів очевидців і першоджерел. Для підготовки презентація я використовувала рукописи свого дідуся Гарія Войченка, знаного театрального діяча, поета, краєзнавця, який на той час працював у обласному Будинку народної творчості і займався організаційною підготовкою дійства, що вперше відбулося на хуторі у 1970 році. Була висвітлена схема проведення свята, як воно від обласного набуло республіканських масштабів. Була розкрита таємниця назви та етапи підготовки. Стіни музею були охоплені і поетичною атмосферою, адже лунали вірші авторства Гарія Олександровича Войченка, присвячені театральній тематиці: «Кропивничанам» та «Надію знову осінь заквітчала». А краще відчути цю атмосферу допомогла наша наділена талантом ораторства співробітниця – Леся Нестройна, що декламувала рядки творів.

Для повного занурення у кадри з життя корифеїв, ми проводили дійство у залі, де експонується виставка «Театральне сяйво Степової Еллади».

Музей мистецтв вшанував пам’ять наших земляків-театралів, і у річницю «Вересневих самоцвітів» зробив свій вклад у розвиток і просвітництво Степової Еллади.

Марія Войченко