Fotoinform

Майбутній винахідник оригінальної авторської техніки народився 25 липня 1927 року в селі Обознівці Кіровоградського району. Вже з дитинства Борис Вінтенко починає цікавитися мистецтвом, що привело його пізніше, а саме – у 1941 році, до живописно-педагогічного відділення Одеського державного художнього училища імені М. Грекова, яке він успішно закінчує у 1948 році.
Повернувшись на свою малу батьківщину Б. Вінтенко працює керівником художнього гуртка обласного Палацу піонерів, давши путівку у життя багатьом відомим художникам, серед яких, зокрема, і наш видатний земляк, визнаний лідер українського необароко, Юрій Луцкевич.

У подальшому Борис Михайлович працює живописцем у Кіровоградських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, а у період з 1966 по 1972 рік майже щорічно приймає участь у роботі творчих груп республіканського будинку творчості «Седнів», де отримує можливість спілкування з непересічними особистостями, зокрема - Миколою Глущенком та Тетяною Яблонською.

У 1960-х роках розквітнула ще одна грань таланту Майстра - він створює ряд керамічних робіт національно-патріотичного спрямування, серед яких «Українська бандура» (1966), «Козацька книжка» (1966), «Козацька люлька» (1967), а його тогочасні художні твори, звернені до героїчних сторінок українського народу - «Три лицарі» (1967), «Дніпровські пороги» (1967), «Наші діди» (1968), доповнюють привабливий образ художника-патріота.

У 1969 році Борис Вінтенко дебютує на республіканській художній виставці картиною «Літо» (1969), а у 1973 році стає першим на Кіровоградщині членом Спілки художників СРСР.

У 1970-80-х роках художник плідно працює в різноманітних графічних техніках, у 1980-90-х роках створює ряд живописних творів, які здобули визнання на обласних та республіканських виставках. Серед таких - поетичні натюрморти «Флора» (1984-1986), «Степові квіти» (1985), панорамні композиції «Мій рідний край» (1986), «Веселка» (1988 – 1990), «У рідному краї» (1985), «Вічність» (1994), «Споконвіку» (1995), серія портретів та серія робіт, створені у 1991 році в Одесі.
Одним з найголовніших своїх досягнень Борис Михайлович вважав картину «Моя Україна» (1989), якій він присвятив кілька років кропіткої праці, і яка, на думку митця, стала своєрідним синтезом його багаторічного досвіду та творчих пошуків.

Будучи палким прихильником імпресіонізму, Вінтенко з часом винайшов власну неповторну манеру написання картин – так званий мерехтливий, або серпанковий живопис, який викликав (і викликає дотепер) особливе захоплення аудиторії, ставши назавжди візитною карткою Майстра.
А оскільки провідною темою в роботах художника-патріота був образ рідної України, то й цілком логічно, що однією з вершин (дехто з фахівців вважає – головною вершиною) його творчих пошуків стала картина-пейзаж, в якій присутній не тільки чудовий краєвид, а й сам митець з його любов’ю до усього, що пов’язано з його Батьківщиною, та бажанням відобразити єдність людини з природою.

На зорі української незалежності, у 1993 році, за значний внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва та високу професійну майстерність, Борису Михайловичу Вінтенку було присвоєно звання «Заслужений художник України». Доречи, як справжній патріот України, він дуже пишався, що став Заслуженим художником саме незалежної України.
Показовим є і той факт, що коли 24 серпня 2001 року, до 10-річчя незалежності України, в Центральному будинку художника (м. Київ) було відкрито виставку «Історія і сучасність в образотворчому мистецтві України», її складовою стала епічно-пейзажна композиція митця під промовистою назвою «В Україні милій» (2001).

Борис Михайлович Вінтенко відійшов у Вічність 15 жовтня 2002 року, на 76-му році життя, залишивши по собі унікальні художні твори, пронизані творчою індивідуальністю майстра. У 2009 році нa будинку, в якому жив художник, встaновлено меморіaльну дошку (будівля обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Г. Шевченка).

Приємно спостерігати за щирим захопленням відвідувачів обласного художнього музею, коли вони зупиняються біля представлених в експозиції творів митця - «Після дощу» (1999), «Григорій Сковорода» (1972) та «Флора. Атрибути мистецтв» (1978). Вражає все – оригінальна техніка, незвична кольорова гамма, рівень любові художника до своєї батьківщини. Цей блок робіт став складовою експозиції «Згадуючи Великого Майстра», яка, окрім перелічених картин, презентує також інші роботи Бориса Михайловича, що стали віддзеркаленням неоднозначної епохи, в яку йому довелося жити і творити, і тому мають не тільки художнє, а й історико-пізнавальне значення. Серед таких - «Середня школа № 30 міста Кіровограда», «Новобудови міста Кіровограда. Вулиця Т.Г.Шевченка», «Портрет будівника КремГЕС Агапова». На виставці також представлено автопортрет художника написаний 1997 року, який дає уявлення про людину, яка тривалий час гідно презентувала мистецьку Степову Елладу на різних рівнях, та – інформаційний матеріал, що розкриває перед відвідувачем сторінки творчого шляху Великого Майстра.

Олег Юрченко