Fotoinform

Він народився 8 грудня 1892 року в Єлисаветграді (зараз – Кіровоград) в сім’ї чиновника поштово-телеграфної контори. Перші уроки живопису одержав в славнозвісних Вечірніх рисувальних класах при Єлисаветградському земському реальному училищі у відомого українського художника-передвижника Феодосія Козачинського, що дав путівку у життя багатьом видатним майстрам пензля.
В 1911 -му році Осмьоркін поступає до Київського художнього училища, але через два роки переїжджає до Москви, де, на думку художника, культурне життя було набагато активнішим, що відкривало для юнака нові перспективи. Там Олександр займається у студії Іллі Машкова, а у 1914-му році вперше приймає участь у виставці товариства московських художників «Бубновий валет», ставши наймолодшим членом цього об’єднання, представників якого називали «російськими сезаністами».

Осмьоркін був людиною, фанатично закоханою у мистецтво. Навіть у важкий післяреволюційний період він ні на день не припиняв роботу. Тоді і народився його улюблений девіз: «Без їжі можна прожити три дні, без мистецтва – жодного». Цьому девізу він залишався вірним до останнього подиху.
Художник відігравав важливу роль у культурному житті тогочасної Москви, будучи постійним учасником московських «культурних тусовок». Його друзями були такі непересічні особистості як Олександр Вертинський, Сергій Єсенін, Анна Ахматова, Лев Гумільов та ще один уродженець Єлисаветградщини і випускник Вечірніх рисувальних класів - Амшей Нюренберг.
Але навіть перебуваючи на вершині слави і популярності, ставши відомим московським художником, він ніколи не забував про свою «малу батьківщину», часто приїжджаючи до рідного міста за натхненням, що також характеризує його як людину, закохану у свій рідний край.

У своїй творчості Осмьоркін був послідовником імпресіоністичних традицій в мистецтві, надаючи перевагу його «малим жанрам» - натюрморту, пейзажу та портрету.
Постійно удосконалюючись як художник, Олександр Олександрович також активно займався викладацькою діяльністю, виховавши, як і його вчитель – Феодосій Козачинський, цілу плеяду відомих художників. Отримав звання професора живопису, мав індивідуальні майстерні в Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури імені І.Ю. Рєпіна та Московському художньому інституті імені В.І. Сурікова.

З 1947-го року у житті Осмьоркіна починається чорна смуга. Його звинувачують у формалізмі та поширенні західних віянь у радянському мистецтві і, фактично, ставлять хрест на його педагогічній та виставковій діяльності. Як наслідок – чотири інсульти, останній з яких став роковим. Художника відійшов у вічність 25 червня 1953-го року. Він помер так, як сам хотів, і як, мабуть, мріє померти кожен справжній художник - за мольбертом, з пензлем у руці, працюючи над черговим пейзажем під Москвою.
Поховали Осмьоркіна на Ваганьковському цвинтарі у Москві, поруч з такими видатними особистостями як художник Суріков та поет Єсенін, що виглядає досить символічно.

Олександр Олександрович залишив велику творчу спадщину – понад 700 станкових картин, багато графіки, театрально-декораційні роботи. Його твори експонуються в найкращих музеях – Третьяковській Галереї, Російському музеї у Санкт-Петербурзі, в багатьох музеях СНД та за кордоном. Частина робіт Майстра стала складовою фондового зібрання кіровоградських музеїв – художньо-меморіального музею О.О. Осмьоркіна та обласного художнього музею, що дає можливість Кіровоградщині гідно вшановувати пам’ять свого видатного земляка.

Виставка, що відкрилася в обласному художньому музеї, має дві складові. Перша – це роботи самого художника: автопортрет, пейзажі та натюрморти. Як відзначають фахівці, в натюрмортах Осмьоркіна, що принесли йому світове визнання, багато ліризму і поетичності, а у його пейзажних творах «мертва природа» оживає подібно речам у казках. В експозиції можна побачити і його відому картину-пейзаж «Україна», яку Осмьоркін написав під час відвідування батьківщині. Існує думка, що на ній зображено село Лелеківка. Але, скоріш за все, назвавши свою роботу «Україна», художник просто підкреслив узагальненість і типовість такого краєвиду для всієї України.
На виставці можна також побачити унікальний ілюстративний (зокрема – фото) та інформаційний матеріал, який розповідає про життєвий і творчий шлях великого Майстра. Родзинкою сьогоднішньої виставки можна вважати речі з фондового зібрання обласного художнього музею, які знаходилися у користуванні членів родини Осмьоркіних. Це – порцелянове блюдо, відреставроване реставратором Одеської філії Національного науково – дослідного реставраційного центру України Н. Мариненко у 2012 році та керамічний глек.

Другий блок експозиції складають роботи кіровоградських художників – лауреатів обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна 2005 – 2012 років.
Ця премія була заснована Кіровоградською обласною радою в 2005-му році на клопотання Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України і присуджується у трьох номінаціях: «національна традиція», «новітні спрямування» і «мистецтвознавство та історія мистецтв». Вручення премії відбувається 8 грудня кожного року, в день народження Олександра Осмьоркіна, в приміщенні меморіального музею художника.
Виставка презентує роботи переможців у номінаціях «національна традиція» та «новітні спрямування»: Надєждіна М.В. «Автопортрет» (1997), «Кактус цвіте» (1983); Надєждіна А.М. «Зорі над хутором «Надія» (2007), «Свята Покрова над хутором «Надія» (2007); Надєждіної О.М. «Земля» (1997), «Рух» (2002); Бондаря Л.І «Півонії», «Обласний художній музей» (2002); Шаповалова С.Г. «Осінь» (1990); «Зимовий день» (1992); Кир’янова В.В. «Ілюстрація до повісті М.В. Гоголя «Як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1983), «Сходи смутку» (2006); Кир’янової Л.Г. «Вулиця Гоголя. Вечір після дощу» (2002), «Від Матфея» (2005); Полонського Ф.М. «М.Л. Кропивницький на хуторі «Надія» (2007), «Прем’єра» (2007); Янєва А.М. «Бюст Миколи Глінки» (2005), «Валя» (1981); Гнатюка Г.М. «Подвір’я» (1984); Дворського А.М. «Купала» (2003), «Натюрморт із писанками» (2001); Смичека І.В. «Дитя і мати» (2004), «Жовтневий вечір» (2005); Ніколенка С.Ф. «Коваль» (1990), «Молитва»; Лагна Ф.Ф. «Маски пристрасті» (2005), «Маски» (2005); Остапенка В.М. «Колаж декорації до вистави «Івасик-Телесик» (1977), «Ксьондз». Ескіз до вистави «Хлопчик з Княж-озера» (1974). Вони вражають жанровим і тематичним різноманіттям та гідно презентують мистецьку Кіровоградщину.

 

Юрченко Олег Григорович – старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею.