Fotoinform

Творчий потенціал, невтомна праця та Богом даний талант підняли цього генія над життєвою метушнею, зробивши одним з кращих графіків сучасної України. Його мистецтво ніколи і нікого не залишало байдужим, завжди викликаючи шквал емоцій та численні запитання, мета яких – розгадати філософську сутність творів митця.

Він народився 15 березня 1951 року у місті Кіровограді, пов’язавши з останнім усе своє творче життя. Вже з дитинства Володимир Кир’янов цікавився музикою, технічною творчістю, як всебічно розвинена особистість довго не міг визначитися з подальшим життєвим шляхом, тому після школи змінив декілька навчальних закладів, поки не зробив остаточний вибір на користь образотворчого мистецтва. У середині 1970-х років навчався на образотворчому факультеті Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії імені Анатолія Луначарського. Саме навчання допомогло закласти основи його художнього мислення, дало ази професійної школи, сформувало художній смак та почуття пропорції.

Творчий ентузіазм і фантазія, невтомна праця і постійне самовдосконалення зробили Володимира Кир’янова яскравим представником української мистецької еліти, відомого далеко за межами нашого краю, чий незаперечний талант був офіційно підтверджений у 1992 році статусом члена Національної спілки художників України. Художник завжди був незмінним учасником чисельних виставок обласного, всеукраїнського та міжнародного рівня, серед яких - ІV виставка книжкової графіки «Художник і книга» (місто Київ, 1983), міжнародне бієнале «Імпреза-89», «Імпреза-91» (місто Івано-Франківськ), виставка художників у рамках Року культури України в Росії (місто Москва, 2002). Як художник-ілюстратор Володимир Кир’янов співробітничав з видавництвами місцевого, Всеукраїнського та Міжнародного рівнів. Йому пощастило брати участь в оформлені першого в Україні видання віршів репресованого за сталінських часів поета Йосипа Мандельштама, виданого на початку 90-х мізерним накладом.

А ще Володимир Васильович відомий як автор численних карикатур та гумористичних малюнків, що були презентовані майже у всіх кіровоградських друкованих виданнях.

У 2004 році митець був нагороджений грамотою Міністерства культури і туризму, у 2006 році - грамотою Кіровоградської обласної державної адміністрації та Кіровоградської обласної ради.
Але найкраща нагорода для художника, це коли шанувальники та учні із захопленням і цікавістю сприймають його твори. Саме таку реакцію викликала зокрема персональна виставка Володимира Васильовича, що відкрилась 19 квітня 2011 року в Кіровоградському обласному художньому музеї з нагоди його 60-річчя.

Співробітники обласного художнього музею щиро пишаються тим, що тривалий час цей геніальний майстер був незмінним другом колективу музею, партнером в багатьох його справах, абсолютно простим, добрим і щирим у спілкуванні, людиною з неповторним почуттям гумору, що заряджала своїм позитивом всіх оточуючих, змушуючи посміхатися і не втрачати оптимізм навіть у часи важких випробувань. І це може підтвердити кожен, хто мав щастя спілкуватися з цієї непересічною особистістю, а тим більше – бути його другом.

Представлені на виставці твори дають повне уявлення про масштаб таланту та специфічний дотепний гумор Володимира Васильовича, його філософсько-іронічне сприйняття життя, літературних сюжетів тощо. Серед таких робіт – декілька ілюстрацій до повісті Миколи Гоголя «Як посварились Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (1983), малюнки «Лісоповал» (1986), «Пацюки» (1988), «Свято драбини» (1990), «Князь Потьомкін» (2000), «Фортеця Святої Єлисавети» (2001), «Митець» (2002), «Смуток сходів» (2006).
Справжньою окрасою виставки стала картина «Портрет художника Володимира Кир’янова» (1969) у виконанні іншого славнозвісного кіровоградського художника Володимира Федорова.
Частину експозиції склав цікавий інформаційно-ілюстративний матеріал, який висвітлює життєвий та творчий шлях Великого Майстра.

Тож хочеться вірити, що виставка отримає відповідний резонанс серед шанувальників творчості Володимира Кир’янова, що стане гідним вшануванням пам’яті «нашого кіровоградського Гойя» .

Олег Юрченко, Микола Правда