Fotoinform

Весною, коли вся природа оживає, зеленіють степи, пробуджуються дерева та прокидаються рослини, коли на повні груди необхідно насолодитись свіжим повітрям, на жаль, зараз, таку можливість ми втратили через обставини, пов’язані з вірусною інфекцією. Але сучасні технології дозволяють нам мандрувати Україною.

Безкраї степи в нашій державі займають понад третину всіх земель, але вони майже всі зорані, залишки колишньої рослинності збереглися тільки в заповідних зонах та на схилах балок і долин річок. Ландшафти українського степу зачаровують своєю неповторністю, маючи незвичайний аромат – аромат родючих українських чорноземів і духмяних квітів, а також гострого запаху полину. Цей аромат у спокійну спекотну пору тремтливо нависає над полями. Восени і весною розораний степ виблискує своїм родючим чорним ґрунтом, влітку – золотавими нивами пшениці і соняшнику, винограду та баштанних культур.

Багато поетів та письменників оспівували у своїх творах красу українського степу. Це Микола Вінграновський «Скрізь, куди не глянь степ, степ і степ…», Павло Тичина «Так тихо, так любо, так ніжно у полі», Тарас Шевченко «Тихесенько вітер віє, степи, лани мріють…», Олександр Олесь «Степ весною – наче килим…», Ліна Костенко «І тільки степ, і тільки спека, спека…» та інші. В нашій області, за ініціативою місцевих літераторів, ще у 1939 році було створене обласне літературне об’єднання «Степ», назва якого говорить про любов та шану до рідного степового краю. А на початку 90-х років, на базі літературного об’єднання, було створене видавництво художньої літератури «Степ», під логотипом якого вийшло понад 60 книжок поетів та письменників області. У своїх творах вони висвітлюють красу полів та степів за допомогою співучих слів: безкінечні, безкраї, далекі, неоглядні, безмежні, просторі, неозорі, широкі та нескінченні українські степи.

Якщо поети висловлюють красу словами, то майстри пензля передають велич степу фарбами на полотні та картоні, аквареллю та гуашшю на папері. Багато художників активно приймають участь у пленерах, зокрема: «Кіровоградщина очима художників», проведення якого було започатковано у 1999 році обласним художнім музеєм. Під час цих пленерів митці відтворюють красу української природи у своїх творах, а картини презентуються на виставках в районах та в обласному художньому музеї. Неповторну природу понад 10 районів нашої області, зокрема Долинського, Онуфріївського, Вільшанського, Олександрівського, Новгородківського, Добровеличківського, Маловисківського та багатьох інших, зобразили молоді художники-початківці та вже досвідчені, члени Національної спілки художників України. За багато років, частину своїх творів учасники пленерів, передали до фондової скарбниці нашого музею, тому ви маєте можливість їх побачити.
Тож давайте помандруємо Україною, зокрема нашою степовою областю, віртуально, разом з художниками-земляками.

Значна частина робіт, представлених на виставці, належать майстрам пензля, художникам-землякам, а саме: чудові картини із сільськими городами та ланами художників Олександра Логвинюка (1936-2004) «Вечір в селі Тернове» (2001) та Василя Завгороднього (1925-2009) «Рідне село», Леонтія Орлика (1936-2012) «Краєвид села Суботці» та «Осінь у Маковому», Анатолія Сузюмова (1941-2017) «Кіровоградщина. Село Мар’ївка» (1998) та Віктора Осипенка (1958-2016) «Пейзаж з місточком» (2013).
Учасниця пленерів Наталія Федорова (1969 р. н.) замилувалась лелеками на ланах та відтворила їх у своїй роботі «Червона поляна» (2013). Широкі поля та безмежні степи простелились до самого обрію у творах Миколи Бондаренка (1914-1999) «Шлях через село Красносілля» (1974) та Броніслава Домашина (1927-2000) «Степ».

Степи – це і пасовисько для фермерської худоби та випасу домашніх тварин, тяжка та благородна робота людей на полі. Саме цій темі присвячені роботи художників Юрія Іващенка (1929-1990) «Колгоспне стадо» та Бориса Єгорова (1925-2017) «Колгоспна ферма» (1972) та «На збиранні редису» (1980).
Золота пшениця, житнє поле – це невід’ємна частина нашого краю, яку зобразили народний художник СРСР Петро Оссовський (1925-2015) «Батьківщина Україна» (1995) та Володимир Федоров (1920-1986) «Кіровоградська пшениця» (1969). А яке ж поле без посланця сонця соняшника! Його знайдеш усюди: на полі, серед степу, на городі, та на роботах майстрів – Степана Письменного (1923-2010) «Соняшники під хмарним небом» (2005) та Володимира Федорова (1920-1986) «Соняшники» (1970).

Як просторо та світло буває в степах після опадів, видно на картинах заслуженого художника України Бориса Вінтенка (1927-2002) «Після дощу» (1999) та заслуженого працівника культури України Леоніда Бондаря (1938-2013) «Після грози» (2004).
Також на виставці презентуються роботи народних художників України Михайла Надєждіна (1935 р. н.) «Партизанський край. Село Красногірка» (1982) та Анатолія Горбенка (1944 р. н.) «Моя Кіровоградщина» (2016), на яких поєднались безмежні степи та густі ліси області.
Степ завжди кликав людей до себе: орати землю, садити пшеницю та городину, збирати врожай та косити сіно, заготовляти трави та випасати худобу. Картина Степана Ніколенка (1941 р. н.) «Поклик степу» (1996) – це своєрідна живописна ода нашому українському степу та його красі, а також заклик наступним поколінням до його обов’язкового збереження!

Дуже скоро настане той час, коли ми знову, без перешкод, зможемо вийти в широкий степ, вдихнути на повні груди тонкий та солодкий аромат степових квітів, доторкнутися до землі, закрити очі, відчути голоси своїх предків та послухати своє серце, що б’ється в такт зі степом, з природою, зі свободою…

Ольга Шаповал