Fotoinform

Із чим у нас, українців, асоціюється початок весни? У багатьох – це теплі, сонячні дні, квіти й подарунки на жіноче свято, можливість відпочити і провести гарно час із рідними та друзями. Але, що особисто мене вражає і від того стає приємно, ми почали більш усвідомлено і не по «вказівці зверху» відзначати Шевченківські дні…

Так історично склалося, що за щорічною традицією, починаючи з 9 березня і до кінця весни в Україні і за кордоном держави, всюди, де живуть українці, проходять різноманітні заходи, приурочені дню народження й перепоховання Великого Кобзаря. Ми маємо розуміти, що Шевченко – це геній, народжений нацією у найкритичнішу хвилину її існування, який узяв на себе весь тягар її драматичної і нелегкої долі, відповідальність перед світом і за мертвих, і за живих, і за прийдешніх. Пророче слово й життєвий подвиг Тараса Шевченка завжди будили розум і душу, спонукали вимірювати власні слова і вчинки з позиції особистої відповідальності. «Історія мого життя є часткою історії моєї Батьківщини» - так надзвичайно емоційно, із болем пропускаючи через своє серце, не відділяючи суспільного від особистого говорив Тарас Григорович. 

В обласному художньому музеї вже протягом декількох років розгорнута невеличка експозиція під назвою «Шевченко з нами», присвячена життєвому шляху Кобзаря, яку ми час від часу оновлюємо для наших відвідувачів.

В експозиції представлено сюжетно-тематичний гобелен заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України Е.М. Руденко «Думи мої, думи мої…» (1983) за мотивами різних літературних творів Шевченка, розмір якого становить 2,40 на 1,80.
Про перебування на засланні в далекому Казахстані розповідає ліногравюра М.Т.Поповича «Легенда про Тараса» (1964).

Також в експозиції можна побачити серію графічних і олійних портретів, які відтворюють нелегку й складну життєву долю поета – ліногравюру В.І.Касіяна, олівцевий портрет І.В.Смичека, олійне полотно невідомого автора, яке нещодавно, виконуючи волю В. В. Петракова, передала до фондів музею його дружина Ніна Миколаївна. В листопаді 2017 року чудову роботу подарував фондовому зібранню музею й олександрійський художник О.І.Охапкін – «Думи мої! Літа мої…» (2016), в якій «закодовані» відомі нам з дитинства «шевченківські символи» - калина, вишитий рушник, в обрамленні якого спостерігає за світом задумливий Тарас Григорович, мальви, батьківська хата, хвилюючий образ покритки - Катерини, і – фарби, пензлі, книга «Кобзар» із чорнильницею з пером.

І, звісно, найціннішим і найзагадковішим експонатом експозиції є офорт (друкарський відбиток),а саме, прижиттєвий портрет-гравюра Тараса Шевченка майстра Фрідріха Брокгауза 1860 року. До речі, ця робота була придбана у художника Федора Шабали, а він цей портрет виміняв у відомого в ті часи колекціонера Олександра Ільїна. А ще вражає напис під відбитком: «Печ. со стали Ф.А.Брокгауза в Лейпциге», ще нижче – факсиміле автографа Шевченка. Це означає, що естамп був зроблений зі сталевої дошки Фрідріха Брокгауза в німецькому місті Лейпцигу і що Тарас Григорович бачив його і навіть засвідчив власноручним підписом! Є такі припущення, що це був останній автограф Кобзаря…

Більше того, «гравюра Брокгауза, - пише відома дослідниця іконографії поета Клавдія Чумак, - нині є раритетом, її немає навіть у фондах Національного музею Тараса Шевченка в Києві».

Леся Нестройна (дівоче прізвище – Шевченко!)