Fotoinform

Петро Оссовський - народний художник СРСР, лауреат Державної премії СРСР, міжнародної премії ім. М. Шолохова, дійсний член Російської Академії мистецтв народився 18 травня 1925 року в с. Мала Виска на Кіровоградщині. У 1950 році закінчив державний художній інститут імені В. І. Сурикова. З 1956 року є членом Спілки художників СРСР.
Петро Оссовський учасник багатьох виставок в Росії та за її межами. Його твори знаходяться в Державній Третьяковській галереї, Державному Російському музеї, музеях Росії, країн СНД, а також в численних закордонних колекціях.
П.П. Оссовський відомий як один з засновників «суворого стилю» в мистецтві.
Петра Павловича відзначено численними міжнародними, державними, церковними, громадськими та іншими нагородами.
18 травня 2007 року відбулося відкриття відділу Кіровоградського обласного художнього музею - картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна». У 2007 році також були відкриті картинні галереї Петра Оссовського в Російській Федерації «Псковські мотиви» (м. Псков, Псковський музей-заповідник) та «Пушкін і земля Псковська» (Пушкіногорьє, Пушкінський заповідник).
У 2008 році Петру Павловичу було присвоєне звання «Почесний громадянин м. Пскова».
Сьогодні художник живе та працює у м. Москві. Проте зв'язок з малою батьківщиною не перериває.
Експозиція «Розписи Ізборської палати» у картинній галереї «Світ і Вітчизна» презентує відвідувачам новий доробок нашого видатного земляка. На виставці представлені репродукції робіт Петра Оссовського, що були створені для палати в м. Ізборськ (Псковська область Російської Федерації) – старовинного міста – туристичного центру, розташованого на відстані 30 км від м. Пскова.
В рамках підготовки до відзначення 1150-ї річниці слов’яно-руського княжеського міста Ізборська Петро Павлович запропонував у відтвореному архітектурному пам’ятнику регіонального значення – флігелі дому купця Анісімова, розміщеного на Печерській вулиці, - створити духовно - культурний центр, назвавши його «Ізборська палата», де розмістити ряд розписів і літературних текстів, зміст яких у створенні духовної атмосфери палати для відвідувачів. Ці тексти, написані Валентином Курбатовим та Петром Оссовським, допомагають розкрити зміст представлених творів.
Експозиція палати складається з серій розписів: «Набат», «Російська словесність і православна віра», «Дорога до храму», «Благовіст», «Присвята колориту псковської ікони» та «Пам'ять».

Картинна галерея Петра Оссовського «Світ і Вітчизна» вже встигла познайомити шанувальників мистецтва з репродукціями розписів Ізборської палати ще до її офіційного відкриття в Російській Федерації.
19 травня 2011 року у картинній галереї «Світ і Вітчизна» вперше відбулась презентація частини виставкового проекту, який на той час мав робочу назву «Капелла в Ізборську». Восени 2011 року експозиція була презентована на ІІІ Всеукраїнському музейному фестивалі у м. Дніпропетровську. 17 травня 2012 року відбулося відкриття даної експозиції у БК «Авіатор» Державної льотної академії.

Експозиція, відкрита у картинній галереї «Світ і Вітчизна» під час візиту Петра Оссовського у жовтні цього року, представляє фотографії Ізборської палати, процес підготовки до відкриття експозиції та урочисту презентацію даного виставкового проекту у вересні 2012 року в м. Ізборську. В Кіровограді одним із перших відвідувачів фотоекспозиції «Розписи Ізборської палати» став голова облдержадміністрації Сергій Ларін. Петро Оссовський особисто презентував очільнику області представлену експозицію та провів екскурсію по картинній галереї «Світ і Вітчизна».

Анатолій Кімнатний – завідуючий відділом Кіровоградського обласного художнього музею – картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна»

Тетяна Ащеулова – науковий співробітник відділу Кіровоградського обласного художнього музею –картинної галереї Петра Оссовського «Світ і Вітчизна»

Тексти до Ізборської палати

Набат

Редко была покойна Изборская земля. Вдруг озарялось небо стягом пожаров, и тогда летел с колоколен и звонниц рвущий сердце набат, поднимал слободы и монастыри, проникал за тяжелые ставни и засовы. Звонари, срывая кожу на руках, ударяли к осаде, и это было их первым боем, а когда поднимали народ вовремя, то и первой победой. Пело жадное пламя, пожирая посады. Поднимались старые и малые (да и не было в беду малых – все были велики). Оставляли свое ремесло каменщики, ломцы плиты, стенщики. Целовали материнские охранительные кресты. Брали не успевшее остыть с прошлой битвы оружие, и шли к Николе. И иноки, надев схиму, оставляли молитву, а крестьяне лемеха плугов, чтобы, поцеловать хоругвь, сменить плуги на мечи, и слышались тогда в звоне колоколов, литых из ратной меди, гром оружия, ржанье коней, плач жен, предчувствующих вдовство, и властное обещание победы. И Русь опять была спасена и ограждена «от богопротивныя силы».
Валентин Курбатов

Русская словесность и православная вера

Стоят перед Россией, как перед Крестом, Слово и Образ, «солнце русской поэзии» Александр Пушкин и равноапостольная княгиня Ольга. Поэт, давший России светлую речь, и Княгиня, первой принявшая Православную веру, - добрые гении, единым трудом скрепившие русское сердце в духовно строгое целое, в котором вера объемлет душу, а душа творит культуру. Далекие друг от друга во времени, потому что у истории долгие сроки, но промыслительно близкие в земных пространствах – сто с небольшим верст от святых псковских Выбут до благословенного псковского Михайловского. В разное время позвала обоих древняя земля для великого дела строительства русской души, и оба услышали историю как властное задание. И выполнили это задание, проростая в нас Святой Живоначальной Троицей и чудом неисчерпаемого русского языка, небесным духом и земной душой высшего Просвещения. Спокойно росло с ними русское сердце, таинственно и прочно соединяя молитву и слово в единое живое духовное делание – от слова к слову, от имени к имени. И если обернемся уже в сегодняшний день, то и спустя десятилетие после кончины, как святое эхо того небесного духа, залитский старец Николай Гурьянов и печорский инок Иоанн Крестьянкин, как святая застава на храмовой дороге Руси, как неустанное напоминание, что Родина есть Господня тайна и неустанное жертвенное служение.
Валенин Курбатов

Дорога к храму

На пороге тысячелетия Крещения Руси прозвучала задевшая каждое русское сердце фраза: «Зачем нужна дорога. Если она не ведет к Храму?» Мы успели узнать бесплодность дороги. В конце которой не Бог. А своеволие. И теперь, идя вперед в необратимой истории, должны возвратиться душой к развилке, с которой свернули не туда. И идти уже под Господней рукой. Как с верой и волей шли наши прадеды. Начинавшие день и труд в мире и войне крестным знамением. Мечи наших князей стояли крестами в Живоначальной Троице, напоминая о славе, а чудотворные печорские иконы Умиление и Успение Владычицы в трудный час вставали в ряды ратников, подкрепляя их силы. И сегодня только подними глаза к синему родному небу, и оно наклонится к тебе Божьей любовью, потому что даже и в самые глухие годы храмовая дорога не заростала окончательно и не умолкала молитва молитва русского человека.

Валентин Курбатов

Благовест

Поднимитесь на старое городище в Изборске золотым утром, когда едва встает солнце, встаньте в Пскове у Ольгинской часовни перед светлым собором Троицы над Великой или выйдите из Никольського храма на острове Залита после всенощной, когда солнце уже лежит на водах Псковского озера и облака наливаются алым жаром, и мир притихает в сосредоточенном безмолвии. Вы вдруг увидите, что утро зовет вас к благословению дня и благодарной молитве за чудо жизни, а садящееся солнце ищет колокольного звона. А когда к ночи потянется по долинам кадильный дым туманов и зажгутся лампады звезд, душа разом увидит, что вся земля – храм и икона. Здесь собиралась молодая Русь красным звоном. Вставал храм, и владыка или иерей кропили колокол святой водой, и летел над долинами, ратными полями и озерами неувядаемый звон. И с того святого дня благовестили колокола к заутрене и обедне, христосовались звоном на Пасху, радовали русский слух. И не уставал звон неугасимый, спасительный, гремела медная нерушимая хвала. И стоял человек под звоном еще может быть не на небе, но уже и не на земле, в ясном Христовом свете. Храм мира открыт глазам под светлый благовест воскрешающего звона!

Отсюда есть пошла земля русская.

Валентин Курбатов

Посвящение колориту псковской иконы

Могучая и былинная, неброская по краскам земная твердь псковского края, с опрокинутым над ней куполом бездонного неба, покрытым покрывалом напоенных влагой облаков, готовых мгновенно разразиться вселенскими грозами, часто в осеннюю пору озаряется потрясающей симфонией пламенеющих закатов в ясном и прозрачном воздухе северной природы. Эта симфония, льющаяся с высот небесной тверди, украшает жизнь человека необходимым для его души пиршеством красок, которого недостает природе. Наверно, поэтому редкой красоты божественно-красочный гимн неба отразился на досках псковских икон, где происходит могучее сияние человека и окружающей его среды. Человека и Бога. Так Мир получил уникальное искусство псковских иконописцев, воплотивших райскую жизнь небесных чертогов на своих иконах, озаренную сплавом красок пурпурных закатов и золотистого аурелиона многочисленных отмелей рек и озер, подаренных природой порубежной псковской земле Великой России.

Петр Оссовский