Fotoinform

У Кіровоградському обласному художньому музеї відкрили виставку присвячену 28-й річниці Незалежності України.

Довгим, тернистим і кривавим виявився шлях українського народу до реалізації багатовікової мрії мати власну держави та бути господарем на своїй землі. Боротьба з ординцями і польськими феодалами, османськими військами і московськими колонізаторами, з коричневим та червоним фашизмом ХХ століття, що рясно заливав захоплені землі кров’ю мільйонів невинних людей. Як співається в одній відомій пісні «Ось така історія нашого народу..». Деякі історики і політологи стверджують, що за всіма розрахунками та законами логіки українців вже давно не повинно було бути. Але ми є, викликаючи самим своїм існуванням шалену лють у новітніх фашистів, що тягнуть людство у прірву Третьої світової війни.

Новітній етап державотворчих процесів в Україні пов'язаний з логічним ганебним фіаско Радянського Рейху, внаслідок чого усі московські колонії отримали можливість стати на шлях розбудови власної держави. Для України першим вагомим кроком у даному напрямку стало те, що на тлі смертельних конвульсій «Імперії зла» 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР приймає Декларацію про Державний суверенітет України. Одночасно була ухвалена постанова про відзначення в цей день свята, яке отримало назву День проголошення Незалежності України.
Ну а подальші події розвивалися феєрично, нагадуючи сніжну лавину, що сходить з гір. 19 серпня 1991 року у Москві консервативне угруповання КПРС здійснює спробу державного перевороту, який вдається швидко придушити. Зрозуміло, що це тільки прискорило державотворчі процеси в колишніх радянських республіках та остаточний крах СРСР. Так відповіддю з боку Києва стало прийняття депутатами українського парламенту 24 серпня 1991 року Акту проголошення Незалежності України, в якому зазначалось наступне: «Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про Державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – України. Територія України є неподільною і недоторканою. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». Цей доленосний для України документ було закріплено проведенням 1 грудня 1991 року республіканського референдуму, за результатами якого незалежність нашої держави підтримала приголомшлива кількість виборців - 90, 92%, а 24 серпня згідно постанови Верховної Ради України від 20 лютого 1992 року стало Днем Незалежності України.

Незмінним атрибутами цього дня, починаючи з 1992 року стали відповідні урочистості - покладання квітів до пам’ятників видатним українцям, молитва за Україну, святкові концерти, феєрверки, виставки квітів, демонстрація своєї національної приналежності шляхом відповідної символіки, вишиванок, козацького вбрання, зачіски тощо.
Але на превеликий жаль, свобода, що досягається так легко, часто стає оманливою. Більшість українців сприйняли її на шквал манни небесної, не розуміючи, що задарма нічого не дається. Самозаспокоєність, недалекоглядність, ігнорування зовнішньої і внутрішньої небезпеки, «толерантне» ставлення до «п’ятої колони», радянської атрибутики, символіки, інфантильність у питаннях проведення українізації, декомунізації, вступу до НАТО і Євросоюзу, відсутність сильної боєздатної армії, готової оперативно реагувати на будь які прояви зовнішньої агресії та багато іншого, що дало привід ворогу вважати нас легкою здобиччю, а пізніше, після провалу бліцкригу, взяти реванш, спираючись на ту ж саму «п’яту колону», яку ніхто навіть не намагався знищити.
За таких умов День Незалежності України стає гарним приводом для національної ідентифікації та об’єднання усіх патріотів. Саме на це розрахована і відкрита в обласному художньому музеї виставка «Це моя Україна», яка засобами образотворчого мистецтва наглядно ілюструє те, що є безцінним для кожного справжнього українця і що варто боронити від ворога за будь яких обставин.

В світлі відзначення 28-ї річниці Незалежності України особливе значення набуває картина С.Ф.Шишка «Київ. Площа Богдана Хмельницького» (1954) як символ української державності та живописна присвята Києву.
Відвідувач музею отримає також можливість насолодитися чудовими пейзажами та оцінити велич і красу української природи, справжньою одою якій стали картини І.М.Шутєва «Зимовий ранок» (1958), А.М.Кашшая «Долина Свидовець» (1960), М.П.Глущенка «Ранковий Дніпро» (1961), В.О.Федорова «Соняшники» (1970), П.П.Оссовського «Моя Батьківщина Україна» (1995), А.О.Горбенка «Херсонеський символ» (1999) та «Долина під Раховим» (2006), А.О.Куцаченка «Соняшники» (2003), С.А.Дриги «Вілковські яблуні» (2003) та «Синьовирська галявина» (2012).

Неповторним колоритом, національною автентичністю та нездоланним козацьким духом української нації просякнуті картини невідомого художника «Вечорниці», Я.П.Калашника «Українська кераміка» (1961), В.І.Одайніка «Молодиці» (1969), М.Г. Бондаренка «Ескіз до картини», В.Г. Плітіна «Кров - не водиця, дай води напитися» (1992), В.С. Колєсніченка «Зійшла зоря» (2006), Ю.Б. Гончаренка «Світлиця» (2008), С.А. Антонюка «Спогади про батька і Україну» (2006), «Спогади про матір і Україну» (2009), «Спогади про Україну» (2010) та «Хліб України», С.Ф. Ніколенка «В костюмерній» (2013), О.І. Охапкіна «Думи мої…» (2014).
Справжньою окрасою виставки стали також чудові натюрморти Ю.Б. Гончаренка «Натюрморт під калиновим кущем» (1988), А.В. Хвороста «Калина з перцем» (2010), А.В. Преображенської – Ронікер «Соняшники» (2011).
Специфічним філософським світосприйняттям та технікою відрізняється робота Н.П. Федоренко «Невмируща спадщина (Чумацьким шляхом)» (1990).

Тож, без перебільшень, виставка «Це моя Україна» стала гідною відзнакою Дня народження нашої держави та вагомою мистецькою подією в культурному житті краю.

Олег Юрченко