Fotoinform

- Романе Геннадійовичу, Ви не жалкуєте, що свій перший тренерський досвід пов’язали саме із «Зіркою», зі своєю рідною командою?

- Звісно, не жалкую. Я вдячний усім уболівальникам, усім працівникам клубу, а насамперед − Максиму Станіславовичу Березкіну, за те, що не побоявся молодому спеціалісту, без досвіду роботи, довірити футбольну команду, котра виступає у Прем’єр-лізі. За цей рік, що я тут працюю, я ріс разом із командою.

- Дійсно, це Ваш перший повноцінний сезон на посаді головного тренера. Тож, судячи із пройденого шляху, могли по-іншому провести комплектацію складу й чи не було певних прорахунків у цьому процесі?

- Перед початком сезону президент клубу Максим Березкін поставив нам завдання бути в шістці кращих команд України. Звісно, зараз, із відстані пройденого року, можна говорити, що, можливо, необхідно було більш якісно підсилитися на певні позиції. Та ці помилки стали помітні згодом, а тоді ж я вважав, що ми укомплектувалися відсотків на 70, але згодом з’ясувалося, що це було не більше 60 відсотків. Тут іще потрібно зазначити, що деякі гравці, котрих я хотів бачить у своїй команді, перейшли в інші клуби на більш вигідні умови. Це не секрет, я спілкувався із хлопцями з цього приводу. Хтось обрав «Верес», хтось – «Зорю», і це зрозуміло, адже футболісти воліють грати там, де їм буде більш комфортно. Але враховуючи той факт, що ми обрали курс на омолодження складу, виходили з існуючих реалій. Тож, я вважаю, що нам удалось залучити до команди доволі якісну молодь. Це дозволило молодим хлопцям прогресувати, набиратися досвіду й додавати в майстерності. І на сьогоднішній день ці виконавці є такими серйозними бойовими одиницями.

- Чи тішить Вас, що Ви стали першим тренером «Зірки», при якому в юнацьку та молодіжну збірну України викликається п’ять футболістів?

- Це заслуга всього тренерського штабу. Є в нас курс на молодь, ми в цьому напрямку працюємо, ставимо перед футболістами певні вимоги, й вони бачать цю довіру та підтримку і, як наслідок, прогресують. Я не можу сказати, що я аж занадто задоволений цим фактом, але я радий, що наш шлях розвитку дає нам і такі плоди в тому числі. Хлопці потрапляють у збірні, де представляють не лише себе, а й нашу команду, й тим самим дають новий поштовх розвитку для «Зірки» в цілому.

- Чому серед легіонерів ви зупинилися саме на французах?

- Насамперед, французький ринок нині є одним із найцікавіших, найбільш обговорюваних у Європі. У них багато якісних і перспективних футболістів. Я побачив, що нашим молодим гравцям є чому повчитись у французьких виконавців. Це робота з м’ячем, рівень технічної майстерності тощо. Тобто, ми обрали ось такий шлях розвитку. Це наш перший досвід, і я вважаю, що він є успішним. Чому? Тому що, на сьогоднішній день, той же Сесе-Франк Пепе має пропозицію і поїде на перегляд до топ-клубу. Сподіваюся, що він зможе показати себе якнайкраще і, тим самим, привернути більшу увагу до нашої команди, що дозволить і нам запрошувати більш якісних зарубіжних і українських виконавців. Можна сказати, що, як французи відкривали для себе український ринок, так і ми − французький. І я вважаю, що цей досвід є вдалим.

- Чи всі виправдали ваші очікування?

- Тою чи іншою мірою – ні. Великий потенціал є в Ішема Ель Амдауї, але в нього великі проблеми із психологією, проблеми, скажімо, не футбольного характеру. Йому потрібно було трохи потерпіти. Те, що робили Арно Гедж і Сесе Пепе, перед тим, як на постійній основі грати в основному складі. Так, є проблеми, є різниця в інфраструктурних питаннях, у побутових. Звісно ж, період на адаптацію будь-якому футболісту потрібен, особливо тим, хто приїжджає з Європи в Україну, але з цим Ішем і не впорався. Той-таки Арно Гедж поки що не може розкрити свій потенціал на всі сто відсотків, але він у нього, безумовно, є і я його бачу. Дуже задоволений його роботою на тренуваннях. У нього наші молоді гравці, такі як Кирило Дришлюк, Максим Прядун, Олександр Маткобожик багато чому вчаться. Так само величезний потенціал і у Сесе Пепе, але є проблеми іншого характеру. Потрібно з ним іще рік-два працювати, для того, щоб він вийшов на той рівень, який би дозволив, без проблем, заграти в топ-клубі.

- Можете зараз назвати успішні моменти своєї роботи й певні невдачі ?

- Удалось, насамперед, створити боєздатний колектив. Не буває так, що ти узяв багато нових гравців і одразу утворився колектив. Усе одно є притирання, є шорсткості, але ми це подолали. Команда зазнала серйозних змін, оновилась, омолодилась і, згуртувавшись, ми стали покращувати наші ігрові якості. Що не вдалося? Мабуть, це гра першим номером. Не вистачає поки ні навичок, ні якостей для такої гри й у цьому напрямку нам ще потрібно дуже й дуже багато та якісно працювати. Але я не відмовляюсь від свого напрямку і вважаю, що поступово ми прийдемо до якісної комбінаційної гри, яка дозволить створювати більше гольових можливостей і більше вражати ворота суперників. Це один із яскравих напрямків сучасного футболу, коли ти граєш так, що отримуєш сам задоволення, радуєш уболівальників і перемагаєш.

- Ви оптиміст чи реаліст, стосовно подальшої долі «Зірки» в цьому чемпіонаті: перша шістка чи боротьба за виживання?

- Потрібно бути об’єктивним і, дивлячись на турнірну таблицю, говорити про те, що необхідно убезпечити себе від вильоту. Тож, три заключних матчі першого етапу, багато в чому, в цьому плані будуть визначальними. На жаль, для того, щоб говорити про першу шістку, нам не вистачає трьох-чотирьох очок. Тож, поговоримо із президентом і будемо ставити завдання на конкретний період.

- Який матч чи матчі Ви можете назвати найбільш якісними, а які − невдалими?

- Розпочну з негативу. Мабуть, найслабшою грою нашої команди був домашній поєдинок із «Чорноморцем», який ми повністю провалили. Також із негативної точки зору відзначу останні десятихвилинки обох таймів домашнього протиборства з «Карпатами». Спочатку здавалося, що гра повністю негативна. Та потім, при детальному розборі, стало помітно, що по 30 хвилин у кожному з таймів ми володіли ініціативою та контролювали ситуацію на футбольному полі, а потім траплявся провал. Також розчарував другий тайм виїзного матчу з «Динамо», коли досвідчені суперники нас повністю переграли.

Із позитивної точки зору відзначу протистояння в гостях із «Вересом», де були проблиски тієї гри, котрої ми від футболістів вимагаємо, коли хлопці відчули, що справді можуть демонструвати дійсно якісний футбол. Останній матч року проти «Чорноморця» також доволі цілісним був. Насамперед, була агресія попереду. Багато ударів, багато атак – це те, чого ми прагнемо, те, що ми хочемо демонструвати нашим уболівальникам.

- Якщо переходити до персоналій. Чи є футболісти, котрі Вас особливо порадували?

- У плані росту та прогресу слід відмітити нашу лінію атаки. Це Максим Прядун, який добре себе показує й не тільки тому, що забив два м’ячі в останній грі. Був у нього такий собі період становлення, період переходу з юнацького футболу до дорослого. Я вважаю, що за ці півроку він його пройшов. Нині це готовий футболіст, але зупинятися на досягнутому йому, звісно ж, не можна. Одним із нюансів перехідного процесу було те, що довелося хлопця деякий час не випускати в основному складі. Я не буду про все детально розповідати, але ми враховували педагогічний і психологічний фактори. Звісно, потрібно відмічати позитивні якості Максима, але також варто відзначити роботу всього тренерського штабу, всього клубу в цілому, завдяки чому в нас у команді з’явився талановитий місцевий футболіст, який, безумовно, заслужив свій виклик до молодіжної збірної України.

Також, я вважаю, що здорово прогресує Олександр Маткобожик. Його виклик до молодіжної збірної України й ті відгуки, котрі він отримав від головного тренера Олександра Головка – тому підтвердження. Ми задоволені роботою Маткобожика, його професіональним ставленням до улюбленої справи. Так, десь хлопцю не вистачає чисто футбольних якостей, є певні пробіли в техніці, у швидкості роботи з м’ячем, але коли людина так викладається на тренуваннях, то все у нього в майбутньому вийде. Те ж саме стосується й Кирила Дришлюка. Є певні питання, як і в Маткобожика, але на всіх тренуваннях він працює на повну і його роботою я також задоволений. До речі, щодо Маткобожика та Дришлюка, певну зацікавленість до них проявляють зарубіжні клуби.

- Давайте перейдемо до гравців в окремих лініях. Із позицією воротаря все зрозуміло, але скажіть, чи заслуговує на увагу Євген Паст від тренерського штабу національної збірної України?

- Чи звернуть увагу на нього тренери збірної, чи ні – не нам вирішувати. Говорячи про нашу команду, то Євген, безумовно, є номером один. Як то кажуть: «Воротар – половина команди», − так от, у нашому випадку так і є. Він нас неодноразово виручав, він приносив нам користь і своїми впевненими діями, і своїми підказками, і своєю роботою на полі, а у роздягальні – це беззаперечний авторитет та один із лідерів команди.

- А чи прогресує, разом із тим, Роман Льопка, враховуючи те, що ігрової практики в УПЛ у нього немає?

- Я б із задоволенням ставив би всіх гравців на всі ігри, але ви й самі знаєте, що воротаря змінюють тільки у крайніх випадках. Роман Льопка має ігрову практику в «дублі», хоча й там були не завжди вдалі ігри. Але він не «зламався» із психологічної точки зору, він це витримав. У кожного є злети й падіння й, мабуть, це був не найкращий для нього період, через який Романові довелося пройти. Наш тренер воротарів Ігор Бажан працював із ним не тільки на полі, а й поза ним. Дійсно, доля у других-третіх воротарів команд непроста, але вони повинні завжди бути готовими вийти на поле й допомогти команді. Тож, молодому хлопцю потрібно завжди працювати над собою, не просто чекати шансу, а щодня «стукати» у двері основного складу.

- А чи є в нас третій воротар?

- Ні. Це було колегіальне наше рішення, щоб у команді було два воротарі. Як буде взимку – побачимо. Є пропозиція взяти молодого голкіпера, але поки ми на стадії вирішення цього питання.

- Є лінія оборони, котра, внаслідок різних причин, завжди змінювалась. Як ви можете оцінити наших захисників?

- Я думаю, всі розуміють, що лінія оборони в нас повністю оновилася. Тож нам потрібно було будувати нові зв’язки. Якщо минулого сезону в лінії захисту грали Перейра, Борха, Кучеренко й Фатєєв, то зараз, ще й із травмою Дмитра, оборона повністю оновилася. Був потрібен період для притирання, для подолання шорсткостей, що було важким для команди. Ви знаєте, що помилки в обороні – дорого коштують. Якщо в атаці можна помилятися, то одна-дві помилки позаду й усе – гра зламалася. Та я вважаю, що ми з честю вийшли з цієї ситуації. Зокрема, остання гра це продемонструвала, незважаючи на три пропущених м’ячі. Тут була лише одна помилка, при першому взятті воріт, а далі ж – не системні помилки. У принципі, по грі в обороні, й той-таки Цюпа, й Качараба доволі цілісно виглядають. А разом із ними прогресує й Маткобожик.

- Наскільки справляється з роллю лідера Максим Ковальов, мабуть, найдосвідченіший захисник у команді?

- Як на мене, справляється. Можливо, якщо на початку сезону він десь програвав у швидкості, були провальні останні десять хвилин у домашній грі проти «Вереса», то зараз − це безумовний лідер, «вожак» оборони, можна сказати.

- Хто з наших захисників відповідає нинішнім реаліям футболу, що стосується грамотного й дієвого виходу з оборони в атаку, завдяки першому пасу?

- Щоразу ми вимагаємо цього від наших захисників. Одразу ж ці задатки були помітні в Сесе-Франка Пепе, тільки-но він приїхав. Було видно, що в нього є бачення поля, що м’яч у нього не затримується, що в нього правильна сила й техніка цього проникного пасу. Молоді хлопці, котрі тренуються разом із ним, переймають у Пепе ці навички, що йде на користь усій команді. У цьому компоненті додав і Тарас Качараба, порівняно з тим, яким він до нас приїхав на початку літа. Максим Ковальов завжди вирізнявся класним першим пасом і головне − частіше цим користуватися. Але коли добре, то добре, але є моменти, коли й тому-таки Ковальову потрібно додавати в певних компонентах гри.

- А Іван Цюпа у нас справжній універсал?

- Так, він може закрити й позицію лівого латераля, й лівого крайнього центрального захисника. Іван − непоступливий гравець, котрий уміє виграти боротьбу і, мені здається, що на яку позицію його не поставити, він усюди виглядатиме добре. Хоча були й на нього певні нарікання, зокрема, після домашнього матчу з «Чорноморцем». Але Ваня це витримав і зараз, можна сказати, застовбив за собою місце в основному складі, адже претензій до нього немає останні п’ять ігор.

- Чого Ви вимагаєте від крайніх латералів, того-таки Армана Оганесяна й Павла Полегенька?

- Є нюанси у схемі, за якою ми граємо, коли на позиції латераля потрібно приймати рішення, знаходячись в напівпозиції, чи тобі потрібно бігти вперед, чи, задля надійності, потрібно залишитися в обороні, навіть без свого гравця. Якщо Павло Полегенько, я вважаю, повністю адаптувався саме до цієї схеми, десь граючи краще, десь гірше, то Арману складніше, адже він до цього грав чистого лівого захисника у схемі з чотирма оборонцями. Тож, Оганесяну потрібно ще трішки часу, аби повністю освоїтись у новій ролі.

- Наскільки вагомою була втрата Фатєєва?

- Будь-яка травма неприємна. Прикро було, ще коли Олексій Збунь «вилетів», адже на той період він набрав відмінну форму й отримав запрошення до молодіжної збірної України. Ми на нього розраховували, але, по суті, втратили на півроку. Фатєєв же − це універсальний боєць, який би дуже нам допоміг, ураховуючи наш кадровий потенціал. Гравець, котрий може закрити кілька позицій, нам би не завадив. Тим паче, коли далі пішло накопичення пошкоджень і дискваліфікацій, через що то Качараба пропускав матч, то Ковальов і доводилося часто змінювати оборонну лінію.

- Для того, аби грати за нашою схемою, потрібна мобільна середня лінія, й опорні хави повинні не тільки руйнувати атаки суперників, але й уміло організовувати командні дії. Як у нас із цим складаються справи?

- Ви знаєте, кожен футболіст адаптується під вимоги. Якщо є руйнівник Максим Драченко, але він отримує завдання швидко розвивати атаку, «розвертати» м’яч із флангу на фланг, виходити з оборони, створювати щільність і здійснювати пресинг, то він намагається це робити. Ми перебудовуємо нашу гру. У нас немає чистих руйнівників, або плеймейкерів, на сьогоднішній день − це величезна розкіш. У нас усі повинні й відбирати м’ячі, й розвивати атаки.

- Наскільки Максим Драченко впорався зі своїми капітанськими функціями?

- Рішення зробити Максима Драченка капітаном було прийнято тренерським штабом. У нього є лідерські якості не тільки на футбольному полі. Це відмічають усі, в тому числі, й футболісти. Капітан має бути помічником як на полі, так і за його межами. І я скажу, що за полем він проводить навіть більше дуже важливої організаційної та об’єднуючої роботи. Я вважаю, що з цими функціями Максим упорався й із цього приводу в мене немає до нього питань.

- А що скажете про місцевого вихованця Ігоря Загальського?

- Я дуже задоволений тим, як Ігор провів останні матчі. Якщо на початку чемпіонату були питання по функціональному стану та й грав він більше на «чистих» м’ячах, то зараз це зовсім інший Загальський. Він − мотор команди, рушійна сила, креативний футболіст, який, до того ж, й у відборі дуже додав. У тому, що команда змінилася на краще, є величезна заслуга, в тому числі й Загальського.

- Чи є в «Зірці» справжній плеймейкер чи фантазіста, як іще називають гравців такого плану?

- Ні, такі функції розподіляються практично між усіма гравцями: півзахисниками, латералями й, навіть, нападниками, залежно від плану на гру. Якщо ми будуємо атаки через фланги, то, відповідно, вигадувати щось креативне потрібно на бровках, якщо у центрі поля – то це завдання півзахисників, якщо ми граємо через проникні передачі на нападників, то форварди беруть на себе ці функції, як це було в останній грі з «Чорноморцем».

- У минулому сезоні ми краще використовували стандарти, ніж у нинішньому. Чи пов’язано це з тим, що кілька ключових виконавців залишили нашу команду в міжсезоння?

- Так, були в нас виконавці, котрі дуже вдало грали при стандартах. Ті ж Перейра й Борха здорово обирали позицію, Бацула виконував хороші передачі та здорово пробивав штрафні. Звісно ж, утрата одного футболіста веде до перебудов, а тут багато новачків, тому все потрібно будувати заново. Ми багато працюємо над стандартними положеннями й, нарешті, у грі зі «Сталлю» пряма подача з кутового втілилась у гол. Був до цього м’яч, котрий Максим Драченко забив у Полтаві після корнеру й відскоку від оборонця. Але в матчі з кам’янцями відбувся націлений навіс у потрібну зону, де Іван Цюпа правильно обрав позицію, виграв боротьбу на другому поверсі й відзначився.

- А чому Артем Фаворов, який може вправно виконувати, в тому числі, й стандарти, не часто грав?

- Були проблеми, перш за все, психологічного характеру й функціонального стану. Після того, як він, наприклад, отримував мікротравму, очікував, що швидко повернеться до основного складу, навіть не відновившись. Але не виходило. Якщо у виїзному матчі проти «Сталі» Артем непереконливо виглядав після виходу на заміну, то це було помітно. Ми цього не приховували й часто спілкувались із Фаворовим. У нас демократія в команді й за полем я вже не тренер, а старший товариш. Я завжди хлопцям говорю, що готовий відповісти на всі їх запитання, навіть якщо вони там, із певних міркувань, ображаються на мене. І з Фаворовим, напевне, як ні з ким іншим, було проведено багато індивідуальних бесід. Я дотримуюсь не авторитарного стилю керівництва, а демократичного. Тож, намагаємося спільно знаходити взаєморозуміння й шукати шляхи вирішення проблем, якщо вони виникають.

- Коли ви вже заговорили про стиль керівництва, то чи слідкуєте Ви за дотриманням режиму?

- Я не можу такого сказати. Більше уваги приділяю все ж балансу, адже не повинно бути ні скутості, ні розхлябаності. Я вимагаю професіоналізму на полі. Якщо вийшли на зелений газон, будьте ласкаві, залиште всі думки поза ним, думайте лише про гру, про виконання тактичних завдань, котрі поставив тренер. За полем, повторюсь, демократичний підхід, але порушення режиму не вітається. Я можу не тиснути на гравців психологічно, зменшити час теоретичних занять, аби не перенавантажувати їх психологічно.

- Повернемося до окремих виконавців, серед яких є іспанець Марк Кастельс, що ви можете про нього сказати?

- На жаль, він мало грав, але я б хотів відзначити його професіоналізм, його ставлення до тренувань. У цьому ракурсі питань до нього не було ніяких. В основному складі він дебютував у провальному, для багатьох футболістів, матчі проти «Чорноморця» вдома. Можливо, з цим пов’язано те, що він потім не отримав удосталь часу, аби продемонструвати себе.

- Перейдемо до лінії атаки. Про Прядуна вже було багато сказано, а що стосується Глєба Рассадкіна?

- В нас у команді немає футболіста, ким би я був повністю задоволений. Інакше його можна було пропонувати мадридському «Реалу» чи «Барселоні». У Глєба ж є хороші якості, і я можу відзначити лише одну гру проти «Вереса», в якій був незадоволений його діями і він про це знає. Мені подобається, що він готовий до діалогу, сприймає критику й робить правильні висновки.

- Форвард повинен забивати, але нападник, який віддає три результативні передачі – це дорогого коштує?

- Так, і були в нас прецеденти, коли інші футболісти ображалися, мовляв, вони віддають багато передач, а з їх пасів не забивають. А тут Глєб, у матчі з «Чорноморцем», віддав усього три передачі – й в усіх трьох випадках партнерам вдалося відзначитися. Я ж говорю, що це були такі передачі, з яких було важко не забити. Рассадкін, загалом, дуже корисно відіграв проти «Чорноморця».

- У вас були сумніви, щодо продовження контракту з Олексієм Чичиковим і наскільки важливим гравцем він є зараз?

- Якщо й були по ньому певні сумніви, то вони дуже швидко зникли. Олексій своїми діями показав, що він є одним із найкорисніших гравців у команді. Якщо ми говорили, що Іван Цюпа є універсалом, то Чичиков є ще більшим універсалом, бо грав на більшій кількості позицій.

- Чичиков, мабуть, разом із Драченком, є зразком для інших?

- Так і повинно бути, коли старші досвідчені футболісти не просто говорять, як треба, а показують це своєю грою, своїм характером, своїм ставленням, − якими потрібно бути. Коли ти бачиш щодня, як твій старший товариш посилено працює на тренуваннях, не розслабляється, ставиться до всього серйозно, ти й сам починаєш підтягуватися до такого рівня.

- А що Ви можете сказати про дії Сергія Петрова, який, разом із Рассадкіним, приєдналися до колективу вже по ходу сезону?

- У нас ніколи раніше не було такого габаритного форварда, якого б ми могли використовувати по-іншому. Ті ж Прядун, Рассадкін, Ішем, Чичиков виділяються своїми індивідуальними даними і для того, щоб Петров почав приносити користь, необхідна адаптація і йому, і команді. Потрібно навчитися партнерам правильно варіювати свої дії на полі з урахуванням його найкращих якостей. Слід додавати креативності й нашим тактичним схемам, але от, зокрема, його вихід на заміну в матчі з «Чорноморцем», коли він виграв практично всю боротьбу, був удалим. Але Сергій − іще молодий хлопець і йому також потрібно рости.

- А є ще в обоймі Данііл Кондраков, Вячеслав Панфілов та Бруно, котрі також залучалися до основи?

- У Кондракова є хороші футбольні задатки й у певних моментах було помітно, як він приймає вже дорослі майстерні рішення. Але, звісно, працювати з ним потрібно ще дуже багато. Панфілову не вдалося повністю влитися в команду, адаптуватися, й він не показав, не розкрив усе те, що він має. По Бруно теж є питання, але в нього бразильський менталітет і йому тут, напевне, складніше за інших.

- Тож, з огляду на пройдений шлях, яку загальну оцінку за п’ятибальною шкалою ризикнете поставити гравцям і тренерам «Зірки»?

- Напевне, це чотири з мінусом.

- Якщо переходити до «дубля». Які завдання Ви ставите перед командою U-21?

- Передусім, це підготовка якісних виконавців для першої команди. Я не можу сказати, що повністю задоволений тими гравцями, котрі, як ми сказали, балансують між основою та «дублем». Граючи в U-21, вони мають бути лідерами команди, вони повинні брати на себе більшу відповідальність. Я був на всіх домашніх іграх нашої «молодіжки», але не бачив такого прагнення від цих молодих футболістів показати, що ти є кращим, завдяки чому можна повернутися до першої команди. В них була присутня певна розслабленість, адже, можливо, сприймають матчі за дубль, як заслання. То неправильно. Ми обговорюємо ці питання з колегами. Та це, мабуть, і є ще однією зі стадій зростання молодого футболіста. Гравцям потрібно зрозуміти: якщо головний тренер приїжджає на ігри «дубля», то він, напевно, хоче там побачити повну самовіддачу, а не те, що вони іноді демонстрували.

- Чи слідкуєте Ви за «Зіркою» U-19, чи є у Вас контакт із тренерами?

- Звісно ж. Ми постійно контактуємо з наставниками молодіжного та юнацького складів − Миколою Лапою і Андрієм Горбанєм, обговорюючи всі наболілі питання. На жаль, у мене не часто виходить побачити ігри юнаків та тренування наживо. Радує, що зараз у U-19 іде така певна ротація з U-21 і тренерський штаб «дубля» залучає до своїх ігор юних футболістів. Хоча, в нашій юнацькій команді було кілька гравців, котрим усього по п’ятнадцять років. Тож, перспективні футболісти є й головне − створити для них добрі умови для вдосконалення та прогресу. Я не можу сказати, що повністю задоволений роботою U-19 та U-21, але вона є, вона помітна. Хотілося б відзначити, що є здорові умови, здоровий контакт і все відбувається на високому професійному рівні.

- Якщо знову повернутися до головної команди, то є вже визначеність стосовно втрат чи придбань у зимове трансферне вікно?

- Поки зарано про це говорити. Ми обговоримо всі ці питання із президентом клубу. Але, звісно, що хтось нас залишить, але більше сподіваюся, що буде й гарне підсилення.

- А які позиції цього вимагають?

- Наприклад, якщо ми підпишемо голкіпера, то це буде молодий виконавець. Ураховуючи те, що можливою є втрата Сесе-Франка Пепе, потрібно буде шукати одного, а то й двох виконавців у лінію оборони. Хотів би також підписати ще одного гравця в півзахист.

- Чи відомо щось про проведення зимових зборів?

- Я думаю, що десь 22-25 грудня ми вирішимо ці питання. Хотілося б, бодай один зі зборів провести за кордоном, на хороших полях. Для мене пріоритетом є Туреччина, де може бути більше корисних спарингів.

- Чи є для вас «страшним сном», як для вашого колеги Сергія Лавриненка, перехідний матч у кінці сезону із петрівським «Інгульцем»?

- Я б узагалі хотів уникнути перехідних ігор. Звісно, говорити про першу шістку вже, мабуть, не доводиться, але ми будемо ставити високі завдання на другий етап чемпіонату, в якому будемо прагнути посісти сьоме місце. А перехідні ігри − це стрес для всіх і не хотілося б нам брати в них участь.

- Перша гра в середині лютого. Чи не раннім є такий початок весняної частини чемпіонату? Як готуватимете команду до цієї гри з «Маріуполем»?

- Я завжди говорив, що потрібно грати на полях, а не на ковзанках чи «городах». Та що нам лишається робити, будемо готуватися до цього протистояння. Ми всі прекрасно розуміємо, чому є таким раннім початок другої частини чемпіонату, але зробити з цим нічого не можемо. Пощастило зараз, що в грудні була хороша погода, але, що буде в лютому, ніхто не знає. Може бути -20 градусів і снігопади. Ми за кліматичними умовами знаходимося трішки на іншій території, ніж країни Західної Європи. Але маємо те, що маємо. Будемо готуватися.

А ще, наостанок, користуючись нагодою, хотів би подякувати нашим уболівальникам за підтримку, привітати всіх із прийдешніми святами та побажати миру, злагоди, взаєморозуміння, наснаги та всього найкращого. Нехай наступний 2018 рік буде, дійсно, кращим за попередній і принесе нам більше радощів, любові та яскравих миттєвостей, а ми своєю грою будемо намагатися піднімати настрій усім палким шанувальникам «Зірки». 

джерело