Fotoinform

– Російська агресія принесла Україні та українцям шалене горе, смерті цивільних і військових, руйнування та страждання, серйозні виклики для життєзабезпечення країни. І серед усього спектру воєнних злочинів, скоєних росіянами, – сексуальне насильство, яке застосовується ними як зброя війни. Які ми маємо можливості для їхнього подолання?

– З викликами, пов’язаними із застосуванням росіянами сексуального насильства проти українців та українок, стикнулися не лише окремі люди, а й держава в цілому. Швидко реагувати, надати допомогу потерпілим, задокументувати злочини, навчитися ідентифікувати та забезпечити довготермінову підтримку – чимало чого потрібно робити!

Поки що маємо доволі низький рівень повідомлень про факти СНПК, що зумовлено як недовірою постраждалих до правоохоронних органів, так і небажанням повертатися до такої страшної сторінки власного життя, а також невмінням ідентифікувати або самоідентифікувати ці злочини.

Існує необхідність відпрацювання алгоритмів взаємодії всіх суб’єктів надання допомоги постраждалим як на національному, так і місцевому рівнях. Внести зміни до Кримінального кодексу, виокремивши сексуальне насильство серед усього спектру воєнних злочинів.

Є й інші питання, які необхідно вирішувати. Так, Уряд спільно з партнерами почав розгортати інформаційні кампанії, які мають підвищити обізнаність про цей вид насильства. Тому розробка державної політики в цій царині стала логічною відповіддю на такі виклики.

Унікальність української ситуації полягає в тому, що система державного урядування у воєнний час не просто зберіглася, вона повноцінно функціонує впродовж усього цього періоду (окрім тимчасово окупованих територій) та спроможна реагувати на поточну ситуацію, ухвалювати стратегічні рішення. Це дає впевненість у можливості розв’язанні багатьох проблем, зокрема забезпечення допомоги постраждалим та притягнення до відповідальності злочинців.

Велику підтримку в цій роботі нам надає міжнародне співтовариство. Наприклад, країни, які мали досвід проходження через війну та злочини, скоєні проти їхніх громадян, серед яких і сексуальне насильство, зокрема балканські, які близькі нам географічно – Боснія, Хорватія, Косово.

Це і міжнародні організації, серед яких чільне місце посідає система ООН.

– І в попередні роки, і зараз в Україні та в інших державах є чимало нарікань щодо забюрократизованості системи ООН, ефективності її реагування на безпекові виклики, а фактично – нереагування на агресивну політику російської федерації як по відношенню до її найближчих сусідів – Грузії, Молдови, України, так і в інших регіонах, наприклад, у Сирії. Чи не завадило це допомозі Україні?

– Україна визнає себе частиною світової системи взаємовідносин, яка базується на міжнародному праві, документах та принципах, закладених, перш за все, під час створення ООН. І це відрізняє нас від росії, яка прагне будувати світовий порядок «під себе», за своїми схибленими правилами та інтересами, привласнюючи здобутки інших країн та народів. Тому Україна говорить однією мовою з цивілізованим світом, а, відповідно, знаходить його підтримку.

На сьогодні ООН залишається єдиним майданчиком, який об’єднує всі країни. І коли ми хочемо донести інформацію про ситуацію в Україні, то маємо його використовувати. Тож зацікавлені в ефективному та конструктивному співробітництві з цією міжнародною інституцією, яка складається з різних агенцій та підрозділів.

Не можу не звернутися до позиції Представника України в ООН Сергія Кислиці, який неодноразово наголошував на тому, що якщо Україна повернеться спиною до ООН, то організація мало що втратить як організація. А от Україна в такому разі залишиться без платформи для комунікації з 190 країнами світу.

Ось його пряма мова: «ООН – це не будівля у Нью-Йорку, це не секретаріат, найманий там працювати для виконання рішень країн-членів. ООН – це об’єднання урядів і народів практично всіх націй на землі. Відтак агенції ООН власне мають виконувати й рішення цих урядів і враховувати очікування народів, зокрема українців».

Наш Уряд та організації громадянського суспільства співпрацюють зі структурами ООН, щоб люди, які там представлені, які ухвалюють рішення, розуміли реальну ситуацію в Україні і базували свої висновки, документи, діяльність та допомогу саме на існуючій реальності.

Також орієнтуємося на регіональні організації. Це і Європейський Союз, до якого ми рухаємося, це Рада Європи, ОБСЄ та інші. Нам вельми важливо, щоб усі наявні майданчики – і багатосторонні, і двосторонні використовувалися для просування інформації про Україну, про необхідну нашим громадянам допомогу, про злочини, які коїть росія, про необхідність всебічної підтримки нашої країни. Чим більше відповідної інформації та адвокації матиме міжнародна спільнота, тим суттєвішу допомогу надаватиме нам.

– На чому базується співпраця з ООН у подоланні наслідків воєнних злочинів, скоєних російською федерацією в Україні, зокрема СНПК? Яким чином вона здійснюється?

– Наприкінці березня – на початку квітня 2022 р. із звільненням окупованих частин Київської, Чернігівської та Сумської областей почала надходити інформація про жахливі факти масових вбивств, тортур та зґвалтувань російськими військовими місцевих жителів. Ці повідомлення не лише документували правоохоронні органи, на них мала відреагувати й міжнародна спільнота.

Системна робота розпочалася з розробки доктринальних документів, які готувалися дуже оперативно. Вже 3 травня 2022 р. між Урядом України та системою ООН була підписана спільно розроблена Рамкова програма про співробітництво в сфері запобігання та протидії сексуальному насильству в умовах війни. Від української сторони її підписала Віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, а з боку ООН – Спеціальна представниця Генерального секретаря ООН з питань сексуального насильства в умовах конфліктів Праміла Паттен.

Цей документ включає 16 завдань, які об’єднані в 5 напрямів:
• відстеження торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації в умовах конфлікту;
• надання допомоги особам, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом;
• доступ до правосуддя та притягнення до відповідальності;
• посилення спроможності сектору безпеки та оборони з попередження СНПК;
• репарації та компенсації.

Важливо, що це дороговказ не лише для Уряду України та системи ООН, а для всіх наших партнерів. Його також використовують наші донори, коли планують, на які цілі спрямувати кошти. Цей документ є публічним, із ним можна познайомитися за посиланням.

– Якими були наступні кроки в реалізації цієї Рамкової програми?

– 25 травня 2022 р. для координації роботи державних структур, міжнародних та громадських організацій була створена Міжвідомча робоча група (МРГ) з питань протидії сексуальному насильству, пов’язаному зі збройною агресією росії проти України, та надання допомоги постраждалим. Це той напрямок роботи, яким я безпосередньо опікуюсь як голова МРГ.

До складу цієї групи увійшли народні депутати, представники та представниці Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики, центральних органів виконавчої влади, серед яких – Міністерство внутрішніх справ, Національна поліція, Держана служба з надзвичайних ситуацій, Державна міграційна служба, Міністерство оборони, Офіс Генерального прокурора, Служба безпеки України, Міністерство охорони здоров’я, громадських та міжнародних організацій – Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Фонду ООН у галузі народонаселення, ООН Жінки, Міжнародної організації з міграції, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Ради Європи, Консультаційної місії Європейського Союзу, Фонду Деніса Муквеге та Глобального Фонду підтримки постраждалих, ГО «Інформаційно-консультативний жіночий центр», Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем», ГО «Ла Страда-Україна», МБФ «Український Жіночий Фонд», ПАКТ Україна, Центру економічного відновлення, ГО «Інноваційні соціальні рішення», Мережі жінок, які постраждали від сексуального насильства «SEMA-Україна», Української Гельсінської спілки з прав людини, Програми «PROTECT» та інших.

Таке потужне представництво – на користь загальній справі.

Окремо хочу зупинитися на процесі оновлення другого Національного плану дій на виконання Резолюції Радбезу ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Цей план був ухвалений Урядом у 2020 р. Але через безпрецедентні безпекові виклики, пов’язані з широкомасштабним російським вторгненням в Україну, потребував оновлення. «Жінки, мир, безпека» – це актуальний порядок денний для багатьох країн. Результатом знов таки спільної роботи Уряду та громадськості зміни до Плану були розроблені і 16 грудня 2022 р. затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України (https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-vnesennia-zmin-do-rozporiadzhennia-kabinetu-ministriv-ukrainy-vid-28-zhovtnia-2020-r-s1150-161222 ).

У співпраці з Офісом Праміли Паттен було прийняте та реалізоване рішення про підготовку Імплементаційного плану на виконання Рамкової програми. План було схвалено Комісією з питань координації взаємодії органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (https://www.kmu.gov.ua/news/vidbulasia-koordynatsiina-narada-v-ramkakh-pidhotovky-uchasti-ofitsiinoi-delehatsii-uriadu-ukrainy-v-67-ii-sesii-komisii-zi-stanovyshcha-zhinok ). Він був представлений в ООН, уже реалізується і навіть підготовлено огляд зробленого за перше півріччя його імплементації.

Чітке та оперативне планування допомагає ефективніше використовувати наявні ресурси, бачити прогалини й недоліки, налагоджувати координацію та взаємодію між різними структурами для надання допомоги постраждалим і притягнення злочинців до відповідальності.

– До початку широкомасштабної агресії росії Україна не мала розуміння та досвіду подолання СНПК. Чи підготували ми зараз достатню кількість кваліфікованих кадрів для цього?

– Це дуже важливе запитання. І відповідаючи, маю зазначити, що до сексуального насильства стосовно українських громадян і громадянок росіяни вдавалися від самого початку війни проти України – з 2014 р. Бо насильство, зокрема щодо жінок, насильство в сім’ях є базовою рисою традиційних духовних скрєпів росіян, «руського міра». Жорстокість – це невід’ємна складова російської імперської ментальності та її носіїв, якими стало фактично все населення рф. І звідси надзвичайні прояви жорстокості з боку цього російського «колективного Чикатіла», не виправдані жодними воєнними потребами.

Давайте визнаємо, що свідомість певної частини наших громадян та громадянок, яка формувалася на брехливій ідеологемі про «дружбу братніх народів», не була готовою до сприйняття російської жорстокості не як випадкової, суб’єктивної поведінки окремих окупантів (і звідси риторичні запитання – як таке може бути, чому вони так поводяться тощо), а як системних, організованих дій, заохочуваних та підтриманих не лише російським військовим та політичним керівництвом, але й широкими групами населення. Згадаймо інформаційні перехоплення розмов російських військових із друзями та членами родин, у яких вони «смакують» і толерують варварські дії та вбивства і які є виявом ненависті до всього українського.

Тому, проводячи інформаційні кампанії та навчання, ми обов’язково маємо зважати на такі ідеологічні засади російської політики, ментальності та дій.

Підготовка кадрів – це теж частина державної політики, яку ми виконуємо. І сьогодні я можу сказати: так, ми вже маємо навчених фахівців і фахівчинь – слідчих, прокурорів і прокуророк, соціальних працівників і працівниць, адвокатів і адвокатес, юристів і юристок, фахівців і фахівчинь органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Впродовж минулого року було розроблено та проведено чимало тренінгів. На початках вони мали здебільшого ознайомчий характер, головне було подати інформацію, що така проблема існує, пояснити її специфіку та навчити комунікувати з тими, хто потерпів від воєнних злочинів. Працювали й продовжують працювати над цим Тренінговий центр прокурорів, Національна академія Служби безпеки України, Національна Академія внутрішніх справ, Національна школа суддів України, Національне агентство державної служби України, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство внутрішніх справ, Національна соціальна сервісна служба України. Тренінги проводилися та розроблялися в співпраці з міжнародними та громадськими організаціями.

ГО «Інформаційно-консультативний жіночий центр» спільно з Апаратом Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики організувала та провела впродовж вересня 2022 р.- січня 2023 р. тренінги для майже 2 тис. представників та представниць деокупованих громад Київської, Чернігівської, Сумської, Херсонської, Харківської областей.

Асоціація жінок юристок «ЮрФем» спільно з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції здійснила навчання понад 300 адвокатів та адвокатес, представників та представниць громадських організацій та правоохоронних органів.

ООН Жінки спільно із DCAF та ІКЖЦ провели тренінги для поліцейських з усіх областей України. І таких прикладів чимало.

Важливо сказати, що достатньо чутливими до проблематики СНПК виявилися правоохоронці. І не лише через прагнення розкрити злочини, скоєні російськими агресорами. В попередні роки завдяки тренінгам вони набули чималого досвіду щодо відстоювання прав людини, ґендерної рівності, протидії ґендерно-зумовленому насильству. Тоді ж була сформована критично важлива група фахівців та фахівчинь із числа радників та радниць, відповідальних структурних підрозділів, уповноважених осіб, які розуміють важливість урахування ґендерних аспектів у своїй роботі.

Тепер ми вдаємося до тренінгової спеціалізації, тобто навчаємо з урахуванням напрацьованого досвіду, спілкування з постраждалими і тих грабель, на які вже наступали.

Самий такий підхід запроваджується усіма партнерами Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Він працює у 14 регіонах і спрямований на локалізацію державної політики.

Локалізація включає і підготовку тих фахівців та фахівчинь, які є на місцях. Треба зважати, що чимало потерпілих від СНПК мешкають у містечках і селах й потребують відповідних послуг.

Зараз у рамках цього Проєкту проводяться зустрічі з усіма партнерами в регіонах, а це обласні військові адміністрації, місцеве самоврядування, громадські та міжнародні організації, засоби масової інформації, освітні заклади.

Працюємо і онлайн, і офлайн. Нещодавно проводили заходи у Кропивницькому, Запоріжжі, Дніпрі. В залах перебувало по 50-60 осіб, але ще щонайменше по 20-30 людей, які представляли місцеві громади, контактували щоразу з нами дистанційно. Сьогодні такий формат роботи став уже звичним для нас.

– Які міжнародні структури першими зреагували на масові повідомлення про СНПК на звільнених українських територіях?

– Після звільнення окупованих частин півночі України першими нашу країну відвідали представники Фонду доктора Деніса Муквеге та Глобального Фонду допомоги постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, які засновані Нобелевськими лауреатами – вже названим доктором Муквеге та Надею Мурад. Хочу їм особливо подякувати за партнерство. Фонд доктора Муквеге підтримує потреби тих, хто вижив у світі, де сексуальне насильство як знаряддя війни більше не толерується і несе наслідки для окремих злочинців і держав. Це саме та позиція, яку розділяє Україна.

Глобальний фонд допомоги постраждалим займається питаннями репарацій для потерпілих від СНПК. Таку роботу він проводить і в Україні.

– Людям, які постраждали від сексуального насильства в умовах війни, важливо відчути, що вони не залишаються наодинці зі своїм болем. Але багато хто не може винести його назовні.

– Державна політика, про яку ми зараз говоримо, вибудовується навколо того, що постраждала людина має отримати допомогу, зрозуміти, що вона не сама зі своєю проблемою. І ми вважаємо, що, отримавши підтримку та повіривши в себе та в тих, хто допомагає, ця людина може сприяти всім складовим системи кримінального судочинства в досягненні справедливості. Тоді вже мають починатися контакти з правоохоронцями, тому що відновлення справедливості та покарання винних також дуже важливі і роль постраждалих тут є значущою. І повідомлення про факти допомагає уникнути безкарності злочинців. Але спочатку – допомога.

Сьогодні в Україні дедалі більше формується відкрите суспільство. А воно передбачає уважне ставлення до кожної людини, до її проблем. Так, різним постраждалим потрібно допомагати по-різному, це ж індивідуально, але при цьому ми не маємо бути черствими. Співпереживання та підтримка – це те, що робить нас людьми і відрізняє від російських загарбників, які радіють чужому горю.

– Сьогодні Україна напрацьовує дуже серйозний досвід подолання різноманітних викликів війни, нав’язаної нам росією. Чи допоможе він нам у майбутньому стати серйозним гравцем на міжнародній арені?

– Пам’ятаєте колишні дискусії, в яких йшлося про те, що Україна взагалі не цікава держава, що вона є об’єктом політики, що її просто використовують. Так от, Україна – це суб’єкт політики. І ми сьогодні своїм досвідом, своїми прикладами показуємо, що працює, а що не працює. Наші юристи та юристки вже порушують питання про необхідність внесення змін до низки конвенцій, зокрема до Женевських. Наші жіночі організації вбачають потребу в оновленні Резолюції 1325, міжнародних документів, які стосуються сексуального насильства. Ми маємо своє бачення відповідних змін. Тому що досвіду такої війни, яку сьогодні росія веде в Україні, після Другої світової в світі не було.

Сьогодні система колективної безпеки зазнає кризи. Про це багато говорять. Я думаю, що це зумовлено й тим, що свого часу вона формувалася без участі жінок, без урахування їхніх інтересів, досвіду та потреб. У цій системі мають бути присутніми всі групи населення.

І це якраз те, що Україна також привносить завдяки своєму активному жіночому руху, участі жінок і жіночій дипломатії. Згадаймо, що на початку широкомасштабної російської агресії українські делегації до Європарламенту та Ради Європи формувалися переважно з жінок – чоловіки мобілізаційного віку не могли виїжджати за кордон за чинним на той час законодавством. І наші політикині посприяли тому, що там ухвалювалися всі проукраїнські резолюції.

Олена Зеленська активно працює на міжнародному рівні, згуртовуючи країни та організації навколо підтримки України. На це спрямовують свої зусилля і наші Віцепрем’єр-міністерки, міністерки, урядовиці, амбасадорки.

Очільниці громадських організацій «Ла Страда-Україна» та Український Жіночий Фонд торік онлайн виступали в Раді Безпеки ООН. Загалом це безпрецедентний факт. А мені випала честь виступати в Радбезі ООН вже цього року – 7 березня.

Україна є серйозним гравцем на міжнародній арені з авторитетним голосом. Так само важливо, щоб в державній політиці ми не забували про голос постраждалих, який обов’язково має бути почутим!

Володимир ДОБРОТА

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.