Fotoinform

Яку допомогу він надає постраждалим від сексуального насильства, спричиненого війною, та як співпрацює в цих питаннях з українською владою та громадським сектором? Про це спілкуємося з виконавчою директоркою цієї міжнародної гуманітарної структури Катрін КОППЕНС.

– Коли та як розпочалася історія Фонду доктора Деніса Муквеге? Яку допомогу він надає?

– Фонддоктора Деніса Муквеге– це організація, яка працює по всьому світу, щоб підтримувати постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК). Вона була заснована 2016р. доктором Денісом Муквегедля поширення моделі холістичної (цілісної)допомоги Panzi. Ця модельзорієнтована на створення умов для отримання медичної, психологічної, соціальної допомоги та доступу до правосуддя на місцях для постраждалих від цього виду злочину, щоб вони могли впоратися з наслідками отриманих травм.

Зазвичай постраждалі від СНПКпереживають стигму і сором, нерідко їх засуджують їхні родини, спільнотита й вони самі вважають себе винними в тому, щоз нимисталося. На те, щоб подолати цей негатив, часто потрібні не простомісяці, але й роки. Після надання підтримки окремим постраждалимдоктор Муквеге та його командалікарні Panzi(Демократична Республіка Конго)зрозуміли, що для того, щобпроцес зцілення постраждалихвідбувався не так болісно, ці особиповинні мати змогу згуртуватися, зустрітися разом, відкрито обговорити те, що з ними трапилося, поділитися досвідом позитивних напрацювань, які допомагають їм вибудовувати наступне життя. Таке об’єднання робить їх сильнішими.

І третій елемент, на якому базується холістичнамодель допомоги, передбачає взаємодію міждержавними структурами та організаціями громадянського суспільства для підтримки постраждалих від СНПК, щоб зробити її ефективною.

Фонддоктора ДенісаМуквеге розпочав об’єднання постраждалих від СНПК через створення глобального руху самих постраждалих, який називається SEMA. Сьогодні його відділення є у 26 країнах, зокрема і в Україні. ГО SEMA-Українаочолює Ірина Довгань, яка добре розуміє важливість зустрічей з іншими постраждалими.

– Фонддоктора ДенісаМуквеге працює лише з жінками-постраждалимичи також і з чоловіками?

– Доктор Деніс Муквеге – фаховий гінеколог, який на початках працював у Конго з метою безпечного народження дітей, щоб вони та їхні матерівиживали після пологів. Бо з цим були певні питання. Але до його госпіталю також потрапляли жінки із серйозними вагінальними пошкодженнями. І вони не говорили, що сталося. Лише згодомпотроху могли розповісти, що було сексуальне насильство. Вони мали простожахливі травмичерез те, що використовувалися палиці, якіруйнували їхні внутрішні органи.Спочатку СНПКзосереджувалося на жінках.

Під час першої зустрічі глобального руху SEMA, в якій брало участьблизько 60 постраждалих із майже 20 країн,обговорювалося питання, чи відкривати організаціюдля чоловіків-постраждалих. Не всі вважали це правильним кроком. Тому що багато хто із них зростав у патріархальному суспільстві і боявся, що чоловіки-постраждаліперетягнутьна себе всю увагу. Таке було кілька років тому. Зараз я гадаю, що ми достатньо сильні і світова мережа вже змогла привітати серед своїх членів перших чоловіків. А, скажімо, в Колумбії, в Демократичній Республіці Конго в національному русі є підрозділидля чоловіків-постраждалих.

І в Україні Фонддоктора ДенісаМуквеге та SEMA-Україна підтримують і працюють і з чоловіками-постраждалими.

– Наскільки поширене явище СНПК щододітей?

– На мою думку, це залежить від контексту країни. СНПКвпливає дуже сильно на дітей у кількох аспектах. Перший– діти можуть самі бути постраждалими від сексуального та ґендерно зумовленого насильства. Другий – вони можуть стати вимушеними свідками, коли для здійснення терору СНПК може скоюватися над жінками чи чоловіками в присутності їхніх сімей чи спільнот. Якщо дитина бачить, що її матір чи сестру кривдять у сексуальному плані, це також травмує.

Є й третій момент. Буває, що мати, яка постраждала від СНПК, не може функціонувати, як раніше. Вона віддаляється від родини, переживає депресію і більше не піклуєтьсяпро дітей. У такий спосіб дітитакожможуть стати постраждалими.

І останній, але дуже важливий аспект. У багатьох країнах ми спостерігаємо, що в результаті сексуального насильства жінки вагітніють і народжують дітей. Зрозуміло, це надзвичайно травмує матір. І залежно від того, наскільки суспільство вміє з цим впоратися, це також може бути дуже травматичним для дитини.

Діти справді значна частинапостраждалих відСНПК і, зокрема в Конго, інших країнах мивважаємо їх цільовою групою населення, яка потребує відповідної підтримки та допомоги. 

– Уяких країнах працює Фонддоктора ДенісаМуквеге?

– Ми працюємо на трьох різних рівнях. Удеяких країнах, наприклад, в Україні, Конго,ЦАР, Бурунді, ми впроваджуємо повнумодель холістичної допомоги.В інших, скажімо, в Іраку, зосереджуємося на тренінговій роботі. Є також 10 країн(Боснія і Герцеговина, Косово, Бангладеш, М’янма, Колумбія, Гватемала, Сирія, Малі, Південна Африка, Судан), деми підтримуємо постраждалихчерез зміцнення їхньої  національної мережі. Ми організовуємо зустрічі, вебінари тощо, щобпідвищувати обізнаність щодо теми СНПК. Також говоримо, як це можна зупинити, як згуртуватисвітову спільноту длязапобігання цьому явищу.

– Яка мета вашої діяльності в Україні? Чи змінивсяхарактер вашої роботи післяпочатку широкомасштабної агресії з боку рф?

– Ще до повномасштабної агресії ми підтримували SEMA-Україна, яка згуртувала постраждалихвідСНПК після подій наДонбасі, спричинених Росією. Але тоді у нас була набагатоменша програма.Мипрацювали над тим, щоб українські органи влади визнавали таких постраждалих і допомагали їм.

Після повномасштабного вторгненнями почали дужеактивно працювати з українським Урядом, зокрема з Апаратом Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики Катерини Левченкота з Офісом віцепрем′єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної. Вже в перші місяці було сильне усвідомлення, що сексуальне насильство використовувалося росіянами як зброя терору. І набагато більше цивільних могли бути в ризиковій зоні цього. Потрібен був досвід, який мав доктор Муквеге та наша команда,щодо того, як працювати з професіоналами в Україніі забезпечувати найкращу можливу допомогу постраждалим.

У квітні 2022 р. ми з колегами приїхали до України, де мали зустріч, організовану Катериною Левченко, з представниками міністерств,урядовихструктурта громадських організацій,щоб обговорити наші подальші дії. На той момент українськіоргани влади дійсно показали політичнуволюта готовність працювати для допомогипостраждалимвід СНПК.

Також було дуже сильне бажання з боку органів влади розслідувативипадки СНПК, збирати свідчення,докази,документувати, щоб мати змогу довести той жах, який був спричинений російською армією. Минавітьтрохи занепокоїлися, щоб не виникпотенційний конфлікт інтересів. Тому що був дуже сильний поштовх для постраждалихнадаватисвідчення, щоб була достатня кількість доказів для розслідування різних випадків СНПК. Але водночас було важливо, щоб той самий лікар, психолог чи прокурор насамперед виходили з інтересів постраждалих.

Українські урядовці підтримали таку нашу позицію під час обговорення. І це був дуже цінний здобуток.

Позитивним було й інше. Ще до широкомасштабної агресії надання медичної та інших видів допомоги в Україні було на досить хорошому рівні. Були безпечні пологи, були психологи, психіатри, була система правосуддя, бувОфіс Генпрокурора. Це все функціонувало,нам не треба було це започатковувати,  присилати в країну лікарів чи психологів, малипросто працювати з наявнимипотужностями. Головним було забезпечити їхню комфортну роботу та готовність повноціннопрацювати з постраждалими від СНПК.

Можливо, певні труднощі виникали через надміру сегреговану систему допомоги. Наприклад, постраждалим потрібні різні види медичної допомоги, вони звертаються до лікувальних закладів, але, щоб потрапити на прийом до кожного лікаря, мають щоразу розповідати свою історію. Це завдає повторної травматизації. Ми проводили тренінги, щоб показати, що можна зробити таким чином, щоб кожен постраждалий мав супровід конкретного соцпрацівника, якийскеровуватимецю людину по системі.

Ще один момент – це фінансування. Якщо людина переїжджає з одного регіону до іншого,їй потрібно подолати чимало бюрократичних перепон для отримання допомоги. Це слідвдосконалювати. 

– Як ви оцінюєте ситуацію з СНПК в Україні?

– В Україні сексуальне насильство використовується росіянами на окупованих територіях, у центрах утримання військовополонених тощо.На щастя, більша частина країни не зазнала російської агресіїі сексуальне насильство не є такою загрозою. Інша ситуація, скажімо, в Судані чи М′янмі, де в конфлікті беруть участь багато різних залучених сторін. В Україні українська армія протистоїть російським окупаційним військам. 

З іншого боку, тут функціонують всі органи державної влади. Скажімо, нема такого, щовкотромусь із регіонів спостерігається зростання насильства над жінками через те, що там більше нема поліції.

Ми знаємо, щов Україніє багато постраждалихвід СНПК. І також знаємо, що зараз працюємо з верхівкою айсберга, бо такі люди не завжди звертаються по допомогу, для них це невимовно важко. Але різні державні структури, недержавні організації, наприклад, SEMA-Україна, працюють над тим, щоб допомогти постраждалим, чимало з яких залишаються на окупованих територіях чи в полоні. Це теж особливість України.   

– Чому росіяни вдаються до СНПК?

– На таке запитання завжди складно відповідати. Тому що причини– в голові тих, хтовчиняє СНПК або тих, хто дозволяє цьому статися.Убудь-якій війнісексуальне насильство є стратегією, яка може використовуватися для терору. На жаль, це легкий метод війни для залякування тажаху.Коли ми дізналися про історії з Бучі, у багатьох людей з’явився страх.Насильство скоюється групою проти окремих осіб, щоб показати, що група має силу.Це ніби засіб контролю. Якщо вони хочуть контролювати, а ви їх не слухаєте, вони будуть це застосовувати.

Коли ми говоримо про СНПК щодо полонених, то це є також одним із засобів тортур. Це принижує, дегуманізуєлюдей, особливо чоловіків.

– Якими є ваші основні підходи в роботі з постраждалими від СНПК?

– Ми завжди виходимо з інтересів самої постраждалої особи. Багато хто з них втрачає контроль над власним життям, зазнає відчаю. Я вже говорила, що в багатьох суспільствах звинувачують постраждалих. Томупрацювати потрібно не лише з конкретним потерпілим чи потерпілою, потрібно змінювати розуміння та оцінки в суспільстві. Щоб спільнота чітко сказала: те, що з вами трапилося, це жахливо, але це не ваша вина! Ми будемо вам допомагати! І цей аспект надзвичайно важливий.

Тортури в будь-який спосіб жахливі,  але елемент сорому і стигми робить СНПК набагато складнішим як для індивіда, так і для сім’ї. У деяких ситуаціях чоловіки відмовляються від своїх дружин, якщо вони зазналисексуального насильства. Саме тому ми дуже часто також працюємо і з родинами постраждалих, щоб вони їх продовжували підтримувати.

Потрібно поважати вибір постраждалих. Якщо вони не хочуть звертатися до поліції, це нормально. Якщо вони не хочуть давати свідчення, це нормально. Якщо постраждалі не хочуть говорити про свій досвід, це нормально. Ніколи не має бути тискуна них, приміром, якщо правоохоронці хочуть передати цю справу до суду або журналісти прагнуть написати про неї в ЗМІ. Ми не підтримуємо те, що можепотенційно нашкодити постраждалим.Лише постраждалоцентристський підхід допоможе зраненим людям повернути довіру до інших та до життя. 

– Якої допомоги, на вашу думку, найбільше потребують постраждалі від СНПК в Україні?

– Для зцілення постраждалим потрібно отримати різні види допомоги. Це медична допомога, зокрема гінекологічна. Але досить часто сексуальне насильство йде пліч-о-пліч із фізичним. Хтось втратив зуби, у когось зламаний ніс, у когось, можливо, травмовані ноги. Тому медична допомога має враховувати такі моменти.

Потрібна соціально-економічна допомога.Якщо ви залишилидомівку, у вас троє маленьких дітей, ви стурбовані тим, як їх нагодувати і де переночувати, тови дбаєте не про особисте психологічне зцілення.

Так само не завжди думатимете в першу чергу про правосуддя. Бо навіть якщо кривдника засудять, від цього ваша повсякденна ситуація не поліпшиться. Часто правосуддя – це питання певної перспективи для постраждалих від СНПК.

Тим паче, щоє питання репарацій. На державному рівні має бути визнано, що шкода, яка була вам завдана, це не ваша провина. Іщо ви маєте право отримати певну компенсацію. Томуйдеться непростопропокарання кривдника тазасудження його до ув’язнення. Аджезаті злочини, які скоюються російською армією, навряд чи всі кривдники опиняться у в’язниці. Принаймні не зараз.

– У Верховній Раді України розглядається законопроєкт про статус постраждалих від СНПК та невідкладні проміжні репарації. Як ви розцінюєте такі наміри законодавців та як вплине ухвалення цього закону на вашу подальшу роботу в Україні?

–  Питання репарацій надзвичайно важливе  дляпостраждалих і для суспільства. Суспільству це допоможе усунути обвинувачення тамати змогу надавати підтримку постраждалим, зокрема соціально-економічну. Йдеться не про благодійність, а про визнання тієї шкоди, якоївони зазнали. І мати відповідальність з боку державидля забезпечення відшкодування цієї шкоди. Ягадаю, що надзвичайно важливо те, щовчас, покитриває війна, український Уряд розглядає ці питання.І це найкращий приклад для інших країн, що під час воєнної агресії урядова команда можене лишедбати про дотримання якихось міжнародних зобов’язань, але також піклуватисяпро одну з найбільш вразливих верств населення – постраждалихвід СНПК. Я гадаю, що це надзвичайно потрібнаініціатива.

Володимир ДОБРОТА

Матеріал підготовлений у рамках Проєкту «Вистоїмо разом. Вдосконалення системи підтримки постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного з війною (СНПК)». Проєкт виконує Український Жіночий Фонд у партнерстві з громадською організацією «Ла Страда-Україна» та Асоціацією жінок-юристок України «ЮрФем» за підтримки Офісу Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції й Апарату Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики та за фінансового сприяння Європейського Союзу.