Fotoinform

Об’єднує всіх цих відомих постатей той факт, що всі вони були ліворукі. Існує теорія, що такі люди мають посилену схильність до творчості. Це не дивно, адже, науковці довели, що у шульг права півкуля мозку, яке відповідає за інтуїцію та образне мислення домінує над лівою – аналітичною стороною. Тож, вважається, що людина, яка пише лівою рукою, має неабиякі таланти.

Серед українців також немало талантів. Зокрема фронтмен «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук якось зізнався журналістам, що раніше його намагались відучити від ліворукості, але даремно. На сьогодні музикант запросто грає на скрипці, баяні і фортепіано лівою рукою, але однаково добре володіє обома руками. Не приховують своєї особливості й відома телеведуча Інна Цимбалюк та письменниця Марія Матіос.

Доводити чи заперечувати теорію особливості шульг ми пропонуємо глядачам на прикладі експозиції, що відкрилася у Музеї мистецтв 13 серпня 2020 року. В Міжнародний день шульги ми презентуємо своїх художників-земляків, що мали таку особливість – творити лівою рукою, а саме: Івана Савенка, Володимира Федорова, Володимира Волохова, Андрія Кадигроба, Любов та Марину Кир’янових.
Іван Григорович Савенко народився 17 січня 1924 року в селі Варварівка Долинського району Кіровоградської області в сім’ї, де предки були козаками та працьовитими хліборобами. Під час розкуркулення вони були вислані до Сибіру, переживши всі жахіття «комуністичного раю» –відірванність від рідної землі, втрату майна, необхідність заново виживати у новому суворому краї. В 1930-ті роки майбутній художник навчався в середній школі на Уралі, пізніше – в Кизеловському гірничому технікумі. А далі були страшні випробування на полях Другої світової війні. Під час пекельних боїв за визволення України від нацистів стався жахливий випадок, який вирішив майбутній спосіб його життя: він утратив праву руку. Тож Івану Савенку, як і свого часу Іллі Рєпіну, довелося докласти чималих зусиль, щоб перевчити себе до лівої руки. Його син, Микола, напише про це так: «…Здавалося, що доля виносить смертний вирок. Але ціною неймовірною сили волі він робить неймовірне… стає шульгою…».

Лише наприкінці війни, в 1944 році, Іван отримав можливість вступити до Київського художнього інституту. А далі – постійні подорожі по країні, плідна праця в майстерні та вчителювання за профілем. У своїх пейзажах зі старанністю намагався передати велич перспективи простору, та так, щоб глядача миттю переносило у рідні краї.

В експозиції «Шульга – вирок чи особливість» представлений портрет матері Івана Савенка «Хлібороб Євдокія Пазенко» (1969), який було передано до фондового зібрання тоді ще Кіровоградського обласного художнього музею, а нині Музею мистецтв, в грудні 2017 року племінником художника за сприяння історика, краєзнавця, кандидата економічних наук Владислава Сердюка та голови обласної організації Національної спілки краєзнавців України, директора Державного архіву Кіровоградської області Олега Бабенка.
Це щаслива історія повернення полотна на рідну землю. З портрету на нас дивиться обличчя літньої жінки з поглядом, у якому можна прочитати всі випробування долі. Особливий акцент зроблено на працьовиті руки, які відпочивають на колінах героїні. Це не просто картина, а ціла історія життя однієї жінки тих років, яка з гордістю вистояла у бурі життя. Тут прослідковується паралель, щось особливе і загальне одночасно у трагічній історії всього українського народу.

Пішов із життя цей талановитий художник-земляк на шістдесят четвертому році 17 грудня 1987 року в Санкт-Петербурзі. Виходячи з площини сучасних подій для нас дуже важливо, що його роботи почали повертатися на рідну землю, щоб розказати всім нам який шлях вже пройшли і за що ми боремося далі.

Творчість людини-епохи в образотворчому мистецтві Володимира Федорова представлена на виставці роботою «Дружина художника» (1962). Митець народився 7 лютого 1920 року в місті Єлисаветграді у звичайній робітничій сім’ї. Та великий вплив сім’ї Генріха Нейгауза, де працювала його бабуся, істотно вплинув на формування світогляду ще тоді юного Володимира. З раннього дитинства він почав проявляти творчі здібності у малюванні, ліпленні та музиці. 1935 року він успішно вступає на навчання до Одеського державного художнього училища. То були голодні роки, тому доводилося підробляти малярством. Потім війна. Демобілізуватися йому вдалося 1947 року, маючи за плечима неабиякий вантаж спогадів та життєвого досвіду.
Після війни працював у Кіровоградському обласному краєзнавчому музеї, в обласному будинку народної творчості, у Кіровоградському товаристві художників, займав посаду головного художника художнього фонду міста Кіровограда, проявив себе на педагогічній ниві, а у 1978 році стає членом Спілки художників Радянського Союзу.

Його кредо в житті – це казати правду, якою вона б не була, а творчість стала дзеркалом епохи та одою рідному краю і місту. Він описував у творах краєвиди Кіровоградщини – Чорний ліс, романтичні пейзажі Олександрійщини, Світловодщини, ціла серія архітектурних пейзажів – присвята рідному місту, і одночасно – трудовий героїзм простих людей на Морозівському вуглерозрізі, будівництві Кременчуцької ГЕС тощо, перетворюючи дуже часто засобами образотворчого мистецтва прозу життя на поезію.
Тож тим, хто не сприймає радянський реалістичний живопис, хотілося б сказати, що не буває застарілого живопису, бо все, що зроблено пройдешнім поколінням є з’єднуючим ланцюгом з теперішнім. Люди йдуть із життя, але їх справи та витвори залишаються на віки.

Та яке б насичене життя не переслідувало його завжди залишалося два фактора, що пройшли золотою ниткою в його судьбі: малювання, як творчий вияв внутрішнього світу, та дружина, той куточок, який завжди дає затишок у житті.
Ще 1955 році Володимир Олександрович познайомився з Ніною Георгіївною. Вона було його натхненницею, коханням та підтримкою. У 1986 році закінчилася епоха, яку він символізував, але дружина, навіть після смерті чоловіка, як і протягом всього життя, залишилася поряд з ним, жила заради нього. Вона від його імені відкривала персональні виставки, за її ініціативи було відкрито меморіальну дошку, продовжувала популяризувати свого коханого. Почала писати чудові вірші, пронизані болем утрати:

Ты часто снишься мне.
И, я проснувшись, знаю,
Что молвлю.
Продлилась жизнь твоя.
Прекрасные сознанья рук твоих
Живут в душе со мной.
И торжествую Я!

Вона жила заради чоловіка, робила все, щоб його ім’я залишилося майбутнім поколінням. Вона передала до Музею мистецтв сотні живописних та графічних робіт, це не враховуючи безлічі особистих речей, фото, листів.
Як прояв вічного кохання в експозиції представлена лише одна робота художника, але яка – портрет своєї натхненниці.
Далі річ піде про ще одного невтомного та плідного митця на художній ниві Володимира Кіндратовича Волохова. Його ми називаємо гарним живописцем, монументалістом, театральним художником. А ще він чудовий педагог, котрий навчає та розкриває нове покоління українських художників.

Митець-шульга Володимир Кіндратович Волохов народився 20 вересня 1939 року в місті Кропивницький. У 1964 закінчив Дніпропетровське художнє училище імені Є.В. Вучетича. У 1964-1966 роках продовжує з натхненням навчання у Ленінградському вищому художньо-промисловому училищі імені В.І. Мухіної. Повернувшись на Батьківщину працював помічником декоратора у Кіровоградському обласному академічному музично-драматичному театрі імені М.Л. Кропивницького, художником обласного краєзнавчого музею, очолював художню раду обласних художньо-виробничих майстерень Художнього фонду. Взагалі був постійним активним учасником виставок та пленерів. Останнім часом виконує замовлення місцевих храмів і приватних осіб. Неодноразово представляв свої роботи в обласних, республіканських та міжнародних виставках. Творчість останніх років пов’язана із двома країнами: Францією та Україною.

Володимир Волохов представлений в даній експозиції живописною роботою «Пам’яті Врубеля», написаною в 1982 році. Тут роздуми про містику та мистецтво, про внутрішнє вдосконалення та дії, про марення та музику. Тож художник саме так побачив одіозну постать Врубеля.

З молодих років увірвався у мистецький світ ще один талановитий художник – Андрій Миколайович Кадигроб. Він пише зазвичай пейзажі та натюрморти у традиційному реалістичному стилі. Народився 4 квітня 1981 року у Кропивницькому. По закінченню Національного технічного університету України, вже з 2005 року починає виставлятися на персональних виставках. Спочатку місто Київ (галерея «Мистець»), потім мала Батьківщина (музей О.О. Осмьоркіна). Став лауреатом Премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України (2006 р.) 2007 року виставлявся у стінах Музею мистецтв. Цей перелік можна продовжувати і продовжувати… Його роботи знаходяться вже в багатьох містах нашої планети: Київ, Прага, Будапешт, Париж…
Взагалі дуже активна і прогресивна людина, патріот свого краю. За його ініціативи було започатковано немало творчих благодійних проектів. Чимало зусиль вклав у проведення Великоднього благодійного аукціону (2009 р.). Багато художників безоплатно надали свої роботи для продажу, бо знали – гроші підуть на добру справу: в дитячий будинок «Наш дім». Ця акція стала першим аукціоном творів мистецтва у Кропивницькому, та добре що не останньою. Збір коштів на благодійних аукціонах став за ці роки доброю традицією. З 2009 року весною проводять пленери на теренах Дендропарку міста Кропивницький. Під час такої роботи прості відвідувачі мають змогу поспостерігати за митцями, а можливо і самим спробувати взяти пензля у руки.

Взагалі за плечима Андрія вже багато цікавих та резонансних проектів. Обов’язково треба згадати ще один: проект «Диво-писанка», де наш активний художник виступає у ролі куратора, натхненника та виконавця. Багато людей приймали участь у створенні цього дива, і не даремно. Саме Кіровоградська диво-писанка була відзначена як одна з найкращих в Україні.
На перегляд сьогодні пропонуємо Вам роботу Андрія Кадигроба «Білий бузок». Реалістична робота, виконана на вищому рівні. Інтенсивні та густі мазки додають об’єму сюжету картини. Дивлячись на неї відчуваєш запах весни та переносишся у батьківську хату.
Не можна випустити з виду особливу родину Кир’янових. Окрім неабияких художніх здібностей, є і у них особливість: мати та донька – шульги.

Любов Григорівна Кир’янова народилася 29 січня 1952 року в місті Євпаторія. 1972 року закінчила Кримське державне художнє училище імені М.С. Самокиша. Цього ж року вона переїжджає до міста Кропивницький, що стає її другою Батьківщиною до цього дня. Викладацький шлях почала 1977 року у міській дитячій художній школі (зараз Художня школа імені О.О.Осмьоркіна міста Кропивницького), де й нині продовжує викладати. В 1994 році стає членом Національної спілки художників України.
ЇЇ живописні роботи переважно у реалістичному стилі. Портрети насичені психологізмом та неймовірним серпанком сизо-блакитного кольору. Натюрморти, пейзажі та тематичні картини змушують глядача дивитись на світ без прикрас. Сакральне спрямування стало для Любові Григорівни останнім часом приоритетним. Вона продовжує плідно працювати, як і завжди її твори користуються популярністю на різноманітних виставках. У 2018 році в обласному художньому музеї був представлений виставковий проєкт родини художниці під назвою «Мистецькі фантазії Володимира Кир'янова», адже чоловік та діти теж присвятили життя мистецтву. Значна кількість робіт зображує саме рідних та близьких. ЇЇ пензлем написані портрети видатних людей, ця серія робіт отримала «Діячі Кіровоградщини» (1999-2009).

В експозиції «Шульга – вирок чи особливість» ми презентуємо роботу Любові Григорівни «Від Матфея» (2005), що переказує ключові події біблейського мотиву. Сумний та врівноважений погляд Ісуса прямо передає всю суть зради цього світу перед самим Величним. Саме він головна фігура цієї композиції, всі інші деталі просто розшифровують основну думку цієї події.
По-новому ми розкриваємо творчість її доньки – Кир’янової Марини Володимирівни (1974-2017 рр.), яка народилася в місті Кіровограді 22 вересня 1974 року. Дитина талановитих художників, вона дуже рано почала проявляти здібності у різних галузях мистецтва.

По закінчені школи Марина успішно навчається у Кіровоградському музичному училищі у класі гітари. Гарно співала, писала проникливі вірші. Була душею компанії. Завжди весела та безтурботна. Здавалося, що весь світ обертається навколо неї.
У 1999 році вона поступає до Центральноукраїнського педагогічного університету ім. Володимира Винниченка. Там навчається за спеціальністю образотворче мистецтво та практична психологія, ставши з перших днів найкращою живописецею на курсі. Побачивши її хист, викладачі художньої школи ім. О.О. Осмьоркіна не могли проґавити такого гарного педагога і пропонують їй роботу, до якої вона приступає, навчаючись на четвертому курсі.

Була дуже гарна людина, ніколи не скаже поганого, допоможе порадою. Любила цей світ, а він її. Багато дітей, у яких вона викладала, пов’язали своє життя із малюванням. Її вихованці постійно отримували призові місця на різноманітних конкурсах та виставках. Окрім викладання, вона і сама не сиділа «склавши руки». Постійно малювала, виїжджала на пленери, займалася художнім оформленням інтер’єрів. Її портрети написані так, що по ним легко можна зчитувати внутрішні риси особистості, яка позувала. Основна тематика її творів – портрети, пейзажі, творчі роботи з її особливим стилем написання.

Таких педагогів дуже мало, а залишилось ще менше. Вона покинула нас 9 березня 2017 року, залишивши по собі тільки гарні спогади та чудові роботи. Ми пам’ятаємо її. ЇЇ сяйво в очах та непереборну жагу до життя.
На днях до стін Музею мистецтв було передано у фонди одну із картин пензля Марини Кир’янової. Дякуємо матері Любові Григорівні та брату Олександру Володимировичу, які зараз виховують її двох діток.
«Стежка» – символічне полотно, написане на одному із пленерів Добровеличківського району Кіровоградської області. Чи можна сказати, що воно символізує? Можливо, вона вже тоді розуміла фатум життя, та перенесла це за допомогою олійної фарби. Роздуми залишимо глядачеві…

Як завжди дякуємо усім, хто прийде на зустріч з мистецтвом.
Думайте самі: «Шульга – вирок чи особливість?», а ми залюбки даємо підґрунтя – це перегляд картин, що представлені у стінах Музею мистецтв. Любіть живопис, бо лише йому дано втілювати дивовижні сюжети на полотно!

Юлія Тарасова