Fotoinform

Експозиція «Її величність - витонченість» про вишуканість смаку та форми. Тут презентовано 114 скляних пляшок різної форми та року випуску. А також з різноманітним вмістом, від сухих вин до міцної української горілки. 

Щороку 19 листопада в Україні відзначається професійне свято працівників скляної промисловості.
Склодув - це майстер з виготовлення різноманітних предметів побуту та декору шляхом видування їх зі скла за допомогою спеціальної трубки.

Історія професії склодува налічує близько 2000 років, хоча людство відкрило для себе скло набагато раніше. У VI тисячолітті до нашої ери в Стародавньому Єгипті люди навчилися створювати скляний посуд, прикраси та пластини шляхом переплавлення кремнезему в печах. Вже тоді майстри помітили, що колір скла можна змінювати шляхом додавання до нього мінералів. Найчастіше скло використовували у виробництві мозаїки, а технології тримали у найсуворішій таємниці. Історія виникнення скляної справи на українських землях сягає початку 17 століття, коли на Чернігівщині з'явилися перші скловарні, які називалися гути.

Представники цієї професії — сильні люди, які мають неабиякі творчі здібності та величезне терпіння. Адже склодув — художник, який працює з розпеченим матеріалом у дуже складних умовах та створює унікальні витвори мистецтва.

У професії склодува є різні спеціальності. Професійний склодув може спеціалізуватися на видуванні (видуває вироби з розм’якшеного скла за допомогою скляної трубки), на виготовленні різних художніх виробів, виконанні різних рекламних вивісок зі скляних неонових трубок, що часто використовують при виготовленні рекламних вивісок з підсвічуванням. Але найскладнішою спеціалізацією є склодув-апаратник, що виготовляє складні скляні прилади для використання у науково-дослідних центрах і лабораторіях.
Професія склодува вимагає здатності до кропіткої праці. Необхідні гарний окомір, координація рухів, художній смак, креативність і так зване почуття розплавленого скла. Також потрібна фізична витривалість. Проблеми серцево-судинної системи, гіпертонія, хвороби легень, астма, високий ступінь короткозорості – це протипоказання до роботи склодува.

Склодув повинен знати властивості скломаси, розуміти технологію виробництва скла, влаштування видувної трубки, вміти користуватися нею та іншими інструментами. Він повинен володіти способами видування, вміти дозувати скломасу.

Щоб стати майстром-склодувом, необхідно пройти відповідне навчання. Процес навчання склодувів непростий. Вміння та знання передаються від вчителя до учня. Багато навичок приходять лише з досвідом.
Видування скла - це поєднання важкої фізичної праці з тонкою, практично ювелірною роботою. Склодув – не професія, а покликання. Справжні майстри своєї справи присвячують улюбленому заняттю все життя, постійно вдосконалюючи навички та створюючи шедеври, які здатні порадувати любителів прекрасного.

Як кажуть самі склодуви, скло – це жива субстанція, і тільки майстерність може зробити її слухняною.

Василь Сильвестрович Босий народився 14 січня 1942 року у м. Кіровограді (нині Кропивницький). Танцювальна кар’єра Василя Сильвестровича розпочалася із славнозвісного заслуженого ансамблю народного танцю України «Ятрань», у якому він пройшов шлях від соліста, створивши багато яскравих образів, до художнього керівника. Також керував самодіяльним народним ансамблем танцю «Юність» Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна (нині Центральноукраїнський державний університет ім. В.Винниченка), де опановували танцювальне мистецтво майбутні вчителі, а потім несли з собою захопленість танцем до шкіл. Василь Сильвестрович вдало поєднував танцювальну та викладацьку діяльності. Виховав не одну плеяду видатних танцюристів, які прославляли нашу Україну по всьому світу. Нагороджений чисельними відзнаками. 25 вересня 2022 року маестро відійшов у вічність.
Василь Сильвестрович почав збирати свою колекцію вин і коньяків ще на початку 60-х років минулого століття. Він знав, що сухі вина довго не зберігаються, тому переважно збирав солодкі і кріплені, а також коньяки і бренді. Корки більшості пляшок старанно заливав парафіном, щоб вина не висихали. Він особливо цінував кримські вина, особливо «Мускат білий чорного каменю», який вважав одним з найкращих вин світу. Його колекція відображала географію його гастролей, тому в ній так багато маленьких пляшок, що їх продавали пасажирам міжнародних рейсів «Аерофлоту». Власне, тому й тримав колекцію у спеціальних скляних вітринах вдома, що їх сам зробив, а не у підвалі, залюбки розповідав гостям історію вин, а також, як вони йому дісталися. Його друзі, насамперед його колеги і учні, які дізнавалися про його хобі, часто-густо привозили різні вина й бренді в подарунок і він завжди виставляв їх у вітринах. Дружина Світлана Василівна та син Павло активно підтримували митця та допомагали у збільшенні його колекції.

Декілька пляшок вина і бренді привіз йому син Павло з Південної Америки. Особливо важко було дістати вино з Бразилії: у Південній Америці домінують вина з Чилі і Аргентини, навіть у самій Бразилії, оскільки в ній клімат занадто спекотний для виноградної лози. Але все ж таки Бразилія теж виробляє вина у дуже маленьких кількостях, у південній частині країни. Коли Павло Васильович був у Бразилії, у Сан Паулу, марно намагався знайти бразильське вино в крамницях, аж поки його друзі дізналися про пошуки і купили пляшку бразильського вина у подарунок батьку. Так що це вино спочатку подорожувало через два континенти з Сан Паулу до Торонто, а потім через Атлантику до України.

В колекції є й інші вина і бренді, що подорожували через океан, але більшість - з різних країн Європи. Хореограф полюбляв робити різні настоянки на травах за власними рецептами, їх друзі називали «Сильвестрівкою» і пригощати ними з різної нагоди - інколи навіть деякі трави, корені та прянощі добавляв в останній момент перед тим, як налити, на очах у гостей. Особливо поважав корінь калгана, який називав «українським жень-шенем».

Ірина Лягул