Fotoinform

Кожного року 9 та 10 березня є особливим датами для українського суспільства, яке відзначає так звані «Шевченківські дні», річницю народження та річницю смерті величного Кобзаря. Музей мистецтв щорічно долучається до заходів вшанування великого поета, презентує виставково-експозиційні проєкти, адже у фондовому зібранні має понад 70 предметів, які висвітлюють різні періоди життя та ілюструють його творчість.

Сьогодні вашій увазі Музей мистецтв представляє віртуальну виставку робіт присвячених творчості та постаті Кобзаря у різні періоди його життя, яка поєднує графічні та живописні твори відомих художників. Серед них виконані на професійному рівні олійні полотна Василя Кармазіна (1917-1967) «Мені тринадцятий минало…» (1963-1964), Галини Неледви (1938-2017) «Т. Шевченко – студент Петербурзької Академії» (1964), Віктора Адамкевича (1915-1973) «Т. Г. Шевченко на Україні» (1964) та Віктора Ковтуна (1958 р.н.) «Тарас Григорович Шевченко» (2019). А ще є графічний образ поета створений Василем Хворостом (1936-2014) «Тарас Шевченко» (2001). І саме тут хочеться згадати про цікаву деталь - В. Хворост був одним із ініціаторів та засновників відомого на всю Україну клубу екслібрису «Кобзар» в Дніпрі, який очолював з 1978 по 2014 рік.

До нього входили художники-графіки, які були палкими шанувальники творчості Т. Шевченка. А ще, завдяки наполегливості пана Хвороста, в 1993 року було видано унікальний альбом «Шевченкіана в екслібрисі» українською, англійською, німецькою та французькою мовами.
Окремим блоком варто розповісти про творчий внесок у популяризацію шевченківської тематики художників-земляків: картина Олександра Охапкіна (1962 р.н.) «Думи мої…» (2010), полотна Фелікса Полонського (1941-2022) «Згасаюча свічка» (2013) та Анатолія Кімнатного (1980 р.н.) «Натюрморт з бюстом Т. Шевченка» (2024), графічна робота Ігоря Смичека (1953 р.н.) «Портрет Т. Шевченка» (2004).
Музей мистецтв має чим дивувати адже у фондовому зібранні є ще портрети Тараса Григоровича яким понад сто років - один створений друкарнею Брокгауза Ф.А. «Портрет Т. Г. Шевченка» (1860), а інший написаний Георгієм Кушніренком (1903-?) «Портрет Т. Шевченка» (1920).

Щодо портрету з друкарні Брокгауза Ф.А. то це майже детективна історія, тому що ця гравюра потрапила до картинної галереї незвичним шляхом. За інформацією від колишнього старшого наукового співробітника музею Володимира Боська вона була придбана у самодіяльного художника Федора Шабали. А він виміняв цей портрет у відомого колекціонера Олександра Ільїна на книгу пасквіль про інтимне життя російського імператора Миколи ІІ. Сам Ільїн, в свою чергу, нібито привіз цю роботу чи то з Москви, чи то з Ленінграда. Кому належав цей портрет раніше невідомо, але сам офорт привертає увагу надзвичайно професійною технікою виконання, плавним переходом світлого та темного. Що ж таке офорт? Це різновид гравюри, який дозволяє отримувати відбитки на папері з друкарських форм, які попередньо оброблені кислотами. На портреті представлено поясне, фронтальне зображення Тараса Григоровича, який сидить на стільці в кожусі та смушковій шапці. Погляд відсторонений, заглиблений у свій внутрішній світ, можливо він уже відчував наближення смерті. Напис під відбитком: «Печ. со стали Ф.А. Брокгауза в Лейпциге», а нижче – факсиміле автографа самого Шевченка розповідає нам, що естамп був зроблений зі сталевої дошки в друкарні Фрідріха Брокгауза в німецькому місті Лейпциг, а ще дає можливість припустити, що сам Тарас Шевченко бачив його і міг засвідчити власноруч, а отже портрет може бути прижиттєвим.

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в сусідній Черкаській області у селі Моринці. А також можна зустріти відомості, що коли чумакував з татом то бував у нашому рідному місті. Ще зі шкільних років кожен з нас знає основні біографічні тези та складний шлях життя, яким довелося пройти Кобзарю, ну і звичайно декілька творів вивчав на пам'ять й може пригадати їх та продекламувати.

Постать Тараса Шевченка багатогранна, надзвичайно талановита, адже він реалізувався як художник, поет, український громадський діяч і після смерті залишається національним героєм, натхненником на боротьбу, його рядки надихали учасників Майдану в Києві у 2014 році, вони лунають далі в ході теперішньої російсько-української війни.

Творчість та життя Тараса Шевченка не можна розглядати без історичного контексту, адже тоді українські землі втрачали залишки своє автономії, централізована адміністративна система російської імперії охопила всю Україну. Скасовувалось Магдебурзьке право (1831) та Литовський статут (1840), а це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії. Навіть назву «Україна» практично перестали використовувати. Тому не дивним є «петербурзький період» життя і заслання Тараса. З іншого боку активізувалося культурне життя, під впливом ідеології Просвітництва й поширення європейського стилю життя в російській імперії з’явилося чимало таємних товариств, серед яких Кирило-Мефодіївське братство з яким тісно підтримував зв'язок Кобзар. Тож творчий спадок Тараса Григоровича фактично ілюструє історичний час в якому він жив і працював та його виклики. Шевченківська тема стала однією з провідних у творчості багатьох живописців, графіків, скульпторів та майстрів декоративно-ужиткового мистецтва.

Популяризація творчої спадщини Тараса Шевченка є одним з основних напрямків виставково-експозиційної діяльності Музею мистецтв. Власне як художник Шевченко залишив величезний спадок - портрети, жанрові композиції, краєвиди, малюнки на біблійні, історичні, літературні сюжети та книжкові ілюстрації. Сам митець пройшов складний шлях від «школи Брюллова» й романтичних тенденцій до реалізму, зберігаючи традиції минулого. Він не обмежував себе одним напрямком чи жанром, постійно був у творчих пошуках - працював у техніці олійного письма на полотні, акварелі, сепії, туші, італійського олівця, в техніках офорта й акватинти.
В нашому місті вперше творчість Кобзаря презентувалась 29 жовтня 2010 року в Кіровоградському обласному художньому музеї (нині Музей мистецтв) відкриттям виставки репродукцій і літографій «Тарас Шевченко – художник» із Національного музею Тараса Шевченка.

Анна Недлінська