Fotoinform

Андрій Хворост відноситься до тієї унікальної когорти майстрів пензля, які народившись в інших регіонах України (в нашому випадку це місто Вільногірськ Дніпропетровської області) стали з часом невід’ємною і дуже важливою складовою мистецької Степової Еллади, гідно презентуючи її по всьому світу. Творча індивідуальність та багатогранність, трудолюбство і наполегливість митця стали запорукою творчих знахідок та звершень, що принесли йому цілком заслужене визнання.

Дуже важливо, що Андрій Васильович став також продовжувачем родинних традицій, змушуючи згадати таке старомодне поняття як сімейна династія, оскільки його батько, Хворост Василь Іванович, був відомим художником-графіком, членом Національної спілки журналістів України (1975) та Національної спілки художників України (1980), лауреатом премії Всеукраїнського благодійного науково-культурного фонду імені Тараса Григоровича Шевченка, а ще - директором Дніпропетровського художнього училища імені Є. Вучетича, яке дало путівку в мистецьке життя багатьом відомим художникам, серед яких – Юрій Гончаренко, Андрій Надєждін, та й сам ювіляр, який закінчив цей заклад у 1989 році.

Наступним етапом професійного зростання та мистецького вдосконалення стало навчання в Українській академії друкарства (місто Львів), після закінчення якого (1995) Андрій Васильович професійно працює у галузі книжкової графіки, поліграфії, дизайну та сфері живопису, будучи постійним учасником численних виставок, серед яких, зокрема, всеукраїнські виставкові проекти - «Художник і книга» (1991, місто Київ), «Козацькому роду нема переводу (1992, місто Київ), Всеукраїнська трієнале живопису «Пан Україна» (2001, місто Дніпропетровськ), художня виставка «Мальовнича Україна» (2007, місто Тернопіль) та міжнародні виставки – виставка екслібриса «Theatreandlife» (1993, місто Вільнюс, Литва), конкурс книжкового знаку «Релігій багато – Бог один» (1994, місто Київ), виставка екслібриса «ХХІ століття» (1996, місто Париж, Франція), конкурс екслібриса бібліотеки Національного університету міста Кракова (1996, Польща), «50 років Варшавському повстанню» (1996, місто Варшава).

Плідною стала для митця і робота у видавництвах «СолдеПринт», «Поліграфічні послуги», «Діаграма», «Факір». Він – автор дизайнерського оформлення численних рекламно-туристичних буклетів нашого міста, книг відомого місцевого краєзнавця Юрія Матівоса «Місто над сивим Інгулом» та «Сторінки безсмертя», історико краєзнавчого нарису «Кіровоград в роки Великої Вітчизняної війни» (2005).

Приємно, що таке насичене творче життя не тільки зробило Андрія Хвороста популярним в мистецьких колах та збільшило чисельну армію шанувальників його творчості, а й принесло художнику цілком заслужене офіційне визнання. В 2000 році митець стає членом Національної спілки художників України, в 2009 році він був представлений на міській дошці пошани в номінації «Кращий дизайнер року», в 2015 році Андрій Васильович очолює Кіровоградську обласну організацію Національної спілки художників України та стає лауреатом дуже престижної обласної премії в сфері образотворчого мистецтва та мистецтвознавства імені Олександра Осмьоркіна в номінації «Новітні спрямування».
Останнє є дуже символічним і логічним, оскільки фахівці характеризують творчість Андрія Хвороста як нонконформізм нової хвилі, в якому чітко проглядаються елементи мови книжкової графіки та графічного дизайну. З розрахунку на тих, хто ще не втратив здатність образного мислення та філософського аналізу, митець створив особливий світ власних образів, за допомогою яких він спілкується зі споглядачем, змушуючи його знаходити їх потаємну суть, натяки на сьогодення, провокуючи до роздумів, фантазій, проведення певних паралелей, асоціацій тощо. Цей діалог стає більш продуктивним завдяки іронічному погляду художника на споживчу ідеологію сучасного деградуючого суспільства, чиї негативні риси проступають через певні образи.

Показовою в цьому плані є серія робіт «Рибний день», в яких одночасно присутні декілька варіантів риби - живої, мертвої, елегантної, простої та гламурної, що є жорсткою карикатурою на суспільство, яке так полюбляє вести пусті розмови щодо збереження живого середовища, не гребуючи при цьому його споживанням. Разом з вище зазначеною інші мистецькі серії Андрія Хвороста «Дерево і квіти», «Місто» композиції «Нова генерація», «Золоте дерево» - своєрідні метаморфози на тему сучасного гламуру та субкультури, що тягнуть нас у прірву бездуховності. Гострими є і твори митця останнього часу – «За склом», Східний вітер», Тендітна хвилина спокою», «Ще коли на траві роса», які відображують нову телевізійно-комунікативну свідомість, сформовану ерою нових технологій.
Мішенню пензля художника стає також постійне існування в системах «життя-драми», або «життя-трагедії», породжених інформаційним суспільством, схильним до гіперболізації трагізму.

Чудовою можливістю для будь якого художника масштабно презентувати свою творчість залишається варіант персональної виставки, але одночасно – це велика відповідальність, адже митець ніби залишається сам на сам із чисельною аудиторією, серед якої – як шанувальники, так і критики. В творчому активі Андрія Хвороста вже було три персональні виставки – у місті Дніпропетровську (1998) та Кіровограді (2000, 2013). І ось ще одна, з промовистою назвою «50 відтінків світла», що відкривається знову у нашому місті, але вже з новим українським ім’ям - Кропивницький, яке відповідає статусу колиски українського професійного театру та є своєрідним мистецьким брендом.

Презентована в обласному художньому музеї виставка віддзеркалює не тільки багатогранний талант Андрія Хвороста, а й світоглядне бачення митця завдяки таким роботам як «Зима у Седневі» (1986), «Мати» (1986) та «Сестра» (1986) з серії «Сім’я», «Осінь» (1988), «Автопортрет» (1989), серія «Шлях навколо пекла» (1991), «Степи Дона» (1991), «Модель в червоних панчохах» (1991), «Карпатський ранок» (1992), «Маки» (1992), «Вечеря» (1992), «Ходить гарбуз по городу» (1992), «Спогади про Крим» (1993), «Метелики» (1993), «Exlibris» (1993), «Модель» (1994), «Зимовий вечір» (1994), «Вечірнє місто» (1994), «Дачі на Підголоско» (1994), «Карпатські дороги» (1994), «Чоловік і жінка» (1995), «Соняхи» (1998), «Захід сонця на річці Оріль» (2002), «Біля моря» (2008), «Захід сонця на полонині» (2010), «Вечір на Дніпрі» (2010), «Останній сніг» (2010), «Подих весни» (2010), «Річка Бистра» (2010), «Лютий в «Пірогово» (2010), «Сонячні квіти» (2010), «Зимовий сон» (2010), «Сонячна тиша» (2010), «Барвінок біля хати» (2011), «Рух до сонця» (2012), «Там, де панує вітер» (2012), «За склом» (2013), «Квіткова симфонія» (2013), «Музика рослин» (2013), «Омріяне місто» (2013), «Панування кольору» (2013), «Нова генерація» (2013), «Біля вікна» (2014), «Спогади з альбому» (2014), «Східний вітер» (2014), «Червоне на білому» (2014), «Краєзнавчий музей» (2015), «Біля фонтану» (2016), «Вечірній Інгул» (2016), «Передчуття грози» (2016), «Після грози» (2016), «Спокій степів» (2016), «Покоління» (2017), «Краєзнавчий музей» (2017), «Ще, коли на траві роса» (2017), «Зачарована весна» (2017), «Серпень в місті» (2017), «Золота осінь в місті» (2017), «Зачекай, моя осінь» (2017), «Золоті дари» (2017) та «Гарбузи» з серії «Щедра земля», «На баштані. Спогади з дитинства» (2017), «Театральна площа» (2017), «Старе місто» (2017), «Вечірні ліхтарі», (2017), «Туман» (2017), «Сонячне світло» (2017), «Подруги» (2017), «Настя» (2017), «Очікування друга» (2017), «Марко Лукич» (2017) із серії «Видатні земляки» та інші.

Під час урочистого відкриття Андрій Васильович подарував по одній своїй картині обласному художньому музею – «Барвінок біля хати» (2011), написану під час пленеру у селі Торговиця, Кіровоградському обласному онкологічному диспансеру – «Вечір на Дніпрі» (2010) та ІІІ окремому полку спеціального призначення - «Ще, коли на траві роса» (2017), продемонструвавши таким чином гідний наслідування приклад.