Fotoinform

Реалізований у співпраці з Одеським національним художнім музеєм виставковий проєкт «Випромінювання» - це частина масштабного всеукраїнського проєкту, з яким Стас Жалобнюк мандрує містами України: від Одеси до Хмельницького, Вінниці, Тернополя, Львова, Івано-Франківська, Рівного, Житомира, Кмитова, Дніпра, Полтави, Сум, тепер завітав до  Кропивницького.

Цей проєкт є логічним продовженням попередніх проєктів митця, які визріли під час повномасштабного вторгнення росіян і спрямовані на фіксацію тих подій, які наразі відбуваються в Україні й з українцями. Зазвичай це доволі трагічна і дуже болісна історія, але дотик до неї необхідний, щоб українська нація змогла рухатися далі. В серії робіт «Випромінювання» митець акцентує увагу на тому, що будь-хто живий в Україні знаходиться під прицілом і є потенційною ціллю росіян, знаходячись в постійній небезпеці.

У повному форматі проєкт включає в себе декілька проєктів, серед яких – серії робіт «Садочок мого діда Сави, рік 1947», Е95» та «Випромінювання», через які автор прагне показати не тільки сучасну війну, а й ті події, які їй передували, наголошуючи, що війна почалася не у 2022 році, і навіть – не й 2014, а набагато раніше і завжди була спрямована на знищення української нації.
В книзі «Увага! Повітряна тривога» за допомогою графічних малюнків та фотографій Стас Жалобнюк піднімає проблему сучасного етноциду українців, розповідаючи свою історію в умовах повітряної небезпеки та періодичних прильотів, яка перегукується з історіями всіх українців, які живуть в умовах війни. Він наголошує також на проблемі елітоциду, адже протягом багатьох років окупанти цілеспрямовано знищували місцеву еліту і навіть останки її представників. В серії робіт «Садочок мого діда Сави, рік 1947» художник, вшановуючи пам’ять свого діда, розповідає про лінгвоцид, який був спрямований на людей, що розмовляли українською мовою. Для митця це три складові однієї війни проти українців, яка триває століттями. Ще одна серія «Е95» розповідає про сучасну війну через призму траси, що пролягає від Стамбулу через територію України до росії. Якщо в перших творах на цю тему митець зображає автомобілі, які рухаються по трасі, виражаючи надію на відновлення комунікації, то в останніх вже немає ані руху, ані надії.

Автор засобами мистецтва розповідає про війну, роблячи акцент на тому, що це війна не тільки за територію чи ресурси, а насамперед за власну історію та культуру. Ця розповідь нерозривно пов’язана з його рідним містом Одесою та Чорним морем. Митець прагне зруйнувати постколоніальні наративи, нагадуючи, що Одеса – це Кочубіїв, заснований в той час, коли російської імперії ще не існувало. У своїх роботах художник передає свій настрій, психологічний стан під час війни, який нашаровується на власні трагедії і життєвий досвід автора. Для нього акт творення виступає, як можливість висловити все глибоко заховане, наболіле й несказане, розкриваючи таким чином не тільки власні травми, а й колективні травми свого народу. Проте кожен глядач може стати співавтором розказаних автором історій і побачити щось своє, виходячи із власного життєвого досвіду, історії своєї родини й проживання цієї війни.

Цікаво, що це живий проєкт, який кожного разу адаптується до нового простору, вбирає в себе історію будівлі, в якій він представлений, та міста, в якому ця будівля знаходиться.

Для Стаса Жалобнюка дуже важливо, щоб сучасна російсько-українська війна була зафіксована і правдиво відображена в мистецьких творах. Він прагне, щоб його роботи залишалися в українських музеях, як літопис нашого часу для сучасників та майбутніх поколінь. А для Музею мистецтв презентація даного виставкового проєкту – це черговий прояв розпочатої ще у 2014 році системної роботи із висвітлення подій новітньої війни, як наглядна ілюстрація активної позиції нашого закладу на сучасному культурно-інформаційному фронті

Життя і творчість митця нерозривно пов’язані з містом Одесою, де художник народився у 1976 році, отримав мистецьку освіту на живописному відділенні Одеського державного художньо-театрального училища (1996-2001) та живе і працює наразі. Він художник зі своєю мистецькою індивідуальністю та творчою філософією, який позиціонує себе як представника одеської школи живопису.
Наразі твори митця зберігаються в Музеї сучасного мистецтва України (місто Київ), Одеському Національному художньому музеї, Музеї сучасного мистецтва Одеси, Одеському Літературному музеї, Національно-меморіальному комплексі Героїв Небесної Сотні – Музеї Революції Гідності, Хмельницькому обласному художньому музеї, Миколаївському обласному художньому музеї ім. В. Верещагіна, Вінницькому обласному художньому музеї, Тернопільському обласному художньому музеї, Рівненському обласному краєзнавчому музеї, Культурному-мистецькому центрі НаУКМА, Музеї народної архітектури та побуту ім. Климентія Шептицького (м. Львів), Малієвецькому історико-культурному музеї,Музеї мистецтв Прикарпаття, Житомирському обласному краєзнавчому музеї, Кмитівському музеї образотворчого мистецтва ім. Й. Д. Буханчука, Дніпровському Художньому музеї, Полтавському краєзнавчому музеї ім. Василя Кричевського, Полтавському художньому музеї ім. М. Ярошенка, Сумському областному художньому музеї ім.Никанора Онацького, Сумському областному краєзнавчому музеї, а відтепер і і Музеї мистецтв міста Кропивницького.

Олег Юрченко