Fotoinform

Тетяна Яблонська», присвячену 100-річчю від дня народження Тетяни Нилівни Яблонської (1917-2005) - жінки-легенди, української художниці-живописця, яку по праву вважають однією з найвидатніших художниць ХХ століття і чия творчість, без перебільшень, стала дзеркалом цілої історичної епохи, героїчної та трагічної одночасно.

Один перелік її регалій вже дає уявлення про масштаб цієї непересічної особистості – професор (1967), академік Академії мистецтв СРСР (1975), народний художник СРСР (1982), дійсний член (академік) Академії мистецтв України (1997-2005), лауреат Державних премій СРСР (1949, 1951, 1979) та Національної премії України імені Тараса Шевченка (1998), Герой України (2001).

Ще за життя художниця вражала своїх сучасників не тільки яскравим талантом, а й стійкістю та мужністю. Наперекор чисельним випробуванням та негараздам вона зуміла підкорити мистецький Олімп, отримавши у нагороду цілком заслужене визнання та славу. В її творчому активі - більше тридцяти персональних виставок, участь в чисельних всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних вернісажах.
З середини ХХ століття популярність Тетяни Яблонської набуває грандіозних масштабів. її картини, висловлюючись сучасною мовою, стають культовими, на них виховуються цілі покоління. Особливо вдалими фахівці вважають сюжетні композиції художниці, присвячені її улюбленим темам активного життя, праці, спорту. У багатьох творах Яблонської відчувається її захоплення імпресіонізмом, зрозуміло – у межах офіційно затвердженого соцреалізму. Але в якій би манері і на яку б тематику вона не писала, всі її роботи відрізняла одна дуже важлива якість – безмежна відвертість.

Після того як художниця відійшла у Вічність, відбувається чергове переосмислення її творчого доробку, який вже давно став уособленням української живописної школи у всьому світі. Достатньо згадати, що в 1965 році художниця представляла українське мистецтво на ХХVII Венеціанській Бієнале. В 1972 році була організована виставка творів Яблонської у Будапешті, яка не давила комуністичною пропагандою, а метафоричною мовою розповідала про вічні істини, яка відкрила художниця, приникнувши до джерел українського народного мистецтва, фактично – душі українського народу. І це необхідно знати тим, хто сьогодні, рубаючи з плеча минуле, з обуренням запитує «Хто така Яблонська?!»

Тетяна Яблонська народилась 24 лютого 1917 року в місті Смоленську (зараз – Російська Федерація) в родині вчителів. Батько працював зберігачем картинної галереї та викладав історію і словесність в місцевій гімназії, мати викладала французьку мову. Після революції сім’я перебувала у скрутному матеріальному становищі, але в родині Яблонських завжди панувала творча атмосфера, діти багато читали, цікавилися історією. Батько кожного року проводив конкурси на кращий малюнок, а наступного року нові роботи порівнювались з попередніми. До школи дітей не пускали, оскільки батьки намагалися захистити їх від радянської ідеології. Справа в тому, що спочатку Яблонські підтримували ідеї більшовицької революції, але швидко розчарувались і навіть намагалися емігрувати. В 1928 вони залишають Росію і переїзджають в Україну, спочатку – в Одесу, потім – в Кам’янець-Подільський, а після невдалих спроб перетнути радянський кордон – до Луганська.

У 1933 році Тетяна закінчує сім класів неповної середньої школи і поступає до Київського художнього технікуму, а в 1935 році стає студенткою факультету живопису Київського державного художнього інституту (майстерня професора Федора Кричевського).
Це були жахливі часи для української культури в цілому та української живописної школи зокрема. Всі учбові програми були приведені у відповідність до московських директив і в подальшому суворо контролювалися, а викладачі, творчі принципи яких йшли врозріз з «лінією партії», були відсторонені від викладання і репресовані. Причому, репресій зазнали тоді не тільки викладачі, а й студенти.
Вже перші навчальні роботи Яблонської стали яскравою подією в житті інституту. Їй першій в історії цього учбового закладу була представлена можливість організувати персональну виставку, будучи ще студенткою.
На жаль, дипломну роботу «Повернення з сінокосу» (1941) завершити не вдалося. Почалася війна і картина загинула. Її порізали на шматки, щоб завісити вікна під час нічних налетів ворожої авіації. На той час Яблонська вже очікувала першу дитину і її відправили в евакуацію. Виживати було важко, Але художниця вистояла. Займатися живописом можливості не було, дуже рідко вона брала до рук дитячий альбом та олівець. Солдатські вдови замовляли їй портрети загиблих чоловіків і вона малювала їх з фотокарток, отримуючи за свою працю яйця, молоко та деякі інші продукти.

Весною 1944 року Тетяна Нилівна повернулась до Києва і почала викладати живопис у художньому училищі в якості асистентки професора Шовкуненка. Профессор рідко приходив на заняття і Яблонська фактично самостійно вела викладання в майстерні.
Отримавши можливість після вимушеної перерви знову взятии в руки пензель, художниця повністю віддається улюбленій справі, створюючі яскраві, сонячні, життєстверджуючі картини, в яких відображує радість від знов отриманого мирного життя.

Справжнім взірцем українського реалістичного живопису ХХ століття та одою хліборобській праці стала картина «Хліб» (1949), за яку Яблонській була присуджена перша у її житті Державна премія СРСР (саме за цю роботу художниця була також нагороджена бронзовою медаллю на Всесвітній виставці в Брюсселі у 1958 році). Незабаром, у 1951 році, вона отримує другу Державну премію СРСР за картину «Весна» (1950). Це був її зірковий час – всенародна любов, виставки, публікації в пресі, шанувальники.

Але одночасно приходить розуміння, що треба щось змінювати. Від великих полотен Тетяна Нилівна поступово переходить до камерних зображень дітей, що тільки збільшує її популярність. А коли в країні вцілому та культурі зокрема почалася «відлига» і повіяв вітер змін Тетяна Нилівна їде до Закарпаття і Вірменії. Ця поїздка викликала у художниці захоплюється народним мистецтвом і надихнула на створення цілої серії монументально-декоративних полотен.

Однією з найкращих та вистражданих своїх робіт Яблонська завжди вважала картину «Життя продовжується» (1971), що була написана за враженнями, отриманими в поїздці по шевченківським місцям в 1961 році. Саме цю картину секретар ЦК з пропаганди оцінив як таку, що ганьбить радянську дійсність, внаслідок чого Тетяну Нилівну зняли з усіх виборних посад та закупівельних комісій. Були суворо заборонені навіть публікації про неї. Слава Богу, що опала виявилася тимчасовою.

Дуже важливою для творчої реабілітації художниці стала поїздка в 1972 році до Італії, де її вразило мистецтво раннього італійського Відродження. Яблонська вкотре змінює свій творчий стиль і створює декілька картин на італійську тематику, сповнених одночасно глибокими роздумами про вічне.
Однією з таких робіт стала картина «Льон» (1977), яка знаменувала повну відмову Тетяни Нилівни від декоративності, а в 1979 році вона отримає за цю картину третю у своєму житті Державну премію СРСР.

В 1991 році, внаслідок шоку від подій в країні, Яблонська перенесла інфаркт. Це був своєрідний рубіж, за яким розпочався її останній творчій період, який вона сама жартома назве «постінфарктизмом». Через хворобу, Тетяна Нилівна вже не мала можливості ходити з етюдником на далекі відстані, тому стала писати інтер’єри, види із вікна своєї квартири, а влітку – околиці будинку в місті Седневі.
Картини цього циклу, в яких художниця створила свій казковий світ, були навіяні язичницькими народними мотивами і cповнені глибоким філософським змістом, мудрістю та неймовірною ліричністю. В 1993 році Яблонська презентувала їх у Національному художньому музеї під назвою «Із глибини душі».
Останнім великим полотном Тетяни Нилівни стала картина «В сяйві осені» (1998) – на якій художниця зобразила свою доньку Гаяне. Цей твір – справжня ода гармонії людини з красою осінньої природи та чудовий прояв поєднання ліризму з філософським осмисленням життя.

Про силу характера цієї унікальної жінки красномовно свідчить, зокрема, і той факт, що коли у 1999 році внаслідок інсульту у художниці відмовила права рука і вона опинилась в інвалідному візку, це не зупинило її потяг до мистецтва. Яблонська навчилась малювати лівою рукою і продовжила оспівувати красу природи, що відкривалася їй з вікна. Саме в цей період Тетяна Нилівна перейшла на нову для неї техніку пастелі, довівши в черговий раз, що для справжнього таланту нема нічого неможливого.
17 червня 2005 року Тетяна Яблонська відійшла у Вічність і була похована на Байковому кладовищі у Києві.
100-річчя від дня народження цієї геніальної та, без перебільшень, епохальної особистості – то гарний привід згадати славетну українську художницю, чий життєвий та творчий шлях став гідним прикладом для наслідування прийдешнім поколінням.
Експозиція «Дзеркало епохи: Тетяна Яблонська» презентує дві картини художниці з фондового зібрання обласного художнього музею – «Біля млина в Аштараці» (1956 рік; полотно, олія; 30,5х41,5) та «Ми з Берліну» (середина ХХ століття; полотно, олія; 120х205,5). Останню з двох перелічених картин відвідувач музею отримав можливість побачити завдяки Олені Леонідівні Морозовій-Сабадаш - художниці-реставратору Національного науково-дослідного реставраційного центру (м. Київ).
Сама назва експозиції красномовно ілюструє не тільки творчий масштаб Тетяни Яблонської, а й специфіку історичної епохи, в яку їй довелося жити і творити, що має неабияке історично-пізнавальне значення.

Олег Юрченко – завідуючий відділом  туристично-краєзнавчої та інформаційної роботи Кіровоградського обласного художнього музею