Fotoinform

Нашій малій батьківщині судилося стати колискою яскравого сузір’я унікальних особистостей, серед яких – ціла плеяда самобутніх майстрів пензля, чия слава до сих пір лунає на теренах нашої держави та далеко за її межами.

Розвиток образотворчого мистецтва в нашому місті традиційно пов’язують зі створенням при Єлисаветградському реальному училищі так званих Вечірніх рисувальних класів, які стали колискою яскравого сузір’я талановитих художників світового рівня - Олександра Осмьоркіна, Петра Покаржевського, Амшея Нюренберга, Олександра Фойницького.

На той час Рисувальні класи були дуже популярними. Цьому сприяла унікальна методика викладання, високопрофесійні педагоги, які робили все можливе для поліпшення навчального процесу.

Засновником Вечірніх рисувальних класів став академік портретного живопису Петро Олександрович Крестоносцев (1837-1893). Тому на початку виставки, що презентує творчість художників-земляків традиційно представлений парний портрет купця Купченка та його дружини, виконаний в кращих традиціях портретного живопису ХІХ століття, що приписується майстру.

Першим керівником Вечірніх рисувальних класів в 1906 році став Феодосій Сафонович Козачинський (1864-1922). За життя художник не дістав великої слави, проте важко переоцінити значення того, що зробив митець для нашого краю. Після навчання в Академії мистецтв, де він навчався у самого Іллі Рєпіна, Козачинський повертається на батьківщину. Працює учителем рисування та креслення Єлисаветградського земського реального училища, а з 1906 року очолює Вечірні рисувальні класи, випускниками яких стали такі видатні художники як Олександр Осмьоркін, Петро Покаржевський, Амшей Нюренберг, Олександр Фойницький.

Відвідувач музею зможе оцінити талант Феодосія Козачинського завдяки представленим в експозиції творам майстра «Вигляд села Глодоси» (початок ХХ століття), «Портрет горбатої дівчинки» (1912), «Бабуся з онукою» (1917), «Куточок саду» (1919). Але найбільшою популярністю користується портрет першої красуні нашого міста - «Гімназистка» (1910) через романтичну історію його створення та трагічну долю своєї героїні.

Одним з відомих учнів Козачинського був заслужений діяч мистецтв РСФСР, відомий художник-баталіст Петро Дмитрович Покаржевський (1889-1969), який створив цілу серію чудових пейзажів та натюрмортів. Левова частка робіт митця була присвячена військовим, яких він зображував, як правило, під час відпочинку, що дало привід майстру визначити свою творчість як «околобатальний жанр».
В експозиції представлені його роботи «Автопортрет» (1923), «В моїй майстерні» (1957), «Сонце крізь туман» (1964), «Марфино» (1965) та «Натюрморт з фруктами» (1965).

Принциповим художником-реалістом в образотворчому мистецтві став і колишній імпресіоніст Петро Іванович Кодьєв (1899-1968). Митець присвятив багато своїх творів темам Громадянської та Другої світової війни, образам Тараса Шевченка, Олексія Горького, Олександра Пушкіна та багатьом іншим непересічним особистостям. Проте особливе місце в творчості художника завжди займав ліричний пейзаж, який оспівував неповторну красу української землі. Незаперечним досягненням на шляху творчого зростання та свідченням офіційного визнання можна вважати і той факт, що у 1938 році Петро Кодьєв став першим директором науково-дослідної реставраційної майстерні при Київському художньому інституті, що є додатковим приводом для нашої гордості.
В експозиції представлені три роботи художника – «Де в’яжуться човни» (1956), «Біля тихої затоки» (1965) та «Спогади про Громадянську війну» (1968).

Ще один вихованець Вечірніх рисувальних класів Олександр Федорович Фойницький (1886-1973) став заслуженим художником Молдавії. Після закінчення Одеського художнього училища у 1913 році він прийняв запрошення викладати графічні предмети в гімназіях Тирасполя. В своїй творчості художник віддавав перевагу пейзажу, який відображав відродження і розвиток міста, що стало його другою батьківщиною.
На виставці представлені дві роботи майстра – «Автопортрет» (1951) та натюрморт «Квіти» (1963). Показово, що на автопортреті художник зобразив себе із пензлем в руці, ніби підкреслюючи, що в цьому сенс всього його життя.

Одним з найвідоміших художників, подарованих світу «Степовою Елладою», є яскравий і самобутній представник славнозвісних Вечірніх рисувальних класів Олександр Олександрович Осмьоркін (1892-1953). В своїй творчості Олександр Олександрович був послідовником імпресіоністичних традицій в мистецтві та надавав перевагу його так званим малим жанрам - натюрморту, пейзажу та портрету.
Осмьоркін залишив велику творчу спадщину – понад 700 станкових картин, багато графіки, театрально-декораційні роботи. Його твори експонуються в найкращих музеях – Третьяковській Галереї, Російському музеї у Санкт-Петербурзі, в багатьох музеях СНД та за кордоном.
Картини майстра «Святогорський монастир» (1928), «Україна» (1930), «Автопортрет» (1936), «Дівчата на терасі» (1941), «Натюрморт з сьомгою і фарфоровим чайником (1951) склали центральну частину виставки творів художників-земляків.

Серед видатних майстрів пензля нашого краю і основоположник українського необароко Юрій Павлович Луцкевич (1934-2001), чия творчість презентована на виставці двома роботами – «Портрет мистецтвознавця Петрової» (1985» та «Урок музики» (1996). Остання вважається чи не найкращою у творчому доробку митця.
Неповторним творчим «Я» відрізнявся і художник-земляк Яків Петрович Калашник (1927-1967), що красномовно засвідчує його картина «Українська кераміка» (1961). Митець явно не вписувався у формат соціалістичного реалізму, постійно піддавався критиці та пресингу, що, можливо, посприяло його ранньому відходу у Вічність. За життя Яків Петрович не здобув ніяких звань, але хіба цим вимірюється справжній талант.

Особливу увагу звертає на себе і картина заслуженого художника України Бориса Михайловича Вінтенка (1927-2002) «Після дощу» (1999). Роботи майстра на будь-якій виставці безпомилково можна відрізнити від робіт інших художників завдяки своєрідній авторській техніці, яку сам Борис Михайлович назвав «мерехтливим», або – «серпанковим» живописом. Провідний образ творчості художника – це світлий, наповнений сонцем, яскравий, життєрадісний образ рідної степової України.

Окрасою виставки стали також картини художника-земдяка Володимира Олександровича Федорова (1920-1986) - людини-епохи в образотворчому мистецтві, чий талант і творчий діапазон до сих пір вражають своєю багатогранністю. Усе створене художником пронизане добротою його серця та позитивною енергетикою, що засвідчують дві, абсолютно різні за тематикою роботи – «Чорний ліс» (1958) та «Кременчуцька ГЕС». Погодьтесь, зробити романтичним індустріальний пейзаж – то, мабуть, вищий рівень майстерності.

Однією із завершальних картин виставки є робота яскравого представника авангардного мистецтва, народного художника України Михайла Володимировича Надєждіна (1935р.н.) «Сон» (1983), яка є чудовим зразком оригінального світосприйняття майстра і символізує собою духовний та розумовий сон радянського суспільства.

Тож залишається сподіватися, що виставка, що презентує творчість найкращих художників-земляків, хронологію та специфіку розвитку образотворчого мистецтва на теренах нашого краю, вражає тематичним різнобарв’ям та світоглядним баченням кожного митця, сприяє естетичному та патріотичному вихованню населення, викличе широкий резонанс та бажання відвідати обласний художній музей.

Олег Юрченко