Fotoinform

Борис Михайлович – поет сонячного пензля, закоханий у життя, красу рідного краю, неньку Україну, якій присвятив чимало своїх творів.

Це, переважно, пейзажі, які вражають оригінальною авторською технікою, незвичною кольоровою гаммою, а головне – ілюструють любов художника до своєї рідної землі, її історії, природи.

Великий прихильник напрямку імпресіонізму, художник врешті-решт винайшов свою авторську техніку мерехтливого живопису, яку можна назвати серпанковою. Це картини-пейзажі у сріблясто-мерехтливій манері, з широкими горизонтами, з високими тополями, з веселкою, що спустилась з неба до води з сестрою-вербою. Так він презентував світові свою Батьківщину, степи, лани, козацькі могили. Провідною темою у його творчості був образ рідної степової України. Вершина його пошуків – це картина-пейзаж, в якій присутній не тільки чудовий краєвид, а й сам митець з його любов’ю до усього, що пов’язано з його Батьківщиною, та бажанням відобразити єдність людини з природою. Віртуальний формат виставки презентує твори майстра, які до війни були часто представлені в музейній експозиції, неодмінно викликаючи захоплення відвідувачів. Це «Автопортрет» (1997), «Григорій Сковорода» (1972), «Флора. Атрибути мистецтв» (1978) та «Після дощу» (1999), які ілюструють усі жанрові спрямування художника – портрет, натюрморт, пейзаж. Звернення до постаті Григорія Сковороди, як одного із символів України, на фоні українського села з хатами-мазанками – черговий прояв українофільства з боку митця, а ще – спорідненість душ двох непересічних особистостей, адже Вінтенко теж жив за правилом «українського Сократа» - не виносив суєти, постійно був за роботою, не впрягався в інтриги. Григорій Сковорода був для нього взірцем. Він поділяв духовні настанови бродячого мислителя. Друга картина - це натюрморт, яка картина виходить далеко за межі «мертвої натури». Вона світоглядна. В ній художник демонструє своє естетичне ego. Польові і садові квіти, олівці і пензлі у вазочках, життєписи про художників, куманець на передньому плані і цитата з «Весни» Ботічеллі. «Після дощу» - чергова присвята українській природі, що набуває особливо символічного значення в умовах героїчної боротьби українського народа за своє право жити і бути господарем на рідній землі.

Борис Михайлович Вінтенко народився 25 липня 1927 року в селі Обознівка Кіровоградського району Кіровоградської області. Мистецьку освіту здобув у Одеському державному художньому училищі імені М.Б.Грекова. Працював живописцем у Кіровоградських художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, брав участь у роботі творчих груп республіканського будинку творчості «Седнів», де познайомився з Миколою Глущенком і Тетяною Яблонською, працював керівником художнього гуртка в Кіровоградському Палаці піонерів, виховавши цілу плеяду талановитих майстрів пензля. Він автор чисельних поетичних натюрмортів, панорамних композицій, а також - керамічних і художніх творів, присвячених українській історії, зокрема – козацькій тематиці. Серед таких – епічні полотна «Моя Україна» (1989) та «В Україні милій» (2001). У 1993 році за значний внесок у розвиток образотворчого мистецтва та високу професійну майстерність Борису Вінтенку було присвоєно почесне звання «Заслужений художник України». Пішов з життя Борис Михайлович 15 жовтня 2002 року, залишивши після себе унікальні художні твори, сповнені творчою індивідуальністю майстра. Багато з них зберігається в приватних колекціях України, Італії, Німеччини, США, Словаччини, Польщі та інших. У 2009 році на будинку, в якому жив художник (наразі - будівля обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Г.Шевченка) встановлено меморіальну дошку, автором проєкту якої став скульптор Віктор Френчко.

Олег Юрченко