Fotoinform

Ця трагедія, без перебільшень, мала катастрофічні наслідки для нашого народу і в економічній, і в соціальній, і в духовній сфері, які ми відчуваємо і досі.

Події тих років – явище, на жаль, закономірне. Адже в любій тоталітарній державі суспільство розвивається за схемою «пастух – стадо», і той, хто не вписується у цю схему, автоматично підлягає ліквідації. Тож не випадково, що, після знищення української інтелігенції, основний удар більшовицького режиму було спрямовано саме проти українського селянства, яке також було на той час носієм національної ідеї, національної культури, національних традицій тощо. Фактично мільйонам людей, які чесно працювали на своїй землі, годуючи своїм хлібом майже всю Європу, було винесено смертний вирок через історичний антагонізм таких понять як «тоталітарна держава» та «вільний хлібороб».

Тривалий час на тему голоду 1932 – 1933 років було накладене суворе табу. Суворим було і покарання для тих, хто це табу порушував – смертна кара, табори, пізніше – психіатричні лікарні.
Сьогодні тема голодомору відкрита для істориків-дослідників та спільноти, але сприйняття тогочасних подій інколи виглядає неадекватно. Хтось взагалі не визнає голод 1932 - 1933 років, тим більше – як геноцид українського народу, називаючи інформацію про нього не інакше як «буржуазною пропагандою». Інші намагаються звалити все на «окремих особистостей», виправдовуючи радянську систему в цілому. Дехто ініціює встановлення на українській землі пам’ятників катам українського народу.
І це також наслідки тих демографічних змін та духовної деградації, що відбулися у нашому суспільстві після подій 1932 - 1933 років, і на що так розраховували більшовики. Адже «стадом» легше керувати і спрямовувати його у потрібному напрямку.

Саме тому такими важливими і необхідними на сьогодні є заходи, спрямовані на вшанування пам’яті загиблих від голоду у 1932 – 1933 роках, адже вони повертають людям найголовніше – пам'ять. Цю мету переслідує і експозиція, що відкрилася у обласному художньому музею.
Атмосферу трагедії цілого народу, жаху, болю, страждань мільйонів наших співвітчизників передають роботи кіровоградських художників Бондаренка М.Г. «Зима 1933–го» (1993) та Полонського Ф.М. «Безвихідь» (2008). Остання, також, правдиво ілюструє емоційний стан людей, які дійшли до останньої межі, за якою – Вічність.
Не випадково на виставці представлена і робота Фойницького О.Ф. «Апофеоз війни» (1963), оскільки вона є символом війни, що спричиняє масову загибель людей, зокрема і тієї війни, яку розв’язала більшовицька влада проти власного народу у 1932 – 1933 роках, будучи чужою для нього і за національною, і за ідеологічною сутністю.
Логічною складовою виставки є тема скорботи. Адже чим ще ми можемо зарадити тим людям, які прийняли страшну мученицьку смерть тільки через те, що вони були українцями і хотіли бути господарями на власній землі?
Нам залишається пам’ятати про них, молитися за їх безвинні душі, і робити певні висновки для себе, щоб не допустити нічого подібного у майбутньому. Це красномовно ілюструє картина Волохова В.К. «Пам’яті голодомору» (1995). В ній - пам'ять про загиблих у 1932 – 1933 роках та застереження живим.
Окремий блок експозиції складає ілюстративно – інформаційний матеріал, який розкриває масштаби та трагічні наслідки голодомору для українського народу на теренах Кіровоградщини.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник відділу науково-просвітницької роботи Кіровоградського обласного художнього музею