Fotoinform

День партизанської слави в Україні було започатковано згідно відповідного Указу Президента України Леоніда Кучми від 30 жовтня 2001 року, в якому, зокрема, зазначалось наступне - «..на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їхньої пам’яті… установити День партизанської слави, який відзначати щорічно 22 вересня».

Так склалося, що кожна війна, яка ведеться проти агресора, викликає шалену хвилю всенародного патріотичного піднесення, одним із проявом якого якраз і є діяльність народних месників – партизан. Не стала виключенням в цьому плані і радянсько-німецька війна 1941-1945 років, як складова Другої світової війни, об’єктивне висвітлення якої переконливо спростовує спроби чергового завойовника-реваншиста применшити, або навіть - повністю перекреслити вагомий внесок в перемогу над фашизмом народів колишнього Радянського Союзу, яким «не поталанило» бути «великоросами».
Хто сьогодні буде підраховувати (а головне – навіщо?) відсоток представників різних національностей, які партизанили в Україні, Білорусії, Прибалтиці, Орловській, Смоленській, Ленінградській, Калінінській областях Росії тощо. Тим більше, що в цих інтернаціональних загонах воювали не тільки радянські люди, а й громадяни Чехословаччини, Польщі, Румунії, Югославії, Угорщини, Бельгії, Франції, Німеччини та інших країн. Головне що чисельні партизанські загони, кількість бійців в яких інколи сягала до 20 тисяч, успішно діяли проти ворога, наносячи удари по його комунікаціям і допомагаючи таким чином регулярним військовим частинам.

Масштаби діяльності народних месників дійсно вражають. Офіційна статистика стверджує, що під час радянсько-німецької війни партизани знищили 58 бронепоїздів, 50 тисяч автомобілів, підірвали 12 тисяч мостів, пустили під укіс понад 20 тисяч залізничних ешелонів. Важливою формою партизанських дій були рейди партизанських формувань у тилу противника, що відволікало великі сили гітлерівців, допомагаючи таким чином регулярним частинам Червоної Армії. Внаслідок таких рейдів народним месникам часто вдавалось відбити у ворога великі території, які потім прийнято було називати «партизанським краєм». До літа 1942 року таких «партизанських країв» вже нараховувалось одинадцять.
Історичні дослідження засвідчують, що в тилу ворога тоді діяло понад 6 тисяч партизанських загонів, у складі яких знаходилось близько 1 мільйона (!) чоловік – представників фактично усіх народів Радянського Союзу. Причому, половина з них – 500 тисяч, воювала саме на території України. І це красномовна відповідь ідеологам сучасного фашизму, які звинувачують Україну в непереборному бажанні неодмінно стати складовою ІІІ Рейху.
З гордістю можна відзначити, що гідне місце в антифашистському Русі Опору України займала і наша Степова Еллада, на теренах якої діяло 1 партизанське з’єднання та 19 партизанських загонів, з якими плідно співпрацювали 53 підпільно-диверсійні групи краю.

З огляду на внесок партизан в перемогу над німецьким нацизмом навіть дивним виглядає той факт, що тільки в 2001 році влада «дозріла» до офіційного вшанування учасників партизанського руху на державному рівні. Але навіть тоді, коли було започатковано День партизанської слави, мало хто здогадувався, наскільки актуальним стане цей день через якихось тринадцять з половиною років.
Сьогодні, коли Україна знаходиться у стані неоголошеної війни, ставши об’єктом агресії з боку азіатсько-московського фашизму, замаскованого під красиву назву «Руський мир», тема захисту Вітчизни та самопожертви заради неї знову стають дуже актуальними. Тому такого важливого значення у наші смутні часи набуває тема патріотичного виховання, основою для якого повинні стати не тільки приклади козацької звитяги, національно-визвольних змагань доби УНР тощо, а й героїчна діяльність бійців-антифашистів часів Другої світової війни, зокрема – славетних народних месників – партизан. Тим більше, що українські традиції партизанської боротьби з ворогом успішно продовжуються сьогодні на Донбасі, чому є багато свідчень. І в цьому чудовому прояві всенародної боротьби з агресором – надія на нашу перемогу!

В експозиції «Фронт в тилу ворога» представлені художні твори відповідного тематичного спрямування, які презентують один з колишніх «партизанських країв» та самих партизан (зокрема – їх ватажків), чия героїчна діяльність в роки радянсько-німецької війни 1941-1945 років залишається актуальною в умовах нової битви з фашизмом та прикладом для наслідування прийдешнім поколінням.
Перлиною експозиції можна вважати картину талановитого художника, і одночасно – хороброго радянського розвідника Миколи Глущенка «Портрет С.А.Ковпака», на якій зображений легендарний «Дід» - Сидір Артемович Ковпак, який здійснив унікальний партизанський рейд по тилах ворога від Путивля до Карпат, що стало основою сюжету популярного у свій час радянського фільму «Дума про Ковпака» (1974).
Відвідувач музею зможе також побачити роботу нашого славетного художника-земляка, одного з кращих художників радянської епохи Володимира Федорова «Портрет Наумова» (1948), адже саме генерал Наумов очолював партизанське з’єднання, яке на початку 1943-го року здійснило рейд по дванадцяти районах Кіровоградщини, суттєво активізувавши партизанський та підпільний рух на теренах нашого краю.
Тактику партизан, їх звитягу і жертовність наглядно ілюструють роботи Миколи Міщенка «Хрущовський рейд» та Бориса Піаніди «За рахунок ворога». Контрастом на цьому фоні виглядає картина голови Кіровоградської обласної організації Національної спілки художників України Михайла Надєждіна «Партизанський край. Село Красногірка» (1982), яка презентує тихий, мирний пейзаж, шматочок української землі, якому довелося свого часу стати отим самим «партизанським краєм» та ареною безкомпромісної боротьби з агресором.

Тож виставка, розрахована на справжніх патріотів та небайдужих до історії людей, чекає на свого відвідувача.

Олег Юрченко – старший науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею