Fotoinform

Ми поспілкувалися з автором приголомшливих фотографій, відомим фотомитцем з Миколаєва, нашим земляком Олександром Усом.

У кожного свій шлях до творчості. Пан Олександр в дитинстві і не планував займатися фотографією. Закінчивши школу, він вступив до Дніпропетровського технікуму автоматики та телемеханіки. Саме туди, бо в його уяві, це означало «запускати в космос». «Я коли побачив величезний хол закладу, де супутники, де ракети… Ось, думаю, попав куди треба», - розповідає пан Олександр.

Закінчив технікум, відслужив в армії. Генерал пропонував продовжити службу у військово-політичній академії, але юнак відмовився. «Одного разу під час служби я побачив, як перед приїздом поважного начальства фарбували листя на дереві, вирішив: ні», - розповідає митець.

І знову пішов навчатися на кібернетику. Тепер в Київський національний. Проте через кілька місяців зрозумів – не його і забрав документи. Цікавили політологія та економіка, тож поступив у Одеський національний інститут народного господарства.

«Я став лектором обкому партії з питань політекономії. Я розповідав, що у людини долоні не від себе, а до себе. Через те приватна власність – це нормально, природньо. До мене, звісно, приставили, відповідальну особу. На диво, йому подобались мої лекції. Тому він у відповідних кабінетах про мене нормально докладав. Перші лекції я читав про всесвітню економіку, демографію, про необхідність збереження природи, про соціальну справедливість і приводив, як приклад, країни Скандинавії», - згадує Ус.

Малою батьківщиною стало Місто корабелів. Прийшла перебудова. Олександр зайнявся бізнесом і досить успішно. Був представником однієї з миколаївських фабрик по усій Україні.

Мистецтвом пан Олександр почав цікавитись, коли народився син. «До мене прийшли художники, які хотіли поїхати в Крим на пленер. Попросили мене, щоб я звернувся до директора фабрики щодо виділення машини. Я надав свою. Так познайомився і затоваришував з митцями», - розповідає фотохудожник.

Таким чином з’явилось об’єднання «Спокуса». Як жартує пан Олександр, назва народилась через те, що його прізвище є в цьому слові – «спокУСа».

То що ж для Олександра Уса спокуса? Батько малював, дарував мамі картині з квітами. Але чоловіка тягнуло проявити своє бачення прекрасного за допомогою світла і тіні. Захоплювало таїнство проявлення плівки. Так і вийшло, що Олександр Ус став членом Спілки художників, хоча був фотографом.

Андрій Чебикін, Михайло Гуйда, Михайло Компанець та інші визначні українські художники стали друзями. За словами пана Олександра, його вражала їхня свобода сприйняття світу. «Спокуса – це щось таке, що тебе чіпляє, що викликає мурахи, що намагаєшся спіймати», - розповідає митець.

В цьому році виповнюється 30 років з часу заснування об’єднання.

Для власного розвитку пан Олександр слухав лекції провідних фахівців по малюнку, композиції тощо. За його словами, він знімає оточуючий світ, те, що вразило, схвилювало. Тому коли дивишся на його роботи, не можна залишитись осторонь. Вони вражають, притягають, змушують зупинитись.

«Я, знімаючи щось просте, хочу сказати щось складне. Хочу показати симфонію почуттів, які є в природі. Тільки треба їх відчути в собі – тоді ти є частиною цієї природи», - розповідає фотохудожник.

Багато митців не підписують свої світлини. Та на думку пана Олександра, якщо не маєш, що сказати про фотографію, значить не вдалась. Або слів ще не придумав.

У світлин фотографа немає рамок. Він вважає, що кожна фотографія має кудись поселитись. Знайти свою гарну оселю. А там їй знайдуть раму.

Чорно-біла фотографія чи кольорова? Художник каже: «Ближче моя».

То хто ж такий митець? Для Олександра Уса кожна людина – митець. Це людина, яка матеріально проявляє свої відчуття в поєднанні з думкою. Художники, вважає пан Олександр, творці світу. Власного. Це щасливі люди. У всьому.

У головному холі бібліотеки Чижевського на глядача чекають неймовірні світлини, надруковані на тканині, металі та склі. Фантастично красиві, захоплюючі, надихаючі. Світлини, що викликають у глядача безкінечне розмаїття емоцій. На них наша прекрасна Україна, в яку неможливо не закохатись. На яких обов’язково знайдеш щось близьке, знайоме, рідне, що любиш усіє душею. Що є частинкою тебе самого, твого світу. Світу, просякнутому легендами.