Fotoinform

Музичний твір «Ще не вмерла Україна!», що прозвучав уперше в 1868 році став символом боротьби за утвердження української нації, та за її державну Незалежність. Слова державного гімну звучали і надихали український народ на боротьбу в найскладніші часи існування української нації, саме з ними йшли у бій вояки армії Української Народної Республіки, бійці Української повстанської армії, у найскладніші хвилини оборони Донецького аеропорту бійці вже сучасної Української армії співали слова українського гімну.
Створення українського гімну бере початок з 1862 року. Український фольклорист Павло Чубинський пише вірш «Ще не вмерла України …». Вперше вірш Павла Чубинського був опублікований у Львівському журналі «Мета» у 1863 році. Він став дуже популярним серед громадськості Західної України, що не пройшло повз увагу релігійних діячів. Один з них, священик Михайло Вербицький, написав музичний супровід на віршовані слова Павла Чубинського.
Отже, народився Михайло Михайлович Вербицький 4 березня 1815 року за одними даними в селі Улюч біля Добромиля (Польща) за іншими даними – у селі Явірник - Руський Підкарпатського воєводства (Польща). У десятирічному віці померає батько Михайла, і ним та його молодшим братом опікується Іван Снігурський – один з найвідоміших діячів Української греко-католицької церкви, відомий філантроп і меценат середини XIX століття. Саме Іван Снігурський заснував при Перемишльській катедрі Української греко-католицької церкви хор, згодом музичну школу в якій співав і навчався Михайло Вербицький. Під час навчання Михайло виявив неабиякі здібності, і владика Іван Снігурський запросив із Чехії кваліфікованого композитора Алоїза Нанке, завдяки якому він отримав ґрунтовну музичну освіту. Також Михайло Михайлович навчався у Вінцентія Серсаві та Францішка Лоренца. У 1834 році Михайло Вербицький вступив до Львівської духовної семінарії.
У 1836 році він одружується з німкенею Барбарою Сенер, яка йому в 1939 році народжує сина. Невдовзі після народження дитини дружина помирає. У 1838–1840 роках Михайло Вербицький працює платним тенором у Львівській латинській катедрі, вже в 1842 році він був змушений залишити навчання в семінарії і, щоб утримувати сім’ю, почав заробляти як вчитель співу.
Саме матеріальна скрута спонукає Михайла Вербицького покинути Львів у 1845 році. Він переїздить до Перемишля і працює в єпископській канцелярії.
Під впливом «Весни народів» Михайло Вербицький пише музику до драматичних п’єс «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник», «Гриць Мазниця», «Школяр на мандрівці», у той період свого життя він також активно займається музикою до церковних мішаних хорів.
У кінці 1849 року Михайло Вербицький повертається до Львова, де його знову приймають до семінарії. 1850-го року отримує ієрейські свячення, перед висвяченням Михайло Вербицький вдруге одружився, його дружиною стала громадянка Франції, ім’я якої нам не відоме, у них незабаром народився син Андрій. Після висвячення о. Михайло Вербицький отримує парафію в селі Завадові біля Яворова, де стає адміністратором, через два роки переходить до села Залужжя, а звідти до села Стрілки біля старого Самбора. Наприкінці 1856 року о. Михайло Вербицький стає парохом у селі Млини, де проживає решту свого життя. Після невдалих спроб у 1870–1871 роках подолати онкологічну хворобу о. Михайло Вербицький помирає у 1872 році у своїй парафії, де його й поховано (село Млини, Підкарпатське воєводство, Республіка Польща) .
Виставку «Творець українського гімну» особисто презентувала один з авторів проекту Зоряна Білик – заступник директора з музейного розвитку Львівського музею історії релігії. На виставці представлено матеріали Львівського музею історії релігії «Творець українського гімну», зокрема: фото храмів, фотокопії документів, фото місць пов’язаних з життям та діяльністю отця Михайла Вербицького.
Органічно доповнюють виставку живописні твори з фондового зібрання обласного художнього музею справжніх майстрів пензля: Глущенка М.П. «Село Яблучниця» (1962), А.Н.Кашшая «Долина Свидовець» (1960), М.В.Кобиленкова «Зима. Ставне» (1963), В.Ф.Сидорука «На горі «Близнюки» наступає весна» (1964).

Микола Правда – науковий співробітник Кіровоградського обласного художнього музею.