Fotoinform

Про хворобу Олександр дізнався у 48 років під час профілактичного огляду. Він із сім’єю проживає у селі, працював в одного господаря на бджільництві. Каже, що подобалася справа, якою займався.

- Я працював на пасиці. Любив бути біля бджіл, слухати, як вони збирають мед, як гудуть у вулику. Ми виїздили на кочівлю в поля. Заробітну плату я отримував стабільно. Вдома город, господарство. Дружина завжди чекала, готувала смачні страви. Та одного разу, коли я проходив обстеження, здалося, що світ зупинився. У мене виявили туберкульоз. Я не знав, чи вилікуюся, занадто багато чув про цю хворобу негативного. Мене підтримала дружина. На роботі я нічого не сказав про туберкульоз, боявся, що в селі дізнаються. І потім почався мій довгий шлях лікування… Чи було страшно? По всякому було. Побічні реакції від протитуберкульозних препаратів мене перемагали. Я пропускав лікування і почав пити алкоголь. Це було страшно…, - згадує важкий період у своєму житті Олександр.

Та тим не менш, чоловік повертався до лікування, адже хотів жити. В цей період його підтримала Анна Шевченко - соціальна працівниця проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині», що втілюється за підтримки Глобального фонду. Власне, вона і надає чоловіку моральну підтримку.

- Олександру було важко в певний період. Він кілька разів сходив з дистанції. Та ми вмовили його взяти себе в руки і продовжити лікування. Він в один момент отямився, почав підробляти в людей, адже паличку Коха вже не виділяв. Навіть заробив грошей на телефон. Мріє повернутися у бджільництво, але ще боїться, раптом хтось дізнається в селі, що в нього туберкульозу. Каже так: «От почую в лікарні, що одужав. Тоді і повернуся до бджіл». Зараз він розуміє, що треба продовжити лікування, щоб перемогти хворобу, щоб бути здоровим, - каже Анна Шевченко.

Вікторія Семененко