Fotoinform

Історію Сергія записали під час інтерв’ю. Він морально сильний хлопець, який понад два роки долав туберкульоз, щоб зараз сказати: «Я вилікувався!».

«Я не мав жодних шкідливих звичок, працював у аграрній компанії, планував отримати вищу освіту. Все в житті складалося успішно. Я нарешті отримав змогу почати навчання. Проте вже через рік почав відчувати страшну слабкість, відсутність сил для найелементарніших речей, які раніше робив без втоми. Саме в цей період наближався час планового медичного огляду, після якого мене направили до лікаря-фтизіатра.

Звістка про те, що в мене туберкульоз, стала справжнім шоком! А коли отримав результати аналізів, які показали, що туберкульоз не чутливий до певного ряду препаратів, я вирішив, що це кінець! А мені всього 28 років…
Після довгих медичних обстежень мене направили на лікування до протитуберкульозної лікарні. Я був небезпечний для оточення. Міг заразити інших.

Я взяв академічну відпуску та припинив навчання, залишив рідний дім, родину, дівчину та почав лікування в іншому місті. Я був повністю відірваний від своїх звичок. Відчував себе дуже самотнім. Вважав: все, що зі мною сталося, - це велика несправедливість, злий жарт долі...

З часом відносини з моєю дівчиною лише погіршувалися. Вона не навідувала мене, а в телефонних розмовах звинувачувала, що я міг її заразити, докоряла такими словами «де ти міг підхопити цю заразу». Ці питання робили мені боляче, я хотів чути слова підтримки.
У лікарні я познайомився з людьми, які разом зі мною лікували хворобу. З кола близьких та рідних - залишилися мама і брат, які мене підтримували. Неприємним для мене на цьому етапі лікування була самотність та відчуття повної безпорадності.
Нарешті після довгого лікування, результати аналізів були хорошими. Мене виписали додому на амбулаторне лікування до рідного міста.

Лікувати мене продовжили лікарі з місцевого протитуберкульозного диспансеру. Власне, там я і познайомився з Аньою Коваленко, яка стала моєю соціальною працівницею, порятунком. Нашу зустріч організувала моя лікарка, пояснивши, що наразі лікування важливо довести до завершення…

На амбулаторному лікуванні я стикався з різними неприємними ситуаціями. Наприклад, сусіди, які знали, чим я хворію, їхали зі мною в ліфті і демонстративно закривали рот та ніс долонею. Деякі жінки вимагали від мене, щоб я не виходив з будинку без маски. Це було одночасно смішно і гірко. Поки я лікувався плітки пускали коріння…

Та зараз це все залишилося за спиною. Я вилікувався. Я здоровий. Я розпочинаю нове життя. І це для мене зараз важливіше».
«При нашому знайомстві я пояснила Сергію про свою роль у його лікуванні. Так почався його соціальній супровід тривалістю в довгих дев'ять місяців. Cергій був дуже відповідальним щодо лікування, навіть, ідеальним. Консультування таких клієнтів просто мрія. Вони завжди вдома у назначений час, завжди відповідають на телефоні дзвінки. Коли для людини власне здоров'я є основним стимулом - це дуже круто. Завдання соціального працівника у такому випадку просто закріпляти цю поведінку. Весь час свого лікування Сергій говорив мені про свої плани після одужання, про поновлення навчання. Він не пропустив жодного прийому препарату, або медичного огляду. Кожну гірку пігулку він пив з таким виглядом, ніби, здолав ще одну перепону до майбутніх планів. У червні 2020 року Сергій успішно закінчив лікування і через чотири дні поновився в інституті. Сьогодні ми підтримуємо дружні стосунки, хоча час соціального супроводу завершився», - розповідає соціальна працівниця проекту «100 % життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Анна Коваленко.

Семененко Вікторія