Fotoinform

«Довіра – це запорука хороших сімейних стосунків. Це я зрозумів після того, як дізнався, що в мене ВІЛ. До одруження на Мирославі у мене було кілька жінок. Звісно, у мене були не захищені статеві стосунки, тому від кого міг інфікуватися, навіть, не здогадуюся. І скільки років я жив з ВІЛ-інфекцією також не знаю.

Зате я чітко пам’ятаю, коли почув від лікаря: «У вас ВІЛ». Мені 45 років. Я у житті бачив чимало, однак діагноз, який почув – шокував мене. Скажу чесно, я жив стереотипами, що від ВІЛ помирають і все таке. Тому я опинився у безвиході. Як зараз пам’ятаю: стою в лікарні і не можу себе зібрати. Я дорослий чоловік, а панікую як підліток. Лікар побачив мій стан і запропонував звернутися за моральною підтримкою до соціального працівника і піти на консультацію до лікаря-інфекціоніста. Звісно, я погодився. Мені потрібна була підтримка. Дружини поряд не було. Я пішов далі коридором лікарні. У кабінеті мене зустріла соціальна працівниця Аня Мельниченко. Вона бачила моє хвилювання. Дала склянку води. І ми почали розмову…

Я дізнався, що є лікування – воно наявне і безкоштовне. Важливо не пропускати, щоб моя імунна система не дала збій. Аня розповіла історії успішних і відомих людей, які живуть з ВІЛ. І зрозумів, що я не перший… Так я дізнався про благодійну організацію «100 відсотків життя. Кропивницький», в якій працює Аня. Вона запропонувала подальший соціальний супровід і допомогу. Я погодився. Мені потрібно було прийняти ВІЛ-статус і жити далі. Я думав про дружину і свою кровинку. Я не знав, чи в них є ВІЛ. 

Я хвилювався, чи прийме мене дружина. Аня розповіла мені, що треба протестувати і її. Я попросив оральний тест для самотестування, про який від Ані вперше дізнався. Додому я їхав збентежений. Але я набрався сміливості поговорити з дружиною в той самий день, аби не було між нами секретів і непорозумінь. Мирослава мене вислухала. Поряд сиділа наша маленька донька, яка вже, до слова, навчилася самостійно сидіти. Мирослава знала, що я вірний чоловік, тому недокоряла. Ми удвох почали хвилюватися за доньку. За допомогою орального тесту Мирослава швидко дізналася, що в неї негативний результат. Я зателефонував Ані. Як  мені пояснила соціальна працівниця, тест на діагностику ВІЛ потрібно буде робити повторно, адже, можливо, був період вікна.

Наразі я приймаю антиретровірусну терапію. Я не маю можливості їхати у Кіровоградський обласний центр протидії ВІЛ і СНІДу, тож ліки поштою мені передає моя соціальна працівниця. Тепер я знаю, що в мене ВІЛ, приймаю ліки, значить моєму здоров’ю ВІЛ-інфекція не загрожує». 

Це відверта історія Олега, який перебуває під соціальним супроводом проєкту HealthLink: "Прискорення зусиль з протидії ВІЛ на Кіровоградщині". Завдяки команді проєкту у чоловіка вчасно виявили ВІЛ і призначили лікування. Загалом з початку року і станом на початок березня у семи закладах охорони здоров’я, де реалізується проєкт, на  ВІЛ протестовано 152 особи, з них ВІЛ-позитивний статус виявлено у чотирьох.

Вікторія Семененко