Fotoinform

Двері поста зачиняються. Ми напередодні Страсної седмиці. Господь іде на вільну смерть. Радіють жителі Єрусалима, які чекають позбавлення від римського панування і відновлення колишньої величі свого царства. Вони зустрічають «царя» з пальмовими гілками в руках, в захваті кидають Йому під ноги свій одяг.

Але не для відновлення земного Ізраїлю приходить Він, Він гряде для принесення Себе в жертву за гріхи всіх людей для позбавлення роду людського від гріха, прокляття і смерті. Ті, хто сьогодні вигукує: «Осанна синові Давидовому», завтра вимагатимуть у Пилата: «Розіпни! Розіпни Його! і « Залиш нам Варавву, залиш розбійника, а праведника, месію - осуди на смерть ». Чи не правда, дорогий читач, скільки разів за двотисячолітню історію повторювалося подібне. Як маніпулювали суспільством, народною думкою і засуджували невинних.

Яскраве свято Входу Господнього в Єрусалим - Вербна Неділя і Квітконосна - вінчає Святу Чотиридесятницю. Ми зустрічаємо Спасителя з гілочками верби в руках (вони замінюють у нас пальмові гілки), знаючи, які події відбудуться за цим торжеством. Ми зміцнюємося духом і чекаємо їх.

Чому Господь Іісус Христос в'їжджає в Єрусалим на ослиці і молодому віслюкові, її сині ? Та тому, що ослиця прообразує собою Старий Завіт, а віслюк - Новий. Новий Завіт народжується зі Старого, і Старий не відкидається Христом, але прообраз Нового - осля чоловічої статі. Це означає, що вже не буде більше ніякого іншого завіту, а отже, і іншого шляху спасіння.

Ось і вагомий аргумент для переконання тих, хто вагається: єдиний Господь і єдина віра! І ніяких інших шляхів спасіння немає!
Ми, православні християни, обов'язково будемо зустрічати Іісуса Христа, але не як лагідного царя, що сидить на ослику, а побачимо Його на «облаках с силой и славой многою», побачимо Суддю, страшного для нечестивих. Як у нас в руках горить свічка, так в нашому серці має горіти любов до Іісуса Христа і бажання зустріти його.

Так, Іісуса Христа ми можемо зустріти завжди. Він йде до нас, стукає в двері серця - тільки відкрий ці двері - і він увійде. Але на жаль, двері нашого серця часто замкнені, нас немає вдома для Іісуса Христа, наше серце сповнене турбот про світ, про багатство, про почесті, про задоволення, а для Господа в ньому часто немає місця ...

Настає Пасха Хресна - Пасха страждань... Ми чуємо в церкві спів: Прийдіть братіє, прийдіть, з'єднаємося в дусі віри і любові і розділимо почуття страждання Боголюдини. Світлий чертог видно, але в нього не можна увійти з розумом, наповненим нечистими помислами. Не заради Господа, але заради самих себе ми повинні в дні Страсної Седмиці зібрати всі свої думки і очистити їх. Інакше ми відстанемо від Спасителя і залишимося - хто при Ііуді, з відчаєм, хто преторії Пилата, з одними умитими руками, хто в палаці Ірода, в одному ошатному зовні святковому одязі, але з Христом не воскреснемо, в чертог слави Його не увійдемо. «Чертог Твой вижу, Спасе мой, украшенный, и одежды не имам, до вниду вонь».

Розп'ятий Спаситель! Моторошно і страшно уявити це. Спаситель страждав за злодіяння і гріхи всіх людей, які були і будуть до кінця віку - бо Хресна Жертва охоплювала і минуле і майбутнє. Бог спасав нас нетямлячих , невдячних, від смерті. Чи багато хто це розуміли? Ще менше розуміють це наші сучасники. І ми не в силах зрозуміти це і зупинитися в гріхах своїх .
«Люди, люди! Якби ви дізналися, що служить миру вашому! До останнього моменту ще не пізно ... »- чуємо ми через століття голос Сина Божого. Вслухайтеся, люди! Ще не пізно, поки не пізно ...

Не будемо відкидати і ім'я своєї праведної євангельської Єлисавети в історії і назві нашої фортеці і міста. Дай Бог нам всім зрости до Світлого Христового Воскресіння!

Протоієрей Євгеній Назаренко.