Fotoinform

 Разом ідуть до ігрової кімнати в протитуберкульозному диспансері (зараз називаються Кіровоградський обласний фтизіопульмунологічний медичний центр). Він бере свою улюблену машинку.

- Ти кашу поїв сьогодні? – запитує Таня. Півторарічний хлопчик киває голівкою на знак згоди, тримає її за руку. Йому тепло і з Танею, і з медсестрами, які його лікують і забавляють. Так тепло, як могло бути з мамою. Та мами в нього немає, тепло і підтримку в подоланні хвороби отримує від інших жінок.

До кімнати забігають інші хлопчики і дівчатка. Інші маленькі борці з туберкульозом. Після хорошого сніданку, випили всі протитуберкульозні препарати, далі можна гратися. Уже кілька місяців вони живуть у лікарняних стінах. Усі лежать без батьків, бо хтось із дитячого будинку, а над кимось ще не встановили опіку.

Таня з усіма вітається, розпитує, як пройшов учорашній вечір, що снилося, чим займалися. Дітки розповідають то про книги, то про гру в пазли, то про «кухоньку», то про розмальовки. Це все знаходиться в ігровій кімнаті, яку, до слова, обладнали волонтери благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький».
Таня уважно слухає кожного.

Працювати із дітками, хворими на туберкульоз дівчина почала восени торік. До цього, у БО «100 відсотків життя. Кропивницький» здійснювала ДОТ-супровід дорослих хворих на туберкульоз. Раніше ж працювала у Новомиргородському протитуберкульозному диспансері. Так плідно з дітками не працювала, та минула осінь для неї стала викликом. Адже не знала, чи зуміє достукатися до маленьких борців з туберкульозом.

- Зуміла, - каже сміливо. – До кожного знайшла свій золотий ключик.
- Я дуже прониклася історією кожної дитинки. Ці дітки великі молодці. Вони довгий період перебувають у лікарні, без батьків. Самі приймають препарати. Вони молодці, що витримують цей шлях. У лікарні була одна сім’я – старша дівчинка і її молодший братик. Так ця сестричка була хлопчику за няню. Їхня мама померла через туберкульоз… Вони знають, як це втрачати рідну людину через хворобу. Тому самі приймали всі таблетки. Зараз вони удвох успішно пройшли стаціонарне лікування. Хлопчик уже завершив лікування, а дівчинка ще продовжує амбулаторно доліковуватися вдома. У них є опікуни, вони під наглядом, - розповідає соціальна працівниця Тетяна Чеглатонєва про свою роботу і діток, якими опікується у проєкті «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині».
У цей час до неї знову підходить Єгорчик і вона згадує, як він потрапив у лікарню зовсім крихітним хлопчиком з дитячого будинку.

- Його всі на руках носили, у візочку катали, він бавився іграшки, які йому передали з благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький». Він у мене на супроводі був пів року. У протитуберкульозному диспансері проходив лікування близько року. Він тут поправився, навчився ходити і вимовляти перші слова, - розповідає історію Таня.
Дітки з туберкульозом часто стикаються із супутніми захворюваннями, потребують підгузок чи додаткових обстежень. Тоді соціальна працівниця звертається до партнерських організацій чи добродіїв.

- Я розумію наскільки важливе харчування діток під час лікування туберкульозу. Тому від нашої організації я передаю сертифікати на продукти харчування. Це суттєва допомога, адже потрібно дбати про якісне харчування, - додає соціальна працівниця.
Загалом, за рік, під соціальним супроводом у Тетяни Чеглатонєвої було п’ять діток, які проходили стаціонарне лікування. У лікуванні дитячого туберкульозу важлива підтримка соціального працівника, про це запевняють у БО «100 відсотків життя. Кропивницький».

- Туберкульоз дуже важке захворювання, яке потребує тривалого лікування. Для дорослих це важко, а для діток тим більше. Вони в стаціонарі залишаються сам-на-сам з хворобою. Адже медичні працівники не в силах кожному приділити багато уваги. Тому соціальний працівник для наших підопічних – це і мама, і друг, і порадник. Людина, якій можна довіритися, попросити про допомогу, розказати про найсокровенніше. Дітки потребують тепла, уваги, любові – це, мабуть, є найбільшим стимулом прийому протитуберкульозних препаратів для якнайшвидшого одужання, - коментує адміністративний помічник БО «100% життя. Кропивницький» Наталія Брайченко.

Вікторія Семененко, Фото Ігоря Філіпенка