Fotoinform

На його думку, для успішного вирішення цього питання Україні необхідно досягти суспільного консенсусу стосовно протидії домашньому та ґендерно зумовленому насильству та боротьби з цими явищами.

– Відомо, що Швеція розпочала боротьбу з дискримінацією на підставі статі та ґендеру задовго до появи Стамбульської конвенції. Що це були за закони?

 – У Швеції питання про необхідність рівності за ознакою статі виникло ще в ХІХ столітті. Цей процес розпочався самоорганізацією жінок, спрямованою на відстоювання своїх прав. Але коли йдеться про протидію насильству чоловіків по відношенню до жінок, а саме це є фокусом Стамбульської конвенції, то тут є певні значні дати в історії нашої країни. І в цьому сенсі я хотів би згадати закон, ухвалений 1998 року. Ним вперше в Швеції насильство чоловіків щодо жінок було визначено особливим видом насильства, яке має певні характеристики.
Перш за все, жінки від самого початку перебувають у становищі, коли чоловіки мають певні переваги. Йдеться про переваги як економічного характеру, оскільки жінки є залежними від чоловіків і так склалося вже впродовж багатьох років історії, а також і про фізичні переваги, коли чоловіки можуть застосовувати насилля до жінок. Також існують певні стереотипи в суспільстві, і жінки часто потерпають через них. Ще одна особливість: у більшості випадків насилля чинилось близькими людьми, в домашньому оточенні.
Все це було взято до уваги, коли розроблявся цей закон. Згадані аспекти були винесені на суспільне обговорення. Тому країни, які зосереджуються на вирішенні питань протидії домашньому та ґендерно обумовленому насильству, також мають зважати на такі аспекти і характеристики такого насильства в подальшій роботі.
У нашій країні були ухвалені й інші законодавчі акти в цій царині, але закон 1998 року складає основу відповідного законодавства.

– Наскільки успішною була реалізація цього закону?

– Цей закон був успішним уже хоча б з огляду на ситуацію, яка склалася на сьогодні. У Швеції є загальне розуміння, що собою являє насилля чоловіків по відношенню до жінок і якою є його природа. Завдяки розвитку відповідних політик, стратегій, законодавства кожна людина, кожний представник влади в своїх діях та заявах зважають на цю обставину та керуються нею.

– Коли Швеція ратифікувала Стамбульську конвенцію, і наскільки складним для неї був цей процес?
– Швеція підписала Конвенцію 2011 року, а ратифікувала її в 2014 році. Наскільки мені відомо, з політичного боку не було жодних проблем.
Для мене найбільш цікавим є питання, як ратифікація вплинула на процес викорінення насильства чоловіків щодо жінок у подальшому. Мені здається, що саме це питання є надзвичайно важливим в українському контексті. Для Швеції цінності, які містяться в Стамбульській конвенції, ніколи не піддавалися сумніву, вони завжди були загальноприйнятними на рівні суспільства. І тому сама ратифікація цього документу була корисна для країни в сенсі подальшої боротьби з насильством по відношенню до жінок. У країнах, де не було суспільного консенсусу стосовно таких цінностей, необхідно зрозуміти важливість цієї Конвенції.
Для Швеції механізми оцінки виконання Конвенції виявилися надзвичайно корисними. Завдячуючи їм ми отримуємо нові ідеї, поштовхи і пропозиції для того, щоб стати більш ґендерно рівними та продовжувати боротьбу з насильством.

– Що дала Швеції реалізація Стамбульської конвенції?

– Швеція змогла скористатися тим досвідом, тією інформацією, яку надає ця Конвенція. Ми змогли в подальшому покращувати наше законодавство, поліпшувати ситуацію з вирішенням питання щодо домашнього насильства, тому що Конвенція вказує на недоліки, над якими потрібно працювати. Тож ми сприймаємо її як корисний інструмент, який допомагає нам стати більш рівними та більш відкритими в цьому питанні.

– Чи є питання домашнього та ґендерно зумовленого насильства актуальним для Швеції?

– Ця проблема залишається гострою як у Швеції, так і в будь-яких інших країнах. Тим паче, що зараз ми живемо в епоху обмежень, пов’язаних з COVID-19, через які кількість випадків такого виду насильства повсюдно зросла.
Однак шведський досвід засвідчує, що завдяки потужним законодавчим ініціативам, міцним державним політикам можна стримувати зростання домашнього насильства, зменшувати стигму, пов’язану з потерпілими. А також створювати передумови для того, щоб жінки не соромилися та інформували про насильство, яке з ними сталося.

– Чи існує в Швеції система спеціальної освіти з ґендерної рівності та протидії насильству?

– У нас існує безліч різних типів навчань та курсів, особливо для працівників, які безпосередньо стикаються з цією проблематикою. Маю на увазі представників поліції, соціальних працівників, освітян. Є курси, які працюють у школах, університетах, для них розробляються спеціальні програми. Також працюють курси для широкого загалу, щоб люди були поінформовані про таку проблематику.
Кожен поліцейський, який навчається у Шведській поліцейській академії, має в обов’язковому порядку пройти 12-тижневий курс з протидії насильству чоловіків стосовно жінок. Отже така систематична робота проводиться, вона сприяє не лише зростанню обізнаності в цій проблематиці, але й формує відповідне ставлення до неї в суспільстві.

– В уряді Швеції є міністр з питань ґендерної рівності та омбудсмен з питань рівності. Чим вони займаються, що мають спільного та відмінного в своїх завданнях?

– Міністр відповідає за розробку національної політики щодо ґендерної рівності, а також за координацію між секторальними міністерствами та агентствами, які також займаються питаннями рівності між чоловіками та жінками.
Омбудсмен безпосередньо отримує звернення від громадян і реагує на них, контактує з представниками виконавчої та судової влади стосовно виконання рішень, які ухвалюються за зверненнями громадян.

– Швеція є першою країною в світі, яка розробила та реалізує феміністичну зовнішню політику. Яка її мета?
– Феміністична зовнішня політика Швеції базується на розумінні того, що питання ґендеру, питання рівності як і нерівності присутні скрізь – у будь-якій проблематиці і в будь-яких аспектах. Швеція розуміє цей факт і намагається боротися з такою нерівністю завдяки відповідній політиці, зокрема зовнішній.
Швеція сформувала в своїй зовнішній феміністичній політиці три головні цілі. Це: представництво, ресурси та права. Вони спрямовані на те, щоб жінки досягали рівного політичного представництва з чоловіками, щоб вони мали рівний доступ до ресурсів і такі ж самі права, як і чоловіки.

– Чи спроможна Україна ефективно боротися з домашнім та ґендерно зумовленим насильством без ратифікації Стамбульської конвенції?

– Чесно кажучи, я так не думаю. Стамбульська конвенція є єдиним загальноєвропейським документом, який сприяє викоріненню насильства чоловіків по відношенню до жінок. Вона надає доступ до відповідних ресурсів та підтримки. Якщо країна не виявляє наміру ратифікувати Конвенцію, тоді виникає питання, чи дійсно вона бажає виконувати свої зобов’язання стосовно протидії такому насильству та боротьбі з ним. Поки Україна не ратифікує Стамбульську конвенцію, її успішність у цій роботі піддаватиметься сумніву.

– Як Рада Європи та інші міжнародні організації можуть допомогти Україні з ратифікацією Стамбульської конвенції?

– Потужні міжнародні організації, такі як Рада Європи та її партнери, мають, насамперед, сприяти збільшенню обізнаності щодо цього питання в суспільстві, брати участь у дискусіях, щоб мотивувати ратифікацію цього документу. Мені здається, що західні партнери повинні продемонструвати, що питання ратифікації є надзвичайно важливим для європейської ідентичності України.

– Швеція є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні, зокрема й через Раду Європи, та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Які проєкти, програми у цій сфері вона підтримувала останніми роками в нашій країні та що реалізується зараз?

– Наразі наша робота з українськими партнерами в цьому напрямку базується на трьох ключових програмах. Перший аспект – це розвиток національної політики з ґендерних питань. Тут ми співпрацюємо з організацією ООН-Жінки, іншими міжнародними партнерами. Ми реалізовували дуже цікаву програму, пов’язану з ґендерним бюджетуванням. Цей проєкт передбачав, що влада, плануючи Державний та місцеві бюджети, повинна брати до уваги потреби як чоловіків і жінок, так і хлопчиків і дівчаток для того, щоб потому відповідним чином розподілялися фінанси.
Ще один аспект нашої роботи – це збільшення політичного представництва та залучення жінок, і в цьому напрямку ми співпрацюємо з американською організацією – Національний демократичний інститут.
І третій напрямок – це боротьба з ґендерно зумовленими стереотипами, тут ми співпрацюємо з Фондом народонаселення ООН.
У майбутньому ми хотіли б розвивати ще два напрямки. Перш за все, це напрямок економічного розвитку жінок. Ми маємо дуже цікавий новий проєкт, у рамках якого проводимо навчання з комп’ютерних та інформаційних технологій для жінок, які потерпали через насильство від чоловіків, щоб вони могли створити власне джерело доходів і були більш незалежними.
Також у планах на майбутнє – просувати напрямок, пов’язаний з порядком денним, який має назву «Жінки, мир, безпека». І в цьому сенсі ми б хотіли збільшити участь жінок у процесі, який пов’язаний з протидією російській агресії та збільшенням участі жінок у процесі перемовин.

Володимир ДОБРОТА

Додаткова інформація
Королівство Швеція є давнім стратегічним партнером України у сфері реформ і найбільшим серед усіх країн донором подовженого Плану дій Ради Європи для України на 2018-2022 рр. (5,87 млн євро). Швеція також є головним донором у сфері ґендерної рівності в Україні та відкритим прибічником ґендерної рівності у суспільстві в цілому. Ґендерна рівність – неодмінна складова всіх проєктів, що підтримуються Швецією в Україні. У 2017 р. шведський уряд виділив 5 млн євро на утвердження ґендерної рівності в Україні через підтримку роботи новоствореного офісу Урядового уповноваженого із питань ґендерної політики, а також допомогу в реалізації Національного плану дій «Жінки, мир, безпека».