Fotoinform

Оксана Куценко працює координаторкою проєктів супроводу хворих на туберкульоз. Про життя «до» та «після» нашої героїні – читайте у матеріалі.

- Оксано, як вас застала війна?

- Війна мене застала вдома, як і багатьох українців. Я проживала у Херсоні. Ми почули гучні вибухи - були прильоти по аеродрому, стовп диму… Працівники відділу, в якому я працювала, мешкали по всій Херсонській області, і кожен працівник писав у вайбері, що окупанти рухаються повз їхні райони… Я вже розуміла, їхній напрямок - до нашого міста. О 12 годині 24 лютого вороги були у Каховці, біля ГЕС.

- Коли ви прийняли рішення евакуюватися?

- Це було у квітні торік. Тоді сину виповнилося 18 років. Ми були в окупації. Пройшла інформація, що будуть залучати у лави збройних сил російської федерації херсонців. І ми вирішили виїхати з міста. У Кропивницькому у мене навчається син, він мав у гуртожитку кімнату. Коли почалася війна, син був зі мною у Херсоні. Саме був сплеск ковіду і їх перевели на онлайн навчання. Ми вирішили їхати у Кропивницький.

- Ви починали тут все спочатку…

- Я прожила із сином місяць у гуртожитку. Трохи прийшла до тями… У травні прочитала, що в Альтернативній школі «Крок» плетуть сітки. І пішла до них плести. Я вдячна їм. Ось і на цих вихідних ми сплели чотири сітки для морської піхоти. На вихідних, якщо є змога, я ходжу до них. Торік до жовтня я туди ходила щодня, як на роботу. У нас там згуртувався чудовий колектив – викладачі, директорка школи Зоя Лебідь, багато переселенців, місцеві жителі. Наші переселенці, які вже працювали у благодійних організаціях, зв’язали мене із херсонкою Лесею Бенедисюк. Ми зустрілися. У місті був отець із херсонської церкви Сергій Чудинович. Ми згуртувалися і створили у вайбері групу для переселенців. Ми втрьох її адміністратори. Ми поширюємо актуальну інформацію для херсонців – благодійну, психологічну, оголошення про виїзди в Херсон і так далі. І коли у Кропивницькому був автопробіг з приводу звільнення Херсону, ми через цю вайбер-групу згуртували херсонців.

- Як ви дізналися про благодійну організацію «100 відсотків життя. Кропивницький»?

- Улітку в благодійній організації була видача гуманітарної допомоги для ВПО. Мені запропонували долучитися, і я організувала херсонців для отримання цієї допомоги. Склала списки з відповідними даними. Нас прийшло біля 100 людей, ми отримали допомогу. Я познайомилася з людьми, які працюють в організації. І вже пізніше мені запропонували прийти на співбесіду.

- Чи був знайомий вам напрямок, в якому ви працюєте?

- Я працювала у державній службі. І жодного відношення до благодійної і медичної сфери не мала. Для мене це був новий напрямок. У благодійній організації мене підтримували всі. Рекомендації по роботі здебільшого надавала Аліна Кареліна як фахівець МІО та Лілія Сиротюк як адміністративний помічник.

Перед початком я ознайомилася із технічною документацією, нормативними документами, усе інше вирішувалося під час робочого процесу. Так я з командою допомагаємо людям, в яких виявляють туберкульоз. Я координую три проєкти. Це ті, що підтримуються Глобальним фондом і PATH. У Глобальному фонді під супроводом 366 людей. Але цифра постійно змінюється – одні завершують лікування, інші додаються. У проєкті PATH наразі 44 людини.

У першу чергу люди з туберкульозом отримують соціальний супровід. Клієнти завжди зможуть звернутися до свого соціального працівника і отримати відповіді на питання з приводу супроводу лікування. Хворих на туберкульоз підтримуємо мотиваційними сертифікатами при умові, що лікування безперервне. Вартість сертифікату становить 400 грн.

Якщо є необхідність пройти обстеження у Кропивницькому, а клієнт проживає за межами міста, ми відшкодовуємо транспортні витрати. Якщо клієнт потребує дороговартісного обстеження – СКТ чи МРТ, має на це направлення, ми забезпечуємо, організовуємо, оплачуємо це обстеження. Людині треба лише вчасно приїхати на обстеження.

Також у нас є послуги психолога і юриста. Це різноманітні юридичні консультації – щодо відновлення документів, спадку, затримання інформації з пенсійного фонду чи військової частини, якщо там клієнт перебував до встановлення діагнозу та багато інших.

Соціальний працівник при спілкуванні із клієнтом помічає, чи є в клієнта апатія, поганий настрій, погане ставлення до свого здоров’я, тоді ми залучаємо психолога. Ми не чекаємо. У нас були такі випадки, коли клієнт спочатку відмовляється, а потім знаходить час на консультацію і виходить конструктивна розмова і хороші відгуки.

Ми також допомагаємо і діткам, в яких виявляють туберкульоз. Наразі опікуємося 12 дітками у проєкті Глобального фонду, 11 – у PATH. Кількість діток, хворих на туберкульоз, на жаль, зростає. Діти отримують таку ж допомогу, як і дорослі. Завдяки підтримці проєкту PATH, у нас торік була змога роздати діткам додатково сертифікати на суму 350 грн для придбання продуктів харчування. Також у нас є змога підтримати діток одягом, іграшками. Минулого тижня роздали діткам молочні суміші. У нас є меценати і просто небайдужі люди, які пропонують нам допомогу. І ми їм за це вдячні. Це хороша мотивація для лікування дітей.

- Які ваші плани після війни?

- Повернутися додому. Маму повернути додому, яку забрали із Херсону через сильні обстріли уже після його звільнення. Я її вивезла з Херсону з допомогою колеги Саші Камінського. Ми віримо у перемогу, адже для цього кожен робить все можливе, і ми обов’язково її дочекаємося…

Вікторія Семененко