Fotoinform

Зараз – соціальна працівниця проєкту «Формування прихильності до лікування ВІЛ та утримання під медичним наглядом», що втілюється за підтримки Глобального фонду.

- За освітою і практикою я медичний працівник. Після навчання працювала фельдшером в селі Лозуватка Маловисківського району. Та потім розлучилася із чоловіком, і виїхала із села в Кропивницький. Я хотіла змінити своє життя. Розпочала шукати роботу. Мене тягнуло допомагати людям. Одного разу від знайомої почула про роботу в благодійній організації, яка опікується ВІЛ-позитивними людьми. Вирішила спробувати. Пригадала, як в медичній практиці у мене був випадок, коли ВІЛ-позитивна жінка зазнала дискримінації серед своїх колег, коли розкрила їм свій статус. Так я почала волонтерити, - пригадує Катерина.
Жінка розповідає, що в благодійній організації розпочинала із дитячого напрямку. Тут перед нею стояло відповідальне завдання – донести батькам важливість давати ВІЛ-позитивним дітям АРВ-терапію.

- Батьки з різних причин відмовлялися давати АРВ-препарати. Наприклад, деякі віруючі вважали, що це отрута. Та ми працювали з ними, пояснювали. Дитина – не заручниця маминих і татових обставин. Так вийшло, що дитина прийняла мамині антитіла. Як працювати в цьому напрямку я вчилася у своєї наставниці Юлії Чабанюк, - розповідає Катерина.

Бажання допомагати, навчання, перейнятий досвід від колег – все це стало стимулом рятувати життя, розвіювати міфи про ВІЛ, руйнувати стереотипи, мотивувати до лікування АРВ-терапією, яка в нашій країні видається безкоштовно. Каже, що тоді їй допомогли колеги Ірина Хмельницька, Павло Грибок і Роман Кузьменко, які на той час вже мали неабиякий досвід роботи.

Зараз у Катерини під соціальним супроводом перебуває більше півсотні клієнтів, з них – п’ятеро дітей. Кожну історію маленької дитини пропускає крізь серце, адже сама мама двох діток і розуміє, наскільки важливе їх здоров’я.

- Коли я починала працювати у благодійній організації, у мене серед клієнтів була мамочка, яка взяла під опіку дитину. Жінка регулярно давала доньці АРВ-терапію. Проте та її випльовувала. Вона не хотіла про це казати мамі, тож вона не знала. Але аналізи показали, що дівчинка не вживала ліки. Ми почали з’ясовувати причину. Спершу з дитиною говорила медична сестра, потім я. Ми вмовили дівчинку лікуватися. Зараз вона закінчує 11 клас. У неї великі перспективи. Вона хоче бути волонтером. І робить перші кроки - допомагає медсестрі проводити заходи для ВІЛ-позитивних. Нещодавно дівчинка навчилася розкривати свій статус і сказала про нього своїй подрузі. Та її підтримала, - розповідає жінка.
Якщо такі хворі не можуть приїхати і забрати АРВ-терапію, вона привозить їм додому.

- Серед клієнтів в мене була жінка, яка дізнавшись про ВІЛ-інфекцію, була в панічному настрої. Історія доходила до розлучення. Та після нашого спілкування все налагодилося у сім’ї. За цей час багато успішних історій, врятованих життів. Як зустрічаю своїх клієнтів, серце радіє, що в них по-доброму склалося життя, - додає жінка.

Моральна підтримка у соціальному супроводі дуже важлива. Тому Катя до кожного знаходить підхід, мотивує до прийняття АРВ-терапії та закликає всіх вчасно проходити тестування на ВІЛ.

Вікторія Семененко