Fotoinform

Україна тоді підписала цей важливий документ, однак на відміну від багатьох держав досі не спромоглася його ратифікувати. Сьогодні це питання знову постає на порядку денному для Верховної Ради.

Чому ратифікація така важлива для нашої країни, і які перспективи для українського суспільства відкриває імплементація положень Стамбульської конвенції? Про це йшлося під час круглого столу, який 14 травня відбувся за спільної ініціативи віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольги Стефанішиної та Офісу Ради Європи в Україні. До участі в ньому були запрошені представники українського парламенту, уряду, Уповноваженої Верховної Ради з прав людини, Генеральної прокуратури, правоохоронних органів, місцевих органів влади та громадських організацій, причетних до формування та реалізації політики, спрямованої на протидію домашньому та ґендерно обумовленому насильству.

Золотий стандарт

Керівник Офісу Ради Європи в Україні Стен Ньорлов під час круглого столу наголосив, що ґендерна нерівність є першопричиною насильства над жінками та домашнього насильства. Важливість Стамбульської конвенції полягає в тому, що вона стала першим обов’язковим юридичним документом, який запропонував комплексні дії для подолання цього явища.
«Завдяки захисту жертв, переслідуванню кривдників та скоординованій політиці Стамбульська конвенція є «золотим стандартом» у роботі із запобігання та боротьби з насильством над жінками та домашнім насильством», – зазначив він.
За інформацією заступника Генерального секретаря Ради Європи Бьорна Берге, 34 держави-члени РЄ із 47 вже ратифікували Стамбульську конвенцію. «І в тих країни, де це сталося, відбуваються позитивні зміни в національному законодавстві, створюється безпечна атмосфера, де можуть жити і працювати жінки без страху», – підкреслив він.
На його думку, це не випадково, бо «стандарти Конвенції щодо захисту жінок вищі за ті, які закладені в національні законодавства багатьох країн включно з Україною. Конвенція забезпечує незалежний моніторинговий механізм для оцінки реалізації на національному рівні, надає рекомендації та допомогу для досягнення поступу». А також посилює міжнародну співпрацю, зокрема у притягненні кривдників до відповідальності.
Водночас Стамбульська конвенція – це документ, який спрямований на відстоювання прав людини. На цьому наголосила Координаторка системи ООН в Україні, гуманітарна Координаторка Оснат Лубрані. Конвенція говорить про різні форми дискримінації і конкретні види насильства щодо жінок, і такі менш відомі, як домагання та переслідування. «Це і нові форми насильства, які з’являються, наприклад, у цифровому просторі, або насильство, яке стосується екстремізму», – сказала вона. Конвенція визнає, що жінки і дівчата зазнають дискримінації також всередині однієї статі. Через неї потерпають мігранти, біженці, жінки ромів. «Хочу наголосити, що Конвенція стосується як мирної ситуації, так і ситуації війни», – додала Оснат Лубрані.
Як країна-підписант Україна взяла на себе зобов’язання ратифікувати Стамбульську конвенцію. До цього спонукає й ситуація, в якій вона перебуває. Стен Ньорлов послався на дослідження ОБСЄ, проведене 2019 р., згідно з яким 64% всіх наших співвітчизників вважають, що насильство над жінками залишається поширеним феноменом, а 67% жінок запевняють, що переживали психологічне, фізичне або сексуальне насильство. І половина українок взагалі не знає, що робити в таких ситуаціях.
Проблему домашнього та ґендерно зумовленого насильства загострила пандемія COVID-19. Надзвичайний та Повноважний Посол Німеччини в Україні, представниця головуючої країни в Комітеті міністрів РЄ Анка Фельдгузен послалася на дослідження, проведене в Україні з листопада минулого року, згідно з яким понад 40% жінок вперше зазнали насильства саме у коронавірусний період.
«Можна впевнено говорити про «пандемію домашнього насильства», яка і далі поширюється. Ми вже знаємо, що для того, щоб захиститися від вірусу, слід робити щеплення і носити маски. Щоб захистити жінок від домашнього насильства, слід ратифікувати Стамбульську конвенцію і застосувати її на практиці», – підкреслила вона.

Домашнє насильство – не приватна справа

Віцепрем’єр-міністерка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішіна переконана, що Стамбульська конвенція зумовила велику світоглядну трансформацію у багатьох країнах. Відповідні зміни відбувалися і в нашій державі. «З 2011 р. Україна зробила чимало кроків для того, щоб національне законодавство і практика його застосування були приведені у відповідність до цього документу і принципів, визначених ним», – повідомила вона.
Так, 2017 р. з метою імплементації стандартів, визначених Стамбульською конвенцією, були внесені зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України, які набули чинності у 2019 р. «Питання вчинення домашнього насильства визначено кримінально караним діянням. Це стало першим етапом, який дозволив державі і, найголовніше, – жертвам домашнього насильства говорити, що таке явище існує».
Вагомості роботі в цьому напрямку додав Указ Президента України, спрямований на запобігання та боротьбу з домашнім насильством та захист потерпілих від нього, який був підписаний 21 вересня 2020 р. Він визначив таку роботу пріоритетною для органів державної влади.
У лютому 2021 р. Верховна Рада схвалила в першому читанні законопроєкт, який посилює адміністративну відповідальність за домашнє насильство. А нещодавно парламентським Комітетом з питань правоохоронної діяльності було підтримано цей законопроєкт до другого читання. Зокрема він передбачає можливість розгляду адміністративних справ про домашнє насильство в судах без участі кривдника. «Ми маємо надію, що це прискорить розгляд таких справ, а також збільшить тривалість адміністративних арештів за скоєння вперше домашнього насильства до 10 днів», – пояснила заступниця голови цього Комітету Марина Бардіна.
24 лютого 2021 р. Кабінет Міністрів ухвалив Державну соціальну програму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 р. Ольга Стефанішина повідомила, що в квітні поточного року вперше в історії нашої держави уряд виділив понад 250 млн грн для фінансування розвитку системи притулків, мобільних бригад, центрів денного перебування в різних регіонах України. Також вона зазначила: «За цей рік ми плануємо забезпечити повне охоплення всією інфраструктурою, необхідною для роботи з жінками і чоловіками, іншими категоріями громадян, які стають або можуть стати жертвами домашнього насильства. Так само сьогодні ми говоримо і про стандарти притулків, і про стандарти реагування, і про доступ до державної правової допомоги, про наявність гарячих ліній».
Захист прав осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, визначено одним із пріоритетів у діяльності Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини. «Ключовим завданням є поновлення прав громадян, які постраждали від такого насильства, на охорону здоров’я, соціальний захист і надання безоплатної правової допомоги», – поділився представник Уповноваженої Віктор Іванкевич. За його інформацією, за І квартал поточного року до їхнього Офісу вже надійшло майже втричі більше повідомлень про такі порушення прав людини, ніж за аналогічний період торік.
Свою думку має і Міністерство соціальної політики. Його очільниця Марина Лазебна зазначила, що за минулі 10 років справді відбулося чимало вагомих перетворень: «Ми почали змінюватися самі, ми змінюємо стереотипи в суспільстві, руйнуємо бар’єри, припиняємо толерувати дискримінацію і порушення прав людини. Ми підняли рівень суспільного усвідомлення, що домашнє насильство – це не приватна справа, а злочин з довготривалими наслідками, який калічить життя людей». Домашнє насильство – не просто біда і криза окремої сім’ї, це ризики в побудові соціального миру і благополуччя суспільства.

Про що свідчить зростаюча статистика

На самому початку своєї промови Генеральна прокурорка Ірина Венедіктова висловилася на підтримку Стамбульської конвенції: «Ми і словами і діями все робимо для того, щоб відбулася її ратифікація, щоб норми, які в ній прописані, не були лише декларацією».
Вона має всі підстави так казати, оскільки оперує великим статистичним масивом. І, зокрема повідомила, що щодня правоохоронцями реєструється близько двох десятків кримінальних правопорушень, пов’язаних із домашнім насильством. Так само щодня до суду скеровується щонайменше 14 таких справ. Торік за статтею «Домашнє насильство» було зареєстровано 3 тис. кримінальних правопорушень. «А взагалі правопорушень цієї категорії у нас було понад 5 тис., і це на 88% більше, ніж у 2019 р.», – зазначила вона.
На думку Генпрокурорки, це не означає, що кількість таких злочинів різко зростає. Інша справа, що правоохоронці почали їх бачити та обліковувати. Це з одного боку. А з іншого – громадяни почали звертатися по допомогу, розуміючи, що мають на це право. Тому динаміка відповідної статистики просто вражає. У 2018 р. із заявами щодо домашнього насильства до правоохоронців звернулися 1,5 тис. потерпілих, у 2019 р. – понад 2,5 тис., у 2020 р. – близько 4 тис., а в першому кварталі поточного року їх уже виявилося 1225.
У 2019 р. скоєно 80 умисних убивств, пов’язаних із домашнім насильством, а в 2020 р. таких було 70. Також торік понад 800 осіб засуджені за статтею «Домашнє насильство».
«Не можна оминути увагою і те, що спостерігається збільшення злочинів у категорії домашнього насильства внаслідок заподіяних незаконних дій психологічного характеру. Цей злочин дуже важко потім доводити. У 2019 р. таких було 760 випадків, а в 2020 р. – вже 1798. За 3 місяці 2021 р. від протиправних дій сексуального характеру під час домашнього насильства потерпіло практично стільки ж осіб, як і впродовж облікування попередніх трьох років», – додала Ірина Венедіктова.
Проте навряд чи таку статистику можна вважати остаточною. Нерідко жертви домашнього насильства бояться суспільного осуду і не поспішають видавати своїх кривдників. Вони вважають це своєю приватною справою, мовляв, не потрібно виносити сміття з хати.
Найчастіше такої думки дотримуються й кривдники, які тиснуть на своїх жертв. Чоловік має власну квартиру і вважає, що за її дверима може вчиняти все, що заманеться.
Але траплялися випадки, коли подібну думку розділяли й правоохоронці. На цьому також наголосила Генпрокурорка: «Ми встановили факт, що правоохоронці відмовлялися вносити до Реєстру досудових розслідувань випадки, коли чоловік бив жінку». Це засвідчує або їхній правовий нігілізм, або говорить про громадянську необізнаність. Щоб позбутися подібних проявів, необхідно проводити тренінги за однаковими стандартами для Національної поліції, прокурорів і суддів.
Міністерство внутрішніх справ визначило запобігання та протидію домашньому насильству одним із аспектів своєї роботи. Такі ж акценти ставить і Національна поліція, яка реалізує політику і вживає конкретних заходів реагування на випадки домашнього насильства. Про це нагадала заступниця міністра внутрішніх справ Катерина Павліченко. За її словами, сьогодні проводяться системні навчання поліцейських, оновлюється організаційно-штатна структура. Цього року створені спеціалізовані сектори та мобільні групи реагування поліцейських на випадки домашнього насильства. Зараз їх працює вже 55 по всій Україні. Є й інші поліцейські підрозділи, які реагують на домашнє насильство в рамках своєї компетенції.
Ті положення Стамбульської конвенції, які вже знайшли своє відображення в чинному законодавстві, значно посилили потенціал державних інституцій, зокрема Національної поліції, особливо в частині захисту постраждалих осіб. «Для будь-якої демократичної країни захист прав і свободи людини є найбільшим пріоритетом. Тому ратифікація Стамбульської конвенції посилить механізми захисту від усіх форм насильства стосовно жінок», – підкреслила Катерина Павліченко.

Почесна амбасадорка

2016 р. Україна вже бралася за ратифікацію Стамбульської конвенції, але тоді спроба виявилася невдалою. У Верховній Раді попереднього скликання для позитивного рішення забракло голосів. Тепер до ратифікації має підійти нинішній депутатський корпус.
Виступаючи перед учасниками круглого столу, заступниця Голови Верховної Ради Олена Кондратюк запевнила, що керівництво парламенту готове сприяти і супроводжувати внесення офіційного тексту Стамбульської конвенції на розгляд сесійної зали. Але остаточне слово у цьому питанні залишатиметься за народними обранцями.
«Парламент – це представницький орган усього українського народу, зріз нашого суспільства з усіма його плюсами й мінусами, стереотипами та упередженнями. Тому, звичайно, волі одного керівництва парламенту і профільного Комітету недостатньо для ухвалення позитивного і відповідального рішення. Для цього потрібне сприяння і розуміння самого змісту Конвенції більшістю народних депутатів, а також підтримка ратифікації з боку виборців, яких вони представляють», – пояснила вона.
На думку Олени Кондратюк, ратифікація Стамбульської конвенції залежить від політичної готовності монобільшості: «Це взагалі лакмус для фракції більшості, яка заявляє про європейські перспективи України і мала би взяти найбільшу адвокацію та відповідальність за ратифікацію саме на себе».
Заступниця голови парламентського Комітету з питань інтеграції України до ЄС, керівниця Постійної делегації України в ПАРЄ Марія Мезенцева звертає увагу ще на один момент, який може позначитися на ратифікації: «У парламентському вимірі можна побачити певний «батл» найбільших міжфракційних об’єднань – МФО «Рівні можливості» та МФО за цінності стандартної родини». Останнє з них, як відомо, виступає проти Стамбульської конвенції.
Бар’єри на шляху ратифікації на цьому не завершуються. Особливої уваги потребує Рада Церков, вона має вплив на певну частину депутатського корпусу і українського суспільства. Свій відгомін можуть мати і зовнішні чинники, зокрема ті, що пов’язані з виходом Туреччини зі Стамбульської конвенції, незгодою угорського парламенту ратифікувати цей документ. Противники Конвенції можуть скористатися такими чинниками, тому важливо перехопити у них ініціативу, формуючи громадську думку на користь європейських цінностей.

«Дуже важливою є роз’яснювальна робота, – пояснила Урядова уповноважена з питань ґендерної політики Катерина Левченко. – Потрібно працювати не з тими, хто абсолютно виступає проти ратифікації, а з тими, на кого впливають її противники».
Для здійснення рішучих кроків щодо ратифікації Конвенції українським парламентом потрібна потужна лобістська кампанія. «Ми очікуємо від Президента України конкретних дій, спрямованих на ратифікацію Стамбульської конвенції. На мою думку, тут нам також не обійтися без підтримки Першої леді, яка, можливо, може стати амбасадоркою ратифікації цього документу. Принаймні, це було б влучно і сприймалося б дуже добре як у стінах парламенту, так і в суспільстві, оскільки саме Перша леді опікується правами жінок», – зазначила Олена Кондратюк.

Обговорюючи перспективи ратифікації, міністерка соціальної політики Марина Лазебна поінформувала, що, за її інформацією, відповідний доопрацьований законопроект уже потрапив до Офісу Президента України: «Я сподіваюся, що цього разу робота з внесенням його на розгляд Верховної Ради прискориться».
Олена Кондратюк припускає – якщо активізувати роботу з підготовки до ратифікації, вже до осені можна вийти на очікуваний результат. А, на думку Марії Мезенцевої, було б добре, якби Стамбульську конвенцію ратифікували 25 листопада – у Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок: «Ми повинні в цей день не просто знову сфотографуватися з плакатами «Я – проти насилля!», а вже брати активну участь у відтворенні наших зобов’язань як народних депутатів, тобто ратифікувати дану Конвенцію».

Заступник Генерального секретаря Ради Європи Бьорн Берге наголосив, що Стамбульська конвенція є найбільш потужним інструментом для захисту жінок і боротьби з домашнім насильством, і співпраця з Україною дуже вважлива: «Ця багатонаціональна ініціатива спрямована на порятунок жінок і немає нічого, що було б рівним Стамбульській конвенції. Мені дуже приємно спостерігати ту співпрацю, яка є між Радою Європою та українськими органами влади. Це сприяє підвищенню поінформованості та кращому розумінню Конвенції. Цьому також сприяє Проєкт Ради Європи «Боротьба з насильством стосовно жінок в Україні». Ми сподіваємося, що Україна буде наступною країною-членом Ради Європи, яка ратифікує Стамбульську конвенцію в інтересах громадян своєї країни. Рада Європи готова підтримати вас у всіх заходах, необхідних для цього», – заявив Бьорн Берге.

Володимир ДОБРОТА