Fotoinform

- Своє життя раніше не пов’язувала із соціальною сферою. Працювала у різних направленнях і містах. Потім була пауза. Мабуть, за цей час я намагалася почути себе. У цей момент знайомий мені зателефонував і розповів про те, що в благодійній організації потребують соціального працівника. З цього моменту прийшло усвідомлення, що я можу бути корисною для інших людей. Прийшла у БО «100 відсотків життя. Кропивницький» - розповіла про своє бажання допомагати людям, отримала купу інформації про роботу у соціальній сфері, яку я мала освоїти за тиждень. Тоді повернулася і пройшла співбесіду. Мене прийняли. Я відчувала задоволення і водночас тривогу, чи зумію надати людям достовірну інформацію. Тому з цього моменту розпочалася робота над собою. Це були онлайн і офлайн тренінги, тематичні курси, а потім здобута освіта у соціальній сфері, - ділиться соціальна працівниця проєкту HealthLink: «Прискорення зусиль України з метою подолання епідемії ВІЛ» Надія Балан.

Наразі Надія у благодійній організації чотири роки. За цей час жінка працювала з різними випадками. Це були і люди, які дізналися про ВІЛ, однак відмовлялися від лікування. І вагітні жінки, яким діагностували ВІЛ під час планових оглядів. І наркозалежні, які користувалися одним шприцем і голкою, отримавши інфекцію. І звісно, нововиявлені – люди, які вперше дізналися про хворобу.

- Були абсолютно різні випадки, коли людей у буквальному розумінні цього слова вмовляла почати приймати життєво важливі ліки – АРТ-терапію. Наприклад, у перший рік моєї роботи був у мене клієнт, який загримів у інфекційне відділення лікарні. Лікуватися категорично відмовлявся, а потім через вікно втік. Я знала його адресу, тому пішла до нього додому. Домашня атмосфера на нього діяла краще, ніж лікарняна. Ми з ним спокійно поспілкувалися. При мені він сказав своїй мамі, що в нього ВІЛ. Ми разом поговорили про важливість лікування. І того ж дня, чоловік пішов зі мною в лікарню для отримання АРТ-терапії, - ділиться історією Надія Балан.

Загалом, каже Надія, люди по різному реагують, коли дізнаються про свій ВІЛ-позитивний статус. Після моменту прийняття діагнозу, вони усвідомлюють, що потрібно пити ліки, жити і будувати плани.

- Наразі ми звикли платити за все – обстеження і лікування. А люди з ВІЛ відчувають підтримку. Ви навіть не уявляєте, як вони дякують, коли дізнаються, що обстеження та лікування безкоштовне, що я постійно з ними на зв’язку, коли виникають будь-які запитання з приводу їхньої хвороби, - додає соціальна працівниця.

Наразі жінка забезпечує соціальний супровід трьох осіб з Кіровоградської області. Кожного вислухає і знайде потрібне слово, щоб лікування продовжувалося. Також проводить просвітницьку роботу у навчальних закладах та установах, організовує акції з тестування на ВІЛ у громаді, передає закладам охорони здоров’я швидкі тести на ВІЛ у якості благодійної допомоги в рамках проекту.

- Допомагати тим, хто потребує допомоги. Не нав’язувати, а вислухати, зробити висновки і запропонувати ту допомогу, в якій ти компетентна, - каже Надія на завершення нашої розмови.

Вікторія Семененко