Fotoinform

Специфіка мовної ситуації України полягає у поширенні на її території двох мов – української і російської. А її деформованість в тому, що співвідношення носіів української і російської мов не відповідає співвідношенню українців і росіян. В деяких регіонах ця диспропорція загрозлива. В Криму функціонує 365 навчальних закладів з російською мовою навчання, 15 – з кримськотатарською і лише 7 - з українською. Це при тому, що 24% населення півострова складають українці. Взагалі, урбаністичне середовище зросійщених міст України створює психологічно комфортні умови для російськомовної частини населення і дискомфортні для тих, хто зберігає вірність рідній мові. «Говорити українською в усіх ситуаціях міських контактів означає повсякчас долати опір мовного довкілля. Можна сказати, що мовно-культурна атмосфера наших міст зробила російську мовою пристосування, а українську - мовою протистояння», - пише соціолінгвіст Лариса Масенко. Деякі колишні республіки радикально підійшли до вирішення мовного питання ще у 1989 р. Так закон про мову, прийнятий тоді Верховною Радою Латвійської РСР, передбачав обов’язкове використання латиської мови у громадських місцях, встановлював трирівневу систему володіння мовою, обмежував використання російської мови в громадському та приватному секторах. Закон також заборонив використання двомовних (російсько-латиських) вивісок, за винятком туристичної та культурної сфер. За виконанням закону наглядає спеціальний Державний мовний центр, що виконує наглядові функції. Він контролює всю сферу, пов’язану з уживанням державної мови – від друкування підручників латиської мови до мовних інспекцій вулицями міста. Але латиші пішли ще далі, прийнявши у 1998 році ще суворіший закон. Він проголосив латиську єдиною мовою викладання у державних школах. Поправка до Закону про працю дозволяє звільняти працівників за недостатній рівень володіння латиською мовою. Білоруський приклад демонструє протилежну ситуацію в мовному питанні, до якої підштовхують Україну деякі політики. Після прийняття у 1998 році Національними зборами Республіки Білорусь нової редакції «Закону про мови», російська отримала статус другої державної. Але вона впевнено витісняє білоруську з усіх сфер, починаючи з державної. При цьому політики проросійської орієнтації виявляють значно більшу наполегливість і послідовність у боротьбі за збереження домінування російської мови в пострадянській Україні, ніж їхні опоненти – представники національно-демократичних сил в обстоюванні прав державної мови. Особливе значення державна мова має в системі освіти. Адже з утратою мови український школяр – майбутній громадянин України - випадає з власне української системи координат, стає беззбройним перед нав’язуванням йому чужих поглядів на українську історію, культуру, українських героїв і стає об’єктом зовнішніх маніпуляцій. Це зрештою стає викликом національній безпеці України. «Навіть у школі ми чомусь вважаємо за обов’язок спілкуватися чужою мовою, незважаючи на те, що наша ЗОШ – україномовна. Чому я не говорю українською? Тому що не бажаю вирізнятися з-поміж інших, тому що моя сила волі не настілька міцна, щоб це зробити; тому що мої друзі не підтримують мене в цих намаганнях. Я пишу цей твір українською мовою, проте, вийшовши з класу, буду обговорювати тему українського самозбереження російською. Не тому, що люблю цю мову. Не тому, що поважаю політику Росії. Я просто підлаштовуюся під більшість…» - каже учень спеціалізованої школи № 1 м. Судака, який просив не називати свого імені. Мова – одна з вагомих складових державності, її необхідно підтримувати й захищати. Зокрема, сфера освіти потребує утвердження української мови як засобу щоденного спілкування. Не в останню чергу це буде залежати від повноцінного функціонування мови в ЗМІ й сфері масової культури. Необхідні рішучі кроки, щоб не стати нацією тих, хто підлаштовується під більшість…

Іра ЙОЖА.